Цікава етимологія

Слово в пов’язане з on. В усіх слов’янських мовах є "в" - і це наслідок видозміни он - вн - в
Слово пай походить з китайської мови через тюркські мови.
Слово павільйон і перепел споріднені. Павільйон - "метелик".
Слово Павло і few споріднені. Лат. paulus означає "малий".
Павіан - це французький бабуїн. Павіаном його зробили нідерландська, німецька і ще якась слов’янська мова. То могла бути польська, а могла бути чеська.
Тільки тепер до мене дійшло, що page - це скорочена pagina..)
Етимологічний корінь год в українськ мові дуже продуктивний. Це і погода, і гожий, і гідність, і годитися, і пригода, і т. д.
Чотири - це палаталізація катр (quatro).

ну на сьогодні досить. Далі буде :)

Хронотони...

Якщо раптом зупиниться час, а ми залишимося в світі самі. І все застигне у якомусь моменті. Тоді нам знадобляться хронотони.
Частки часу, частки прискорення.
Щоби приготувати чай чи борщ.
Щоби переглянути фільм, який має тривалість.
Щоби виросло дерево, чи квітка.
Застиг бетон.
Висохли попрані речі.
Загоїлась подряпини від мандрівки скелястими горами.
Нам знадоблять точкові часові прискорювачі, поки весь світ залишатимеся застиглим у невагомості.

*

З сьомого поверху видно, як маленькі темні звірятка шастають між кущів і дерев. Коти..)
Падає сніг, де ті коти тут тільки взялися! Уже третього видно..)
Цікаво запитати їх щось, в Святвечір, кажуть, звірі розмовляють..)

P. S. Музика під настрій снігопаду

Цікава короткометражка

Хм.. Цікавий фільм. Знятий десь 40 років тому..

*

Схоже на те, що я певний час мешкатиму на вулиці Стрийській в старому двоповерховому будинку..
Що ж. Хоч мене й гнітить шум вулиці і відсутність Інтернету, але тішить близькість УКУ і Стрийського парку..
Життя таке: "не жарти не казки, а праця, бурі і негода".)

*

Останні хвилини цього дня.. Мені б теж здалося навчитися спати мало.
Може треба більше свіжого повітря? Але щоби зранку було тепло, бо якщо холодно, теж важко проснутися.
Мене цей Сихів заводить в тугу.. Ну, одноманітність і совковість архітектури - це ще півбіди. Зрештою, зі свого боку, ця архітектура теж чимось цікава.
Заводить в тугу оця ранкова спішність. Увесь Сихів з 7 по 10 ранку завантажується в маршрутки. Увесь, може, окрім дітей, які вчаться тут в школах. І їде в "місто". Потім увесь Сихів з 5 по 8 завантажується в маршрутки і їде додому. І так весь час. День у день. Це ритм робочого.. Нє.. стривайте, зароботаного міста.
Зароботаного. Я не бачу ніякої радості в очах людей, які кожного дня повторюють цей життєвий ритуал. Чути багато незадоволених розмов і настроїв. Маршрутники по-всякому саботують режим руху. Це злить людей. Вони подвійно незадоволені.
Хоча сихівці загалом не схильні бути сумними. Навпаки, жителі Сихова вважають свій район найкомфортнішим і найпривітнішим. Це просто, напевно, мені незвично. Незвично бачити такий Львів.
Ну, я й не встигну звикнути. Через кількадесят днів скажу йому: "Прощавай, старий"..)

Світло і сповідь

Хіба то можна забути?
Кімната зі старими обоями. За кілька місяців мав початися ремонт. І тоді ж мала початися помаранчева революція. Петро почав обписувати стіну всякими філософськими термінами. Написав щось таке як ойкос, ойкумена, екологія, економіка.. Хе, то так на нього впливав УКУ.
Я освоював Gnome - графічне середовище Лінукса, зробив собі напівпрозорими панель і консоль, прибрав з робочого столу усі піктограми і поставив фон - мультяшне нічне місто і Місяць на півкартини, осріблює забруковану вулицю. (О, таку картинку, тільки насправді, я потім матиму через чотири роки у Львові :))
І над тим всім музика Грицька Чубая. Однаково гожа для вечора з чаєм і для ранкової пробіжки.

"Ти не маєш довкола
свічадонька жодного...
...
гербарій
що його назбирали
вітер і ти
вітер і ти"

Відтоді Грицько Чубай став моїм улюбленим поетом, а збірка його віршів стала першою книгою, яку я взяв в дитячій обласній бібліотеці..
Цікаво, що все-таки найбільший вплив мала на нас з Богдано музика "Кому вниз". Але Чубай - то була лірична версія..)

Про цей вірш Чубая я тоді ще не знав. Я відкрив його потім

Я знаю що вам це не до вподоби що
я вища од вас і назавтра ви нашлете
на мене бульдозери і знову вирвете
мене з корінням або ж акуратно
підстрижете під лінійку і щогодини
дбайливо поливатимете водою із крану
А я тоді без’язико мовчатиму як і оті
мої газонні цивілізовані родичі бо
я просто трава і я не про себе
прийшла вам нагадувати бо ви не тільки
мене одну забули я прийшла вам нагадати
що ви все-таки люди і що ви також
повинні щодня рости
я трава

Емм.. люди! Ми ростимо щодня? Ніхто ж нас наче не обрізає.. Здебільшого..
Люди, треба рости щодня..

Колись вони були сестрами...

Часто доводилося зустрічати людей, схожих зовнішньо, але ніяким чином не пов’язаних родинними зв’язками.
На перший погляд не пов’язаними. Фізичну схожість можна пояснити лише спорідненістю, і навіть якщо це спорідненість аж у якомусь 20-ому чи 30-ому коліні.
Мені досі ввижаються мої співробітники з офісу СДМ. Вчора на конференції СУА була дівчина, яку так і хотілося назвати Зосею.
- Зошя, як ші маш?
Так багато подібних людей. Але, чомусь, мені найбільше схожостей вдається помічати саме у жіночої половинки людства.
Колись у одного батька було багато дочок. Він повіддавав усіх заміж, і вони роз’їхалися по незаселених просторах - в місця, де було більше землі, лісів для полювання. Навіть якщо це було за 1000 кілометрів від дому...
Або якась людська порода просувалася покоління за поколінням у якомусь напрямку і там спинилася, і тепер є дві Зосі - одна в Кракові, друга - у Львові.

Tea for two

Не знаю, чи вам сподобалася ця пісенька. Мені вона дуже подобається. Вперше я її почув у французькому комедійному фільмі з Луї де Фюнесом "Велика прогулянка" (Le Grande Vadrouille).

І ще тут: https://www.youtube.com/watch?v=1oqhvryFmJ0

Сама пісня походить з 1925 року. Це, начебто, оригінальна версія. Тобто, запис, звісно, пізніший. Але текст повний і мелодія така, якою була вперше написана для мюзику "No, No, Nanette".

Після вдалого дебюту вона швидко здобула собі популярність. І стала співатися не тільки в Штатах. І недарма у фільмі з Луї де Фюнесом саме ця пісня стала шифром британської армії. Адже чай для двох - це щось дуже англійське :)

*

Цікава зміна погоди. Падав дощ, потім мокрий сніг. Поробилися великі калабані. Тоді вдарив легенький морозець, тоді пішов сніг.. Добирався до хати і здавалося, ніби під ногами все кришилося. Просто кришилося, бо зм’якло від морозяного снігу)

*

Колись ми зніматимемо фільми з такими самими добрими піснями...

Oh my dear Ukraine...

Адже все б могло скластися по-інакшому. Правда ж? Але мене не вабила ця високомірність "вищого товариства". У кращому випадку я з нього насміхався, а в гіршому відчував себе аутсайдером. 

Спочатку я ображався на це вище середовище. Потім злився на самого себе, що не можу "сам до себе дорівнятися", що мій перфекціонізм не відповідає моїм можливостям, які виходять не із якоїсь фізичної чи інтелектуальної спроможності, а зі звички. Звички жити так.

Потім я зрозумів усю ілюзорність і марність цих людей, які женуться невідомо-за-чим. Витрачають на це ціле своє життя. І поки те життя проходить повз, шукають дешевих радостей, щоби якось заповнити свою внутрішню порожнечу.

Так. Усе могло би скластися по-інакшому. Але чи це було б добре? Чи захотілося б мені жити у тій реальності?

Щасливий, там де є зараз. Не від того, що чуюся в комфорті. В комфорті якраз не чуюся. Але тому що радий, що життя дало кілька добрих уроків.

*

Давно помітив це. Мистецтво відволікає нас від глибшого занурення в себе. Коли ми відчуваємо якийсь душевний біль, замість того, щоби сісти і думати над своїми гріхами, і каятися, звертатися до Бога, ми включаємо якусь пісню, яка би відповідала нашому настрою..

*

По кожній відлизі щоразу пахне весною..
То такий обман природи. Завтра знову вже може випасти сніг
*
Вас вистачає, щоби читати довгі пости на фейсбуку, які активно поширюють? Якщо пост довший, як три абзаци, читати його немає ніякого бажання.
Це саме стосується безглуздих кілометрових дискусій у Вікіпедії. Писати Вятка чи В’ятка?

#

Подеколи думаю собі, так наче жаліючись на якусь маломобільність: створюю карту нашої церкви по цілому світі, було б тупо, якби я не зміг відвідати бодай половину тих країн, про які пишу..
І світ стіснішає, сам прийде до тебе в хату, перш ніж ти поїдеш подивитися на нього.
Бо подорожі - коштовна річ..
P. S. Планую мандрівку в гори. Сподобалося торік зустрічати Новий Рік в Татрах.

*

Є кілька ідей чи ситуацій, в яких ти бачиш людину значно глибше, ніж зазвичай. Ми могли би сказати "справжньою". Це буде трохи некоректно.
Радше, у поважній суперечці, яка торкається якихось підставових речей, можна довідатися глибини людського надсвідомого, а інколи і підсвідомого. У певній ситуації людині доводиться знімати маски і позбавлятися лукавства. Це теж не можна назвати "справжньою" людиною. Краще пасуватиме тут слово "гола". Без захисту, який сама на себе почепила, така, на якій усе видно. Чи це справжня людина?
Справжня людина, напевно, поняття позачасове. Це людина у проекції. Вчора, сьогодні, завтра. Це місія людини, закладена від Бога. Її роль. Це, мабуть, справжня людина - така, яка вона є у Божому задумі.
Коли людина наближається до Бога, вона відчуває, що насправді рухається сама до себе. Повертається додому. Віднахожить себе. Бо, очевидно, була десь згублена. Тут пасиватиме - стає справжньою. Сама собою.

Чим менше ти переймаєшся - тим ти щасливіший

Кожного разу, коли я бачу фразу типу "Чим більше я переймаюся...", "Чим менше ти переймаєшся" чи щось в тому дусі, все, що починається на "чим більше" або "чим менше" і висловлює якусь банальну ідею, то згадую собі файну цитата від Богдана:

Чим більше камікадзе, тим менше камікадзе.

Насправді. Чим менше переймаєшся ти, хтось переймається замість тебе.
Всеодно хтось мусить перейматися. Питання, чи сподобається тобі те, хто за тебе переймається, і куди ти від цього рухаєшся.

*

Як я можу підсумувати нашу суперечку з приятилем Креаціонізм vs Еволюція?
По-перше, коли якась ідея вкорінюється дуже глибоко в свідомості, людина вважає її константою, яка не потребує доказів. Переглянути щось, шо давно стало частиною твого світогляду, може заставити хіба що велика внутрішня криза. І лише, коли людина дійсно хоче докопатися до істини, вона готова йти далі своїх переконань.
По-друге, мені подобається фраза: "Людям не подобається теорія Творіння, тому Що Бог, який сотворив світ і активно діє в ньому, це Бог, який наказує і карає. Деяким людям більше подобається Бог, який "радить". Хіба таким він постає у Біблії? Чомусь деяким людям більше подобається Бог, якого можна покласти на полицю і прожити все життя без нього.". Але це не Бог Мойсея і Якова. Читайте псалми.
По-третє, скеля, на якому ми будуємо свій дім - це Слово Боже. "Слово чисте, як срібло, очищене в глинянім горні, сім раз перетоплене!
(Пс. 11:7)" Як я можу не довіряти слову Божому?
По-четверте, давно минув той час, коли я з запалом міг комусь щось доказувати. Бо, може, вважаю це марною тратою часу і сил. Власне, достатньо кілька хвилин розмови, щоби зрозуміти, чи варто тратити зусилля на те, щоби когось переконувати, чи це даремно. Зрештою, праведники колись самі прийдуть до істини.

P. S. По-п’яте. Трохи часу, я дозрію до того, щоби самому ступити на нелегкий шлях зводження кінців з кінцями і серйозного підважування усіх аргументів, пов’язаних із проблемою творіння/еволюція.

В тіні гори

Так виглядає тінь гори Фудзі. Символу Японії. Найдовше вона може простягатися на 24 кілометри. Це як від кінця вулиці Стрийської до Миколаєва.

Як це жити в тіні гори? Думати про сонце, яке годинами ховається за кам’янистим велетом і може колись появиться на кілька годин, потішить чоло і втече знов геть?

*

Маєте вільну хвилинку? Знайдіть на своєму телефоні в інтернеті поезію і читайте. Це краще, ніж читати українську брехню правду, чи якісь там пустопорожні новини. Чи читати фейсбук-стрічку. Хоча, що я знаю, кому як.
Поезія негроміздка. Вона легко завантажиться на телефоні. Вона компактна. Вам не потрібна закладка, коли вас хтось перерве. Вона концентрована. Кілька віршів вистачить на цілий день.

*

Я б сьогодні вже нікуди не йшов. Просто насолоджувався би танцями сонця на стінах і читав би Докію Гуменну.. але я в цейтноті. Вільний час - то тепер розкіш.

*

Є пісні, які не розраджують. Коли ти всмутку, вони додають смутку. Коли ти щасливий, вони тебе ввергають в ностальгію чи апатію.

Словом, шкідливі пісні...

*

То було, коли ми були молодшими
І поезія щось таки значила..
І відстань природньо трималася
І цікавість нас навзаєм вабила..

*

Не можу дочекати своїх великих навушників з Кракова. Відряджаю спеціальну делегацію. Вона мені їх привезе, їдучи через Німеччину..)
Як я буду мати свої великі навушники..
В офісі, "за бюрком", я перебуватиму собі в іншому світі. В Кракові то було щоби втекти від гаму і різномовного гармидеру. Тут то буде, щоби втекти від всепроникного погляду шефа.
Упс.. даються в знаки мої переклади коментарів до євангелі. Усі вони побудовані на антитезі..
Нє, це вже, здається, стає якимсь моїм стилем. Читайте тут:

Відтепер на інтерактивній карті УГКЦ працює пошук та кластерна система відображення позначок. За пошуком можна віднайти назву церкви або населений пункт. Кластерне відображення значно полегшує завантаження карти на слабких комп'ютерах чи мобільних пристроях.

😟

*

Знаєте, хто мене будить зранку?
Нє, це не будильник.
Знаєте, хто не дає переставляти на 10 хвилин кожного разу впродовж години ранковий алярм?
Це совість.
То вона мені каже, напоуплює: "Треба вставати", "Вставай, ледащо", "Робота тебе чекає"
Якщо ввімкнути ранковий будильник, його завжди можна відкласти, послати, запхати подалі, щоби не чути. Але якщо ввімкнути ранкову совість, вона не дасть спати жодної хвилини більше, ніж треба. І то, хіба що та хвилина дійсно піде на те, щоби роззути злиплі очі.

*

Sim, agora e tempo de musica brazileira :)

В УКУ працює сестра Луїза. Вона українка, має українське прізвище Цюпа. Але народилася в Бразилії. І то файно. Тепер я маю когось під боком, щоби побалакати португальською..!

Tudo bem. Obrigado! Ateo prossima ;)

*

А Ви бачили нове гасло СДМ? СДМ-2019-Панама?
"Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову..."
Сказати це Марії тоді, замість просто зомліти зо щастя.. Це було її "так!" Господу.
Треба думати про те, що Господнє благовіщення у стосунку до нас - це сам Ісус і його жертва. Це його запрошення скористатися його жертвою і йти шляхом, яким він нам вторував.
Треба йому відповісти:
"Нехай станеться зі мною по твоєму слову...!"

*

Хм.. а чому ніхто не говорить, що демографія Латинської Америки не поступається такій на Близькому Сході, і традиційна еміграція до Європи латиноамериканців - це противага новій міграції зі Сходу..

Подивіться на цю статистику населення Роттердама:

• Нідерландці: 318,672
• Сурінамці: 52,377
• Турки: 43,550
• Мароканці: 34,281
• Антілійці / Аруби: 20,390
• Північні Африканці: 18,127
• Кабовердіанці: 14,919
• Інші: 97,543

Суринам - то Латинська Америка..)

*

Твій стоматолог тебе заспокоїть..
Ввімкне старий добрий гурт "український Supertramp" ВІА Кобза

Твої очі - два озерця,
Де моє потоне серце,
Я тебе люблю, люблю!

похвалиться, що читає Леся Подерв’янського, студіює його, розважає над ним,

розповість тобі про всю геополітику світу кількома нецензурними словами

процитує Руданського, зварить тобі кави з Нікарагуа,

і після півгодини задушевної бесіди, коли в дверві стукатиме наступний пацієнт,

запитає тебе: Ну що там твої зуби?

В основі будь-якої історії завжди лежить конфлікт, - Роберт Маккі

Ви напевно зацінили мій заголовок? Отож, я тепер журналюга..:)

...і в процесі роботи я стараюся компенсувати брак деяких знань і навичок через лекції і семінари Школи журналістики УКУ. На одному з таких семінарів я натрапив на посилання на працю "Історія" ("Історія на мільйон доларів") Роберта Маккі. Кажуть, нудна і товста книга, але її варто почитати. Хоча б тому, що Роберт Маккі - один з найавторитетніших теоретиків кіносценарію.

Що ж, коли до книжки у мене дійдуть руки, я не знаю, але я трохи поютубив і натрапив на декілька відео з Робертом.

Ось одне з них. Як на мене, варте уваги

До речі, з’явилося моє перше "відео" (насправді то звукоряд з однією єдиною картинкою..:)) на моєму Ютуб-каналі. Буду тепер завантажувати, за можливості, усе, що записую на диктофон.

*

Тільки що записував своє перше ітерв'ю як журналіст. То було англійською мовою і, як не як, я трохи розгублювався, говорячи із американцем, який навчався і захистився в Шотландії.  Погано, що не маю звички носити з собою блокнота. Там годилося би записати свої питання і задавати по порядку, не стрибаючи з теми на тему. Ще, бувають різні співрозмовники. Доктор Ворден не надто говірки, тобто він балакати то балакає, але, щоби по темі...) Та хоч, тепер думаю над тими питаннями, які я не задав, все-таки, вважаю, інтерв'ю вдалося. Здається, задав 75% питань, яких хотів. А матеріалу вийде нормально. Тільки тепер треба усе це розшифрувати з його деколи нерозбірливої англійської із власними назвами, і відтак перекласти на українську... Роботи, словом, повно

*

Вашингтон - місто королів, які ще й ковбоями не стали..
Так само Київ - місто самовпевнених і зарозумілих. А за тою самовпевненістю жодної справжньої пригоди...

Глибока ніч. Далеко за другу. Треба вже й спати йти, а я все слухаю "Солов’ї Галичини". І віж того мені ніби прибавилася частинка моєї юності, відновилася якась внутрішня частинка
Ще трохи послухаю і йду спати

Свіччине богослужіння

Сьогодні воно починалося як літургія для двох. Я, старша пані, а ще священик і семінарист, який прислуговував.
То ще було зовсім світло. Але потім по одному почали сходитися люди. До кінця назбиралося 8.
На тій літургії кожен гість, який приходив, насправді приносив стільки радості, любові. Мабуть, як ніде більше, кожна душа, яка стояла там, була так цінна, так бажана.
А потім почало темніти, і стало очевидним, що все світло, яке є в церкві - це тільки свічки. Ніякої тобі електрики, штучних ілюмінаторів. І якби не світло знадвору, від хмарочоса, який підпирав церкву, то здавалося б, що ми поринуле у якесь глухе карпатське село, чи в Стару Україну гетьманів і кошових..
Свіччине богослужіння. Так! Це співзвучне із Свіччиним весіллям - події відбувалися за якихось може 2-3 кілометри на північ - на Подолі. Та ще й в ті часи, коли Поділ мав справжнє українське обличчя..
На тому святому місці, на якому стоїть церква на Інститутській, мабуть, літургії завжди такі глибокі і сильні

*

Ну чому люди досі дзвонять на телефони, щоби вирішувати суперважливі речі, роблять це без попердження. Деяким типам, типу мене, треба сісти і все холоднокровно обдумати.. Я вже жалію, що дав швидку відповідь.
Коли тобі пишуть листа, ти завжди 1. знаєш, про що йдеться до того, як тобі доведеться давати відповідь 2. маєш час подумати..

*

Окуляри, коли вони стають частиною іміджу, це та ж схованка від світу, як об’єктив фотоапарату, з-за якого все видно, але за яким не помічають. Подумайте про таке. Ті, хто носять чорні окуляри, думають, що ховаються за ними від сонця, хоча насправді ховають свої очі, в яких написано всі емоції і те, чого людина не каже. Тому ті люди, які носять чорні окуляри, думають, що вони дуже круті.
Ті, хто носять окуляри з прозорими лінзами не здатні заховати свої очі. Але між світом їхніх внутрішніх переживань і зовнішнім світом є бар’єр. Хоч і прозорий, та цілком існуючий. Це бар’єр істотний, бо він спотворює те, що прововляє обличчя. Тому ті самі люди в окулярах і без окулярів виглядають по-різному..

Як русини стали українцями

Багато написано про те, як, чому і коли русини перестали називати себе русинами чи руськими і стали називатися українцями.
На Галичині цей процес затягнувся до кінця 30-их років. З появою і активізацією молодіжного націоналістичного руху і масовою самоболізацією українців у ці рухи, слово русини вийшло з ужитку. З кількох причин. По-перше, так українців називали поляки. Вони вперто ігнорували назву українців тому що тоді потрібно було визнавати, що Західна Україна окупована. Бо тут живуть українці і там, на тому боці Збруча теж живуть українці. А значить це один народ, який волею історичної долі опинився у різних державах. Якщо ж йдеться про якихось там русинів, то дідько їх знає, хто вони такі. Може це недополяки? Мій польський колега Міхал так і казав: русини то були частиною Польщі...
По-друге, по той бік Збруча русинами вже ніхто себе не називав. Тому галичани, усвідомлюючи себе частиною великої України, спішили теж назватися українцями. По-третє, назва русини асоціювалася з Росією. І всім негативним, що несе в собі ця держава.
Але здається, найважливіше було інше. Четверте.
Україною називали початково землю, яка лежала на порубіжжі, на грані двох світів. Люди, які жили в цій початковій Україні боролися за кожен клапоть землі із своїми віковічними ворогами кочівниками. Це був такий собі дикий схід. Ця земля виховувала у людей завзятість, характер і волелюбність.
Українці як модерна нація почали формуватися у період козацтва, використалізовуючись із старої нації русинів, які колись займали широкі простори в Центральній і Північній Європі. Тому, наприклад, білоруси не стали українцями, тому що в них не було козацтва. Вони олитовчились. І стали говорити іншою мовою і зрештою ментально втратили зв’язок з Україною. Як і інші русини інших теренів, вони попали в неволю до інших народів і втратили свою незалежність. Це сталося з русинами в Галичині і в сучасній Східній Польщі - від міста Кракова, Святошина, Судомира і до Лемковини і Надсяння, це сталося в Сілезії, де русини спочатку ополячилися, а згодом онімечилися, остаточно втративши зв’язок зі своїми коренями, це сталося в Саксонії, Чехії, Словаччині, Угорщині, Румунії і Молдові. Щодо Росії, це окрема історія. Спочатку там русинів було фізично винищено. На їх місце прийшли москалі - отюрчені угро-фіни з модифікованою церковнослов’янською мовою. Опісля усі русини і українці, які потрапляли у Московію втрачали свою ідентичність і ставали безликою сірою масою-ордою.
Тому назватися українцем для русина означало стати вільною свобідною людиною.
Це ніби зараз змінити зашкарублу штучну, штучно нав’язану російську мову на українську - вільну, викохану в степах, вигартовану у столітній боротьбі з різними загарбниками і завойовниками.
Залишитися ж русином означало раніше чи пізніше стати частиною якоїсь імперії. Приниженим, упослідженим, зневаженим, не здатним на самозахист, зрештою здатися і з русина стати поляком, або словаком, або чехом, або угорцем, або румуном...

Українці - нація козацька, тому що вони живуть на краю, на рубежі двох світів, щоби тут творити нове життя.
Тому русини стали українцями, тому що прийшов наш час творити нове життя.

*

Сьогодні цілий день сиджу лікуюся. Більше сиджу, як лікуюся. Ніхто ще не придумав, як лікувати простуду. Спостерігаю, як міняються барви неба над лівим берегом Дніпра, а просто переді мною новозбудований найвищий житловий будинок на лівобережній Україні (на правобережній - хмарочос на Кловському узвозі).
Тим не менше, робота мене знайшла й тут. Приходять листи, які треба перекладати, прохання щось поґуґлити різними мовами, а ще сирі законопроекти, з якими треба ознайомитися і muitos palavras per nada, на які треба накинути оком.
Погана новина в тому, що накрилася моя поїздка до Львова і її, скоріш за все, треба відкласти на наступні вихідні.
Вчора на проповіді в церкві на Львівській площі, я подумав, що маленькі повчальні історії, які люблять розповідати деякі отці, для більшої наочності, якщо це не маленькі епізоди, а нормальні собі такі історії, просто скорочені до найважливішого, це міг би бути прекрасний малопрозовий жанр, у стилі новел Акутаґава Рюноске. Часто в тих історій є багато такого, що можна назвати сюрреалістичним. Вони завжди виключно повчальні, тому те, що мало би бути цікавим у їх опрацюванні - це форма подання і шлях, через який до читача приходили б прозріння і катарсис.

*

Коли в мене самі зімкнуться очі, як я вже не зможу їх силувати читати польські протоколи лікування бронхіальної астми, мені снитимуться юридичні терміни міжнародних договорів про фармацевтичні поставки, який бідолашний відділ міжнародних зв’язків так і не спроміглся перекласти самотужки. Якби вони дійшли до рядка: "Робочою мовою договору є англійська. Будь-яке тлумачення, інтерпретація чи обговорення навколо документу може вестися лише англійсько мовою..." Якою була би їхня реакція?
І це пройшло неповних два тижні. Ледве тримаюся на ногах, від того, що десь необачно простудився, весь час в офісі ношу чай з кухні в кабінет і шукаю інші різні джерела тепла.
Раптом час став таким дорогоцінним, з’явилася туга за краківським громадським транспортом і місцем роботи, де все чітко і ясно: на яких умовах і скільки платять, час на читання чи перегляду фільм став розкішшю.. В метушні робочого дня десь глибоко з підсвідомості виринають мрії про спокійне і затишне життя в Мельниці..
*
Київ - то лірика тружденних. Безликі люди метро і нетрі купців і перекупців, які хочуть на кожному вільному сантиметрі вторгувати яку-неяку копійку в будні змінюються дикою жагою розваг і блюзнірською демонстрацією розкоші у вихідні..
Це місто - кульмінація всією Великої України, де кожен - тихий співучасник злочину. Той, хто свідомо задкує і мовчить, коли кожного дня чиняться масові злочини проти української мови і культури, і той, хто злочинно байдужий до всього, що чинеться несправедливо, і той, хто свідомо і цілеспрямовано продовжує чинити несправедливість, ні разу не провалившись під землю, яка чомусь його ще носить, не згорівши на землі, яка чомусь під ним не горить..
Це місто типово НЕ європейське. Це те місце, де церкви стали музеями далеко задовго до того, як це стало загальноєвропейським трендом..
А та атмосфера нібито старого Києва, яку так намагаються зберегти деякі старожили, - то атмосфера імперського колоніального міста, такої собі північної Одеси. Бо колонізатор надто постарався, щоби витіснити заглушити дух справжнього українського Києва - барокового, козацького, того, яке приймало Богдана Хмельницького, такого, в якому працювала Києво-Могилянська академія.. Тому.. До чого ці сентименти над "історичною частиною"? Яка вона в біса історична? 19 століття? сталінський період? Колонізатори залишили нам кілька церков, просто тому що до них руки не дійшли, а все інше - воно може йти просто під знос, ніякої там особливої ні культурної, ні історичної, ні естетичної цінності немає. Навпаки від нього тхне духом старої імперії, духом провінції в цій імперії, булгаківщиною, денікінщиною..
*
Це те місто, яке особливо потребує молитви. Справжніх запалених місіонерів, апостолів віри. Титанічної копіткої праці для його одуховлення..

нові обставини

Київ. Минув тиждень.
Як же воно все важко.. Тішить тільки думка, що я тут ненадовго, бо, як кажуть поляки, "здецидувався" вже щодо свого майбутнього.

Тримаю в таємниці, чим я зараз займаюся, бо ще нічого неясно, як далі розрулиться ситуація. І якщо часно, деколи в важкі хвилини хочеться, щоби ситуація розрурилися так, щоби я звідси поїхав. Але тоді думаю, що це слабкість і жену від себе ту думку, мовляв: нехай Бог скаже, як має бути. І ще: я дуже потрібен своїй країні. І таких як багато. І я не сам.

Навіть коли повернуся з Києва з пустими руками, то таки точно не з пустою головою, той досвід, який здобуду тут, буде дуже корисним у подальшому житті.

Коли вчергове страждаю від того, що сам добровільно і свідомо, з власної волі взяв на себе забагато, згадую псалом 131:

Серце моє, о Господи, не горде, та й очі мої не несуться вгору. Я не женусь також за тим, що велике й дивне для мене.

Коли ми переоцінюємо свої можливості, це елементарна гордість. Не треба думати, що ми всесильні.

*

Серце - це довготермінова інвестиція. Розвиваючи в собі навики серця можна закласти фундаменст стабільності, імунітет від духовного безсилля.

Рівно ж як інвестиція у людей з добрим серцем в кінцевому результаті виправдовує себе більше, ніж інвестиція у людей з добрим розумом. Якщо навчити багато чого людину з лихим серцем, можна одержати психічного хворого із знанням, потрібним, аби гіперкомпенсувати свої травми. Людина зі злим серцем, наділена владою - це диктатор і тиран.

Лінивство - це самозгуба. Як можна назвати прогаяні час, здоров’я і можливості, як не згубою самого себе.

*

Для Організаційного Комітету СДМ - це рутина. Бо готували ми його цілий рік. І там, де всі бачать свято, ми бачимо місяці наполегливої праці..)
Тепер тут в Кракові, дійсно ввесь світ. У нашому офісі International Content люди з Польщі, України, Німеччини, США, Південної Африки, Франції, Гватемали, Італії, Бразилії, Індії, Мексики...

P. S.
Як і кожен кожнісінький гімн на світі гімн СДМ банальний і нецікавий. Хоч я дуже полюбив німецьку версію:

Selig die Barmherzigen,
denn sie werden Erbarmen
finden!

Ці слова звучали дуже влучно у атмосфері Фульдівської церкви при Католицькому університеті.

Для мене гімном СДМ 2016 назавжди залишиться пісня бразилійського композитора "Маленька пташка"

*

Здавалося б, нічого важкого немає в тому, щоби просто за когось помолитися.
Хіба мене так часто просять це зробити?
З іншого боку, що я можу зробити більшого, як просто помолитися за людину, яка мене про те просить.
Але ж забувається..
 

* * *

Знову пізнаю лікувальні властивості альбому Tintinnabulum Арво Пярта, як два роки тому, коли було так порожньо і чекалося на зміни і воскресіння, тепер, коли так всього багато, так густо, навколо такий Вавилон, від якого голова йде обертом.

Яка глибина Вісли? В печері під Вавелем досі ще живе дракон... Весна скінчилася, почалося літо. Май. Все все розпустилося і насолоджується своєю юністю.

*

Піст - це серед іншого нагода стати перед самим собою у правді. Може саме тому слід обмежувати інформаційні подразники - Інтернет і телебачення. Щоби нової інформації було якомога менше, щоби можна було заглибитися у себе і замислитися над життям.

-

 

Я твердо вирішив далі жити так, мовби я вмер, але іноді від спонук світу моє серце прокидалось. Та тільки-но я намірюся до чогось, як хтозна-звідки надходить страшна сила, прищемлює моє серце і я вже безвладний. І та сила наче вбиває мені в голову: «Ти вже не здатний ні до чого». Від самих цих слів я хилюся. Коли ж перегодом знову замірюсь до руху, знов чую прищемлене серце. Я зціплюю зуби й люто кричу: «Ти чому заважаєш мені?» А вона, та сила, бездушна сміється: «Сам знаєш чому». Я знову хилюсь.

(Лист Сенсея, Нацуме Сосекі, "Серце")

 

 

* * *

- Ти, кажеш, з України?
Отець дав розрішення, і по сповіді запросив гостя з далекої східної країни трохи з ним побесідувати.
- Заходь на каву! Я тобі розповім історію двох українців, моїх парафіян..
Гість радо погодився. Мав в кишені ще трохи часу та й просто не міг не скористатися такою гостинністю священика.

- Ти знаєш.. Тут на Сході.. у нас мало парафіян. Звичайно, ми в центрі міста, тому багато людей часто заходить подивитися. Їх дивує ця простота нашого храму, відсутність яких-небудь елементів інтер’єру і в сумі вони не потребують багато часу, щоби роздивлятися церкву. Інколи, звичайно, хтось застримується на молитву. Часом навіть на месу. Але своїх парафіян я усіх добре знаю, тому що тих людей, котрі тут живуть і відвідують храм постійно - їх не так вже й багато..
Тут недалеко - Університет. А.. ну ти знаєш, ти ж заради нього й приїхав сюди..:) Добра була гадка, прийти сюди і висповідатися. Бачиш, вийшло, можеш ще й посидіти тут і попити кави..

Отець робить коротку перерву, щоби він і його співрозмовник трохи посміялися.

Отож, вони обоє вчилися в Університеті. Він і Вона. І знаєш.. Як розпізнати серед натовпу, що хтось з твого краю, якщо всі говорять німецькою. На ній же не написано: "Українка".. Чи на ньому. Якось так сталося, що вони обоє зайшли до церкви.

І тут Він почув, як Вона молиться українською пошепки.
Він не переривав її молитви, почекав чемно, коли вона закінчить. Обережно за нею вийшов з церкви і тоді заговорив..

Виявляється, вони вже кілька тижнів як бачили одне одного під час літургії, але й поняття не мали, що вони обоє з України!

Я питав його, мовляв, багато молодих людей, які й без того не дуже охоче ходять до храму, коли переїжджають до нового міста, та ще й іншу країну, втрачають зв’язок з церквою. Чому це не сталося з тобою?

Він казав мені так:

- Храм для мене - це таке місце, де я почуваюся вдома.

Думаю, Вона десь думала так само. Саме тому вони зустрілися...:)

Те, що вони почали скоро зустрічатися, мені стало відомо зовсім невдовзі. Парафія - як село - тим паче така парафія - важко щось приховати віж священика.

Здається, вони дуже сильно розчулилися, коли я розповів під час одної проповіді їхню історію, а завершив так:

- Мої кохані українці, наступної неділі спеціально для вас обох я справлятиму літургію у вашому обряді!

Через кілька місяців вони повінчалися. Довчилися разом, а потім повернулися в свою Україну.


Здається, в мене не було більше таких ревних парафіян, як ті двоє з України..

* * *

Чого не можна тільки почути про свою країну, якій ще не виповнилося й 25, і про народ, який живе на своїй землі тисячі років і залишається загадкою у світі і для самого себе..

*

Здається грати на фортеп’яно в Страсну п’ятницю буде некоректно. Треба кудись подалі їхати з того Кракова, навіть просто заради того, щоби ковтнути свіжого повітря..

Тим часом ходжу і співаю пісеньку,яка супроводжувала нас цілу дорогу в Німеччині

уривки

Ввечері перед святами стає тут так дико.. Трамваї ходять з великим інтервалом, переповнені вщерть, а на зупинках вештаються якісь п’яниці, чи то наркомани.
Це такі, як з татової розповіді:
"Знаєш, де опиняються ті, хто не хоче підкорятися системі?! На смітнику!"
Життя важке, що тут скажеш.
Життя важке, коли не почуваєшся любленим. Коли втрачаєш відчуття потрібності.
11 хвилин на зупинці "Дворцова", 7 на зупинці "Страдом".
Маленька жовта кнопка під таблом графіку. Пані заговорила і розвіяла мертвотну моторошну тишу вечора передвеликоднього тижня.

"За шєдєм мінут ..., керунек Червоні Маки".

Налюднений трамвай, де сидять місцеві неадеквати, а вкінці живо і яскраво теревенять українці. "Львів", "Зі Львова", "Львівський"...
Цікаво, скільки відсотків їх розуміє...
Трамвай мандрує додому, а мої думки кудись на Захід..

*

Ми чекаємо на свою каву. Я замовив "Кульчицького". 22 гривні. Іванко платить. Марічка намагається вгамувати свого Петруся. Поки готується кава, є час роздивитися.

Люди тут заходять часто. Кафе на площі Ринок, цікаве, незвичне.. Для любителів гострих відчуттів можна посидіти в "копальнях". Хтось може витримати й годину такої психоделіки, а мене вистачило на 5 хвилин.

Одна пара сиділа біля вікна. Пара чи просто чоловік і просто жінка. Вони сиділи один навпроти одного, і, здається, не було жодних сумнівів, що вони люди близькі. Ось чоловік, здається, просить рахунок і платить за двох.
За весь вечір вони не промовили один до одного жодного слова, не зустрілися поглядом, часто задивлялися у вікні на випадкових подорожніх, які спішили вулицею Руською кудись у вечірній метушні.
Хіба є сенс у такій зустрічі? Може вони просто хотіли зігрітися?

*

Попри важке життя, виснажливу працю, яка сковує людину, не дає їй дихати вільно, те, чи прикутий, знеможений дух, залежить тільки від самої людини.
В найтрудніші часи у найтривалішій неволі люди не втрачали надії, визволялися піснею і завжди дивилися на небо, бо знали, що їх там чекають.

Скільки поколінь чекали укоханої волі... А тепер, хто дозволяє поневолювати себе добровільно?

Ми ще не завершили те, що розпочали наші діди..

щоб помстити ганьбу неволі, потоптану честь, глум катів Твоїх, свята Україно..

Скрипт клімату

Буду викладати по ходу всі свої perl-скрипти. Щоби вони не загубилися. А може і не тільки perl. У нас в комітеті появилася дівчина, яка знає с++. Гріх не скористатися такою нагодою..)

Цей конкретний скрипт створює таблицю клімату, використовуючи дані веб-сайту http://www.yr.no

Програма напіваавтоматична, тому що потрібно щоразу редагувати код.

#!/usr/bin/perl

$line = "January     -2.3°C     1.5°C     -5.6°C     7
February     -0.1°C     4.2°C     -3.3°C     7
March     4.7°C     10.0°C     0.7°C     7
April     11.1°C     17.3°C     5.7°C     8
May     16.6°C     22.9°C     10.9°C     9
June     19.8°C     26.2°C     13.8°C     8
July     21.9°C     28.5°C     15.7°C     6
August     21.3°C     28.2°C     15.3°C     5
September     17.4°C     24.5°C     11.8°C     5
October     11.1°C     17.7°C     6.2°C     4
November     5.0°C     9.6°C     1.6°C     8
December     0.1°C     3.5°C     -2.5°C     7";

$adress = 'http://www.yr.no/place/Romania/Mehedinti/23_August/statistics.html';
$nazva = '23 Аугуста';

if ($line =~ m/January     (.*)°C     (.*)°C     (.*)°C     (.*)/)
 {
   $jannorm = $1;
   $janwarm = $2;
   $jancold = $3;
   $janprec = $4;
 }
if ($line =~ m/February     (.*)°C     (.*)°C     (.*)°C     (.*)/)
 {
   $febnorm = $1;
   $febwarm = $2;
   $febcold = $3;
   $febprec = $4;
 }
if ($line =~ m/March     (.*)°C     (.*)°C     (.*)°C     (.*)/)
 {
   $marnorm = $1;
   $marwarm = $2;
   $marcold = $3;
   $marprec = $4;
 }
if ($line =~ m/April     (.*)°C     (.*)°C     (.*)°C     (.*)/)
 {
   $aprnorm = $1;
   $aprwarm = $2;
   $aprcold = $3;
   $aprprec = $4;
 }
if ($line =~ m/May     (.*)°C     (.*)°C     (.*)°C     (.*)/)
 {
   $maynorm = $1;
   $maywarm = $2;
   $maycold = $3;
   $mayprec = $4;
 }
if ($line =~ m/June     (.*)°C     (.*)°C     (.*)°C     (.*)/)
 {
   $junnorm = $1;
   $junwarm = $2;
   $juncold = $3;
   $junprec = $4;
 }
 if ($line =~ m/July     (.*)°C     (.*)°C     (.*)°C     (.*)/)
 {
   $julnorm = $1;
   $julwarm = $2;
   $julcold = $3;
   $julprec = $4;
 }
 if ($line =~ m/August     (.*)°C     (.*)°C     (.*)°C     (.*)/)
 {
   $augnorm = $1;
   $augwarm = $2;
   $augcold = $3;
   $augprec = $4;
 }
 if ($line =~ m/September     (.*)°C     (.*)°C     (.*)°C     (.*)/)
 {
   $sepnorm = $1;
   $sepwarm = $2;
   $sepcold = $3;
   $sepprec = $4;
 }
 if ($line =~ m/October     (.*)°C     (.*)°C     (.*)°C     (.*)/)
 {
   $octnorm = $1;
   $octwarm = $2;
   $octcold = $3;
   $octprec = $4;
 }
 if ($line =~ m/November     (.*)°C     (.*)°C     (.*)°C     (.*)/)
 {
   $novnorm = $1;
   $novwarm = $2;
   $novcold = $3;
   $novprec = $4;
 }
 if ($line =~ m/December     (.*)°C     (.*)°C     (.*)°C     (.*)/)
 {
   $decnorm = $1;
   $decwarm = $2;
   $deccold = $3;
   $decprec = $4;
 }

$avenorm = ($jannorm + $febnorm + $marnorm + $aprnorm + $maynorm + $junnorm + $julnorm + $augnorm + $sepnorm + $octnorm + $novnorm + $decnorm) / 12;
$aveprec = $janprec + $febprec + $marprec + $aprprec + $mayprec + $junprec + $julprec + $augprec + $sepprec + $octprec + $novprec + $decprec;
$avecold = ($jancold + $febcold + $marcold + $aprcold + $maycold + $juncold + $julcold + $augcold + $sepcold + $octcold + $novcold + $deccold) / 12;
$avewarm = ($janwarm + $febwarm + $marwarm + $aprwarm + $maywarm + $junwarm + $julwarm + $augwarm + $sepwarm + $octwarm + $novwarm + $decwarm) / 12;

$sernorm = sprintf("%.1f", $avenorm);
$sercold = sprintf("%.1f", $avecold);
$serwarm = sprintf("%.1f", $avewarm);

open(my $fd, ">>climate.txt");
print $fd "== Географія ==

=== Клімат ===

{{Клімат міста
|Місто_род=$nazva
|Джерело=[$adress www.yr.no]

| Січ_сер=$jannorm             | Січ_опади=$janprec
| Лют_сер=$febnorm             | Лют_опади=$febprec
| Бер_сер=$marnorm             | Бер_опади=$marprec
| Кві_сер=$aprnorm             | Кві_опади=$aprprec
| Тра_сер=$maynorm             | Тра_опади=$mayprec
| Чер_сер=$junnorm             | Чер_опади=$junprec
| Лип_сер=$julnorm             | Лип_опади=$julprec
| Сер_сер=$augnorm             | Сер_опади=$augprec
| Вер_сер=$sepnorm             | Вер_опади=$sepprec
| Жов_сер=$octnorm             | Жов_опади=$octprec
| Лис_сер=$novnorm             | Лис_опади=$novprec
| Гру_сер=$decnorm             | Гру_опади=$decprec
| Рік_сер=$sernorm             | Рік_опади=$aveprec

| Січ_сер_мін=$jancold         | Січ_сер_макс=$janwarm
| Лют_сер_мін=$febcold         | Лют_сер_макс=$febwarm
| Бер_сер_мін=$marcold         | Бер_сер_макс=$marwarm
| Кві_сер_мін=$aprcold         | Кві_сер_макс=$aprwarm
| Тра_сер_мін=$maycold         | Тра_сер_макс=$maywarm
| Чер_сер_мін=$juncold         | Чер_сер_макс=$junwarm
| Лип_сер_мін=$julcold         | Лип_сер_макс=$julwarm
| Сер_сер_мін=$augcold         | Сер_сер_макс=$augwarm
| Вер_сер_мін=$sepcold         | Вер_сер_макс=$sepwarm
| Жов_сер_мін=$octcold         | Жов_сер_макс=$octwarm
| Лис_сер_мін=$novcold         | Лис_сер_макс=$novwarm
| Гру_сер_мін=$deccold         | Гру_сер_макс=$decwarm
| Рік_сер_мін=$sercold         | Рік_сер_макс=$serwarm

|br=}}
EndCard
;"

***

Ну так.. Десь в серці України працює атомова електростанція, котра виробляє 6 тисяч мегават. Ще кілька таких стоїть по всій країні, саме тому нам електробус виходить в 10 раз дешевше, як автобус на звичайному пальному.
Україна має потенціал надпотужної держави, шкода що на її чолі стоять повні недоумки...

Пьотрик говорить про се про те, питається, хоче вести розмову.
Через раз чути слова: "Докладнє, Очєвішчє, Хіба так..."
Хіба так...
Він так люб'язно згоджується, проявляє цікавість до теми, підтримує розмову.
Мені стає незручно, що я не знаходжу інших тем для розмови. Завжди, коли я є, то говорю про Ураїну, про війну, про економіку. Чому б не говорити про гори, мандрівки? Спелеологію. Не знаю.. художню літературу, кінематограф. Психологію, зрештою. Пьотрик ж напевно розповість щось цікаве про психологію...
Хм... Наступним разом я постараюся говорити про щось позитивніше?:)

Ми доїждаємо до Капеланки. Я красно дякую за смачну вечерю, він розвертається, я переходжу на зелене світло, він стоїть на червоному, махає мені рукою.

Атео просіма:)

Самоа

Я думаю, що нації вигадали чоловіки. Це суто чоловічий винахід. Походження, регалії, історія, слава предків... Цінності існують для того, щоби боротися за них. Якби ми не ототожнювали себе з якоюсь нацією, то за славу якої вітчизни ми б тоді воювали? Де би тоді був дух змагання? За кого би виступали спортивні команди?
Хтось ототожнює себе з якимось народом, а хтось з вірою, але чоловік хоче боротися за щось більш велике, глобальне, ніж просто своє існування, свій власний життєвий простір. Навіть коли чоловік бореться за свою сім'ю, то це вже маленька нація. Маленька кровно-духовна спільнота.
* * *
Мартін аж розквіт, засяяв, коли зрозумів, що є нагода вчити його рідної мови, мови його батьків - самоа. Він та його дві сестри народилися в Новій Зеландії в сім'ї самоанських переселенців. Мова повсякденного спілкування для них - англійська. Приїхавши в Європу і побачивши різноматність мов і культур, щось таке суто чоловіче дало про себе знати у Мартіну. У ньому заговорив голос його крові, голос його предків. Він вчитиме разом з сестрами своєї мови через танці.
Дуже оригінальний спосіб! Авжеж!
Заявити про себе, про своє походження, про те, що єднає тебе з землею, на якій ти стоїш, з твоїм корінням - це, здається, така природна річ для кожної людини. То на правду, чому ми говоримо про права людини, але забули про поняття право нації? 

* * *

Що ж.. форматнути вінчестер - це як спалити свої зошити. А рукописи не горять, як відомо)
Подивимося, що зуміємо згадати..

"Переходь на хмарні технології", - сказав мені Іван.

陽炎

Вчора, коли засинав, виникла думка зі сфери фантазій: "от було би файно..."
От було би файно накрити Львівський вокзал куполом, на якому б демонструвати нічне небо Марсу.

* * *

陽炎 - Kageroh Кітаро - це для мене якась така візія кількох нічних подорожніх високогірним хребтом під місяцем вповні. А кінець шляху - якийсь середньовічний монастир.
В нових навушниках офісний шум навколо мене більше не турбує)

* * *

We're going to TESCO.

- Thomas, how far do you think you should go from Krakow to see the stars?
- It's a good question, Marian. Actually, I don't know. I think it's better to ask local people. I mean... from Krakow, from here.
- Ye.. You definitely have a point.

Once, when we talked about Brazilian flag, and all Southern hemisphere stars on it, Fabiola asked me:

- Marian, could you show us stars in your sky? It is different, isn't it.

Yes, Fabiola. I dream every day about the sky without a cloud, smog and light pollution. I'm thinking how people in Ukrainian village are happy to see all the beauty of night sky that God gifted us.

Весна

Пам'ятаю, найяскравіші відчуття залишила весна 2011.
Ви помітили, як особливо свіжим стає повітря після того, як розтає сніг.. І здається, що все стає таким підкреслено справжнім, піднесено натхненним. Так само тієї весни життя було якимось особливо свіжим, кожна деталь дня промальовувалася з найвиразнішою точністю, кожен порух набував сенсу.
Весна починається тоді, коли починається Великий Піст. Бо тоді ти готуєш себе до кульмінації весни - Великодня.
Цікаво, якою буде ця весна.
Тут вже піст почався, а в нас ще буде за два тижні.

Очевидно, що з того далекого часу багато чого змінилося, навіть вже пішли з життя деякі люди, які творили особливу атмосферу, були найчільнішими чинниками тогочасного клімату. Разом з ними вмерла якась частина душі.

З Татр ще віє холодом. Рідко коли їх можна так добре побачити з мого вікна, як нині.

Під вікном чути пташок.

Допиваю польський несмачний чай. Шкода. На Різдво не встиг купити доброго чаю..)