*

Глибини лiсу манять душу,
але я слова не порушу,
ще довгi милi їхать мушу,
ще довгi милi їхать мушу.
(Р. Фрост)

Навiть нiчне небо над Києвом видає декiлька ледве помiтних зiрок. Нiчнi авта навiть можуть бути приємнi для споглядання, якщо не їдуть надто швидко, собi неквапливо просуваються бульваром. Правда ж, на кiлька митей з зiрками можна сплутати лiтаки. Вони як бджiлки, що злiтаються до вулика. Котрiсь роблять кола, котрiсь мчать просто.
Десь вдалинi виднiються проспекти, що переходять у шосе i мiжнароднi магiстралi. Недарма кажуть: "Усi дороги ведуть до Києва"..
Пiд вiкнами, просто на нашому рiвнi тринадцятого поверха лiтають кажани. А десь на одному з сусiднiх балконiв чути суржик.
Втомленi кияни полегшено зiтхають, що 30-градусна спека дала їм нарештi спокiй.
Завтра вашi страждання полегшить злива. Аби тiльки не застала в дорозi..

*

Хтось каже: "Поступ йде". І ніби важко не погодитися. Україна розвивається і розвивається самосвідомість.
Але це відбувається так повільно.. "Терпіння", - хтось каже.
Я кажу, ми втрачаємо час, який би міг бути наш.. Поки деякі українці сперечаються, чи вважати російську мовою окупанта, західні сусіди роздають карту поляка чи карту румуна чи карту угорця.. Тому що в них ці дискусії пройшли сто років.
Уявіть собі, де будуть західні сусіди ще через 100 років.. Ми хочемо й далі бабратися в болоті, пояснювати очевидні речі, чи стати нарешті нацією?
Ми просто втрачаємо час, який міг би належати нам..

*

Торохтітиме поїзд колесами, я старатимусь заснути.. Що буде на тому кінці маршруту? Завтра..
Завтра важливий день.
Завтра, між іншим, можливий дощ.. Але завтра буде спекотно.
Від розпеченого асфальту ховатимусь у сосняк.
Добиратимуся трьома електротранспортами: метром, трамваєм і електричкою..
Нині спливає так швидко. Найближчий момент до нас - це цей.
Чогось би в цій загальні метушні не забути. Чогось суттєвого. Паспорт, квиток. Є.
Випити чаю на дорогу?
Може з молоком...
Що слухатиму, щоби відмежуватися від надокучливих сусідів в купе? Якийсь джаз, чи може ноктюрни, чи може якийсь альбом Арво.. Може одвічний Вінтер Найтс.
Хвилююся. Час нинішнього дня спливає..
Коли вже торохтітиме поїзд колесами, а я виберуся нагору відпочивати після довгого виснажливого дня..

*

Задоволення не від самого чаю чи кави чи чогось іншого, а від того, що вони теплі. Так хочеться вливати в себе тепло..
Довгі дні, здається, вдвічі більше виснажують. Звідки ця неспроможність думати після 11-ої вечора? Здавалося, раніше в цей час як на зло просинався і голоднішав розум. Що спав до того цілий день.. Тепер так не є

Мене чекає ще багато перекладу. Цього разу важкуватого. Я ще онлайн як мінімум годинок з три..

*

Бути узалежненим від чогось, мати залежність, означає відчувати брак любові і загачувати його фальшими приємностями.
Кожен відчуває брак любові, хтось більше її відчуває, хтось менше. Якщо хтось думає, що не відчуває браку любові, це не означає, що він насправді не потребує любові.
В узалежненої людини виробилися певні рефлекси. Вона отримує якусь короткочасну насолоду, до якої звик мозок, а часом і тіло і цей короткохвилевий кайф тамує глибоку травму браку любові.
Такі зранені узадежнені люди часом є значно ближчі до розуміння своєї потреби у любові. Любові абсолютній, безумовній і необмеженій.
Безумовній. Узалежнена людина часто гостріше розуміє, що просто так любити її ніхто не буде. Узалежнену людину не хочуть любити просто так.
Абсолютній. Такій, якій не дорівняється жодна інша любов.
Безмежній і необмеженій. Такій, яка ніколи не закінчується і нічим не обмежується. Не обмежується лише ранками чи вечорами, лише добрими сторонами чи проявами узалежненої людини.
Цей брак часто є тією зораною землею з притчі про сіяча. Зерно змогло прорости тільким там, де був зораний ґрунт.
Все що треба, це направити свою узалежненість, тобто непомірковане і невгамовне прагнення любові, у правильному напрямку. До Бога.
Адже "Близький Господь до тих, у кого розбите серце".
Узалежненість у цьому сенсі є навіть перевагою. Але головне не перетворити свою узалежненість у предмет гордості.
Я п’ю алкоголь, і це круто. Ні, ти п’єш алкоголь, тому що в твоїй душі є пустка і ти її заливаєш спиртним.
Я люблю ходити наліво, і це ж прикольно, я великий донжуан. Ні, ти слабак, тому що не можеш справитися зі своїми травмами і тамуєш їх розпустою.
Я люблю розкішний одяг від крутих брендів і витрачає на це сотні тисяч доларів. Насправді ти нещасна людина, якщо тобі шмотки приносять більше задоволення, ніж допомога бідним, знедоленим, скривдженим, тим, що потребують допомоги.
Робити узалежнення, важку душевну недугу, предметом гордості, робити всілякі там прайди, як наприклад "захищати права ... меншин", - це означає позбавляти себе навіть нагоди зцілитися. 
Адже будь-який психолог чи реабілітатор скаже вам, що перший крок до позбавлення від залежності - це усвідомлення, що ви залежні. Без лишніх виправдань. Просте усвідомлення: "Так, я хворий. Так, я узалежнений. Мені потрібна допомога, щоби позбутися цієї залежності".
Бути узалежненим від речей чи людей - це бути рабом. Хто визволяє від рабства? Хто наш визволитель, спаситель і відкупитель. Він один. І тільки Він.
І, о, це дуже важливо, якщо хтось береться вас визволити від рабства без Його участі, той свідомо чи несвідомо веде вас у нове рабство.

*

Вечір гарячого дня..
Ми з Максимом, як все, обговорили всілякі глобальні теми за горнятком гарячого напою. Цього разу було какао..)
Хе-хе, я хочу потішити свою самооцінку, приклеюючи до цього фразу: "Великі люди обговорюють ідеї. Звичайні люди обговорюють події. Дрібні люди обговорюють людей."
"Велика" людина хоче вже спати. Примощується на невеликому ліжку.
Підходить до балкону і бачить сузір’я міських вогнів.
Сихів, я сумуватиму за тобою...

----

Мрію знов звідати Німеччину. Люблю той край, хочу побувати ще там де не був: у Штуттгарті, Гамбурзі, Франкфурті-на-Майні, ще сотні міст і містечок. Побачити церкву в Ульмі, побувати в Альпах, зачерпнути води з витоків Дунаю у Шварцвальді.
Коли то станеться, хз..

Гарного вам вечора. Джазового :)

*

Нинішній Фантомас би сказав замість:

"...зате я переконався, що навіть велична людина ніщо без преси"

"...зате я переконався, що навіть велична людина ніщо без соціальних медій".

Соціальних медій, тобто соцмереж.

Треба поставити добру фотку на аву, вести свою сторінку більше-менше зважено, не постити чогось крамольного, побільше особистих фоток і чогось, шоби люди не парили собі мозки. Тоді ти стаєш повноправним членом суспільства..)
Ні, звичайно, я трохи перебільшую. Насміхаюся, пригадуючи свою роботу в газулі супермаркетингу. "Якщо ви щось постите в фейсбуці, це повинно мати товарний вигляд, це повинно добре продаватися. Інакше це марна трата ресурсу.."

----

До речі, здається, той французький фантомас потребує оновлення. Світ пішов вперед, а тема Фантомаса залишається актуальною.

Капітан Немо, Фантомас, Доктор Ноу.. Всемогутні відлюдники, мізантропи, які кажуть:

"Людство..? Збіговисько маріонеток. Мені було б серед них нудно.."

Борщівник

З одного пабліку на фейсбуці:

Тернопільщина заростає небезпечною рослиною
Борщівник поширюється містами і селами Тернопільщини.
Рослина отруйна, – констатують лікарі.

Один дотик до борщівника загрожує серйозними опіками. Він росте у парках, придорожніх смугах і навіть у дворах будинків. А останніми роками борщівника помічають і на присадибних ділянках. 

Знаєте, що мені це нагадує? Японський мультик з 80-их років. Природа, щоби вижити, стала колючою, агресивною і смертельно небезпечною. Виходити на природу стало дуже ризиковано.

NB. Борщівник дійсно дуже отруйний.

P. S. Музика з аніме:

*

Кьольн.. Прекрасний Кьольн. Мультукультурний і мультимовний потяг з Дуйсбургу, ми виходимо в центрі і бачимо цей високий величний неоготичний храм, що почорнів від місцевого вугілля.
Вокзал під накриттям, як у Львові. І неоготичний костел. Теж як у Львові. Але у Кьольні його видно просто з вокзалу. Це неймовірне видовище, що дає відчуття гармонійного поєднання сучасного і старовинного під соусом еклектики і модерну кінця 19 століття..
Теплі спогади про Кьольн мені навіяв фільм "Автобан". А ще думки про мотиви творити добро..
Бо, як каже Ентоні Демелло, під нашим бажанням творити добро завжди стоїть егоїзм.
Спочатку я хотів не погодитися з отцем Ентоні. Все таки, подумав я, є очевидні випадки альтруїзму.
Насправді, якщо копати глибше,то отець Ентоні правий.
Абсолютне добро для людини може їй дати тільки Господь Бог. У випадку грішної людини, а всі люди грішні, тільки Ісус Христос.
Тобто, тільки Ісус є нашим справжнім добродієм.
І якого масштабу одна людина не зробила добра іншій людині, без Ісуса, воно не має значення, тому що тільки в Ньому є спасіння. Він заплатив за усіх нас найвищу ціну.
Отож, роблячи милостиню, ми більше допомагаємо собі, ніж ближньому. Ми сповняємо заповідь любові, дбаючи один про одного. Але милостиня має сенс для нас, коли ми робимо це не гордячись цим. Тобто, коли права рука не знає, що робить ліва.
Тому, образно кажучи, щоби милостиня, яку робить людина, їй зараховувалася, людина повинна стати такою собі машиною добра. Автоматом, який працює тільки для добра, навіть не усвідомлюючи цього. Це і є блаженство і праведність, дотримання чистого наміру.
Інакше кажучи, посудиною. Чи інструментом Божим..
Всяке марнославство чи честолюбність зводять користь від наших добрих вчинків до нуля.
Подумайте над таким. Чи можливо чинити добро без марнославства і честолюбності, не пізнавши Христа?

Кілька думок дня, що проходить

1. Щоби побачити людину як є, треба мати добрі духовні очі. Щоби духовні очі бачили правильно, погляд мусить бути чистим, нічим не забрудненим і ніяк не упередженим.

2. Моє покоління напевно теж було таким вульгарним. Я ніколи не вникав у це, тому що не був дуже сайдером. Швидше автсайдером. Але як це сумно і страшно слухати старшокласників, які вголос говорять про венеричні хвороби своїх знайомих..

3. ..Ось чому деякі батьки, прагнучи так би мовити захистити своїх дітей від вульгарного світу, вдаються до всяких методів. На жаль, часто єдиний метод, яким вони володіють, - це авторитаризм і обтинання будь-яких сумнівних контактів дитини. На жаль, часто вони самі не знають альтернативи, тому не можуть дати своїм дітям. Це має наслідки дуже драматичні.

4. На жаль, те що я написав у п. 2 і п. 3. є значно важливішим, ніж подумає багато з тих, котрі читають цей блог. Наслідки сексуальної революції, наприклад, Німеччина пожинає нині.

5. Читаючи Гоголя, впізнаючи між рядками його відразу і тугу, роздвоєння душі, думаючи про всіх тих малоросів на службі в імперії, ще більше ціную світлий і праведний спадок наших дідів і прадідів, котрі не скорилися. Завдяки котрим ми можемо бути собою.

6. Вечірнє місто Тернопіль, нехай у будний, але все ж літній день, здається не 200-тисячником, а 20-тисячником.. Кілька роверів, кілька пар, кілька ватаг. Де всі люди?

7. 10 година вечора. В центрі нічого не купиш крім ліків...

8. Одвічне прагнення людини бути в гармонії зі своїм Творцем призводить до того, що рано чи пізно в Сатани закінчуються аргументи. Бо людина бачить їхню безглуздість. Завдяння Сатани в тому, щоби до того часу, як у людини з’явиться шанс ступити на праведну дорогу, вона стала узалежненою від гріха, зав’язла в путах, які не так просто розв’язати.

9. ..Адже багато гріхів є не стільки рішенням волі як потуранням звичці. Ми грішимо тому що звикли. Якщо забрати гріх, з’являється купа проблем: як тепер жити?

10. Якщо в магазині буде робот-продавець і якщо він матиме бодай здалеку подібні до людини риси, він обов’язково вітатиметься. Чи відповідатимите йому ви? Здається, це безглуздо, йому ж байдуже..

11. Поверхнева ввічливість у тому, щоби відповісти роботу. Справжня ввічливість завжди базується на моралі.

12. Хм.. Не шанувати мікросхему - це аморально? Якщо це неповага до людської праці, тоді так. Не трактувати мікросхему як людину - здається це розуміння справжньої суті речей.

13. В будь-якому разі, коли роботи масово впроваджуватимуться у сфері послуг, від людей, які працюватимуть у цій галузі, очікуватиметься уже щось більше, як поверхнева ввічливість. Очікуватимуть того, що може дати тільки людина людині.

14. Поставити робота замість священика, як зробили нещодавно у Німеччині, означає сказати самому собі: Наша релігія - це просто культурний додаток. Аплікація.

15. Сам термін релігія ніби звужує духовність до якоїсь лише одної сфери життя. Тим часом, як духовність обіймає усі сфери.

16. Якщо релігія - це просто аплікація, частина культури або частина ідентичності, тоді чому ми дивуємося, що чуда більше не стаються?

*

Спільне служіння панахиди Патріарха Філарета і Блаженнішого Святослава - це було дуже зворушливо.
"Це була Божа Ласка, що Ви приїхали до нас, і не поїхали до Луцька, як планували", - сказав блаженніший Святослав.

Один з коментаторів написав: "Святий Дух в дії. Два патріархи співслужать разом".

Сьогодні торжество Святого Духа!
Послухайте трошки отця Юрія Щурка про те, як Ісус Христос заповідав своїм учням і нам Духа Святого..

Святий Душе, прийди до кожного з нас!

*

Багато хто згадує про Блаженнішого як про свого особистого батька, особистого наставника, особистого друга. Не абстрактного батька нації, абстрактного морального авторитета (хоча він був і першим і другим, безумовно), але як когось дуже близького, хоча, може, ніколи насправді з ним не зустрічався вживу.
Не один дорослий чоловік ледь стримував сльози, коли згадував тепер про нього, або чув звістку про його смерть.

*

Я особисто бачив його кілька разів. Пам’ятаю його промову 1 грудня на Євромайдані.
Найближче був стояв біля нього під час архієрейської літургії в Тернополі в Катедрі, тоді він ще був у статусі верховного митрополита.
Він сидів на середині храму, як годиться, люди між собою говорили: "Він зараз молиться за усіх нас..." Потім десь через може 12 років я побачу нашого Патріарха Святослава на сцені Світового Дня Молоді, коли він скромно сидів і молився, поки всі спішили зробити собі селфі перед фінальною месою.
Я пам’ятаю його слова про релігійність комуністичної ідеології. Він говорив про Сталіна, його навчання в семінарії і релігійність культу особи в Радянському Союзі, яку Сталін витворив. Тому що Сталін мав релігійну освіту.
Він говорив про спотворену мораль українців, які виросли в совку. Коли вкрасти на роботі не вважається гріхом. Бо ж, мовляв, держава всеодно краде в свого народу..
Він часто говорив прямо: ми українці ледачі. Ми ледарі.
Моя улюблена фраза, яку він колись казав: "Для любові треба важко працювати"..

*

Для любові треба важко працювати. Хіба ви, ті, що любите, цього не знаєте?
Якщо ви любите, то знаєте, що любов - це праця. Праця повинна бути заради любові. І в жодному разі навпаки, праця не може заміняти любов.
Як кожна праця, праця заради любові повинна бути відкрита на Божу благодать. Тобто, не лише своїми зусиллями. Коли Бог захоче втрутися, треба бути відкритим на це. Це в будь-якій праці, в будь-якому ділі.

Працювати заради любові означає не очікувати її, а самому першому любити. Це значить не любити абстрактно, а діяти.
Один священик-салезіянин сказав: "Любов - це те, що можна поокласти в руки".

За любов треба дбати. Її вирощувати, зрошувати.
Щоби уникнути тавтології, заміню слово любов у одному значенні на добрі стосунки. Скажу так, треба з любов’ю плекати свої добрі стосунки.

Для когось важливо також зробити додатковий акцент. Цю фразу можна повернути в інший бік. Не можна працювати без любові. І праця без любові є марною і порожньою.

*

А що Львів? Стоїть як стояв.
Та варто лише раз проїхатися вулиця навколо центру і тільки краєм ока поглянути на ті вузенькі покоцані романтичні вулички, достатньо тільки краєм ока запірнути у ту сферу, і - як же це дивно! - як зринає тисяча спогадів. Тисяча за тисячею.. Візуальні, музичні, запахові..

Їхало щастя в порожнім трамваї,
Сиділо у кріслі принишкле й сумне.
Когось в змерзле вікно виглядало,
В змерзле вікно виглядало.
Когось виглядало, а може, й мене?

Справді, хіба є ще кращий музичний символ Львова, як Піккардійська терція? Спогад. Сходжу з Кормутової гори в розпалі золотої осені. Несу з собою думки після зустрічі з Антоничем в місці його спочинку. Повз церкву Анни проїжджає трамвай, на нього падає останній жовтогарячий промінь того дня. І тут зринає:

Ці співи фантастичні, мелодії містичні,
За очі голубі усе тобі.
За голос твій співочий, за усміх твій дівочий,
Що будить рій жагучих мрій.
За голос твій співочий, за усміх твій дівочий,
Що будить рій жагучих мрій.

Або я чимдуж мчав по Героїв УПА зі сторони Кульпарківської, на ходу спонтанно вирішив з’їхати в бічну вулицю і не вписався.. Врізався в паркан. З ровера злетів ланцюг. Слово ланцюг породилу асоціацію, і пісня сама зачалася:

Ланцюг протерсь помалу-малу,
Схопився спомин і побіг,
Чуй як глузує з нас зухвало,
Я знову в тебе коло ніг.
Чуй як глузує з нас зухвало,
Я знову в тебе коло ніг.

Напевно такого Львова більше ніколи в моєму житті не буде.
Адже праця в УКУ по поверненні з Кракова мені не дала такого Львова...

Оскар Пітерсон "Якщо мені доведеться тебе втратити"...