*

Публічність має свої переваги і недоліки. З одного боку, нам хочеться, щоби наші думки не залищалися наодинці з нами. Нам хочеться донести їх до людей, до багатьох людей, до широкого кола читачів. Це ж так прикольно, коли будь-хто, часом й випадково, може зайти на твій блог і тебе читати.. Знайде щось цікаве для себе, може, навіть, тебе зрозуміє. А може, як досконалий (за наративною герменевтикою, "уявний читач") читач, відчитає для себе більше, ніж ти сам вкладаєш сенсу.. А з іншого боку, звісно, щонайприродніше, нікому не подобаються сумні пісні. Нікому не хочеться сумних пісень. Мені, власне, й самому їх не хочеться.. Але хіба я маю право ділитися тільки радісним. Який я тоді буду необ'єктивний, однобокий. Як я тоді викривлюватиму дійсність..

*

Кап.. кап.. кап
Так приходить маленька весна. Ще вчора цей ліс довкола був покритий снігом, зелена хвоя проглядалася крізь білі покривала, малюючи класичну українську зимову ідилію.
А нині вже потяги відлунуються в напівпорожній кімнаті крізь прочинене вікно для ковтка свіжого весняного повітря. Повітря поки що маленької весни, весенки..
Я неодмінно поїду дивитися, як розливатиметься Десна десь за кілометрів 15 звідси.
Биті шляхи ще деякий час залишатимуться бруднобілі, від втовченого снігу, а тим часом довколишні поля і городи будуть всотувати живодайну вологу для майбутніх первоцвітів..

"Дрімає зима у полі за містом
І на устах усміхнених читає:
Це вже мрія про весну"

— Мар’ян Довганик (@MaryankoD) 18 березня 2014 р.

Гармонія...

Мені завжди подобався Джо Хісаіші.Його музика легка і гармонійна, а теми світлі і оптимістичні..

Мабуть, саме таким є літо в Японії..)

Якiсть життя

Недарма мiй стоматолог завжди каже: "Якiсть життя залежить вiд здоров'я зубiв". I це вiн каже не тiльки через те, що вiн стоматолог. Хоча всi стоматологи при кожнiй нагодi говорять про свiй фах.. Чи не тiльки те, щоби щось говорити, аби вiдволiкти вiд неприємних стоматологiчних процедур. Але в тих безглуздих теревенях все ж є якась правда.
Спочатку у нас випадають молочнi зуби i поки виростуть новi, нам потрiбно звертатися по допомогу до дентиста. Потiм у нас є декiлька рокiв вiдносного спокою, хоча далеко не у всiх. Тодi у зубах з'являються дiрки i потрiбно ставити пломбу. Пломби вилiтають, зуби стають крихкiшi, вони псуються. Тодi потрiбно ставити коронку. Але якщо зуб втрачається, потрiбно ставити зубнi протези. З вiком зуби стають такi кепськi, що ставлять уже вставну щелепу.
Зуби нам нагадують про незворотнiй процес старiння.
Хм.. когось тiшить перспектива старостi iз поганими зубами?
Якщо так подумати, нащо воно, те життя, якщо постiйно потрiбно терпiти прикрощi вiд зубiв?

"Хай так.. Але на прощання Ви простягнете менi свою руку..."

З 28-ої хвилини i до 45-ої я можу передивлятися десятки разiв..

https://youtu.be/0PoxCKOsaWw?t=28m18s

Командна творчiсть

Вже неодноразово чув та й сам про це замислювався. Ера творчих особистостей давно минула. Практично нереально створити якiсний культурний продукт однiй людинi, над якоюсь книгою, фiльмом чи iншим культурним явищем працює цiла команда авторiв. Секрет успiху в тому, щоби правильно розподiлити роботу. Сума генiїв кожного спiвавтора зокрема у такому випадку нижча, нiж сума загального колективного генiя.
Знiмальна група має вже бiльш як столiтнiй механiзм колективної роботи. Усi ролi розписанi чiтко: хтось займається костюмами, хтось свiтлом, хтось зйомкою.. Коли ж йдеться про сценарiй, iдею, режисуру - у 20 столiттi ми говоримо переважно про особистостей, окремих людей, яким належать окремi iдеї.. Але, здається, i ця сфера швидко не обiйдеться без колективного, так би мовити, розуму.
А для колективного розуму потрiбно буде використовувати спецiальнi методики - як докупи звести рiзнi мозки, щоби вони творили якусь одну iдею.
ШI, Data science.. Вони чимось подiбним займаються. Тiльки у їхньому випадку йдеться про збiр i аналiз уже наявної iнформацiї, вони ще не можуть займатися творчiстю у чистому виглядi.

*

Хiба це не марновiрство? Вбачати у дописах iнших людей в соцмережах якiсь знаки, якiсь мiжрядковi затаєнi записи? Хiба це не нагадує те французьке кiно з Одрi Тату "Любить, не любить?"
Це як вбачати у дивацтвах рутинного життя знаки богiв, попередження Фатуму, це марновiрство, блукання лабiринтом власних фантазiй i домислiв, якi живляться випадковими збiгами, звичайними спiвпадiннями..

Щоби протверезити людину, потрiбен хтось зi здоровим незаангажованим поглядом. Та чи такi є, якщо скiльки людей блукають своїми лабiринтами власного досвiду, хибних висновкiв, якi вони з нього зробили, i власного марновiрства та побоювань?

*

Я не знаю, снилося менi це, чи це говорила мама насправдi.
Насправдi було, що я взяв книжку Юрiя Некрутенка "Екзегеза до Майстра i Маргарити". Показав її гостi. А далi я згадую про слова того ж таки Юрiя Некрутенка: "Якщо добре володiєте мовою, коли починаєте бачити нею сни"... Чи снилося менi це, чи це пригадувала менi мама його iнтерв'ю..
Нинi зранку, коли я ще добряче дрихлив, Касiк ввiрвався в мою кiмнату i зопалу: "Мар'ян, а що означає man is looking for a woman..."? Я, звiсно, вiдповiв спросоння: "Чоловiк шукає жiнку". "А.. дякую" Не було жодних зайвих питань. Вiн мене запитав, я вiдповiв. Якби вiн прийшов о третiй ночi, все би пройшло аналогiчно.

*

В останнiй день перед вiд'їздом я tęsknię..
Не за тим, що їду. Навпаки. На тому кiнцi поїзда по прибуттi - майбутнє. Воно завжди райдужне, цiкаве, повне пригод.
Я tęsknię, згадуючи рiзнi меланхолiйнi мелодiї, але серед них усiх прориваються слова

А в рiздвяну тиху нiч
ми поїдемо на Сiч..

*

Одна пiсня Дорз менi здавалася завжди особливо мiстичною. Колись я неправильно розумiв її назву. Менi вчувалося you've lost little girl замiсть you're lost little girl.
Звiсно, тепер, коли я розумiю кожне слово в цiй пiснi, менi вона зовсiм не здається мiстичною.. З новим заголовком менi значно легше засинати. Значно краще думати, що хтось сам по собi lost, нiж ти когось lost...

*

Якщо темрява - це просто вiдсутнiсть свiтла, то чого боятися?

Вона сама нiчого не робить. Вона просто iснує, тому що iснує свiтло. Вона iснує там, де немає свiтла.

Хто намагається нам видати темряву за свiтло? Хто називає себе "найбiльш просвiтленим". Якби не обман, людина нiколи би не вибрала йти на темряву. Природньо йти на свiтло.

Якщо темрява - це просто вiдсутнiсть свiтла, хiба треба боятися?

*

Пiсля того, як я почав довше спати, мозок знову став ледачим i почав моделювати складнi i заплутанi сни. Вiн це робить для того, щоби я хотiв їх дивитися щоразу довше й довше, тому що вони стають щораз цiкавiшими.
Вся облуда у тому, що я бачу тiльки результат творення, але не включаюся у процес. Тобто, звiсно, включаюся - включається мiй мозок - але творiння залишається чистою есенцiєю, свiтом iдей, потусторонньою дiйснiстю, яку нiхто не зможе зi мною роздiлити. У цьому ледачiсть. Потрiбно прикласти зусилля, щоби наче витесати iз брили скульптуру..
Сьогоднi вночi у снi я вернувся в часi на початок 2015-ого. Маючи конкретну вiзiю прийдешнього життя i великий досвiд, що прийшов згодом, я мав шанс знову прожити цих три роки.. Звicно, пiсля прочитання "Тлумачення сновидiнь" Фройда, жоден сон вже не є просто маренням. Я розумiю, що вплив на такий сюжет мав нещодавньо побачений допис у Фейсбуцi: "Щоби ви обрали: попасти на 15 рокiв вперед i мати на своєму рахунку мiльйони доларiв чи вернутися на 10 рокiв назад з досвiдом i пам'яттю, якi ви маєте?" Подумки я вибрав другий варiант.

*

He'll look at me and smile
I'll understand
And in a little while
He'll take my hand
And though it seems absurd
I know we both won't say a word...