*

- Жнива великі, та робітників мало.
-  Ось я, Господи..

Хіба уже цього недостатньо?

*

Isn't this cute..

*

Старі високі ялинки ледве досягають віконних шибок. Вітер кидає ними в різні сторони, вони піддаються. І разом з ними коливається вся їхня фауна - білки і птатство.
Хтозна з чим ми би могли прокинутися нині. Чи не побачили під нашими вікнами білий покрив снігу на салатово-зеленій траві і білий цвіт снігу на квітучих гіллях вишень..
Вночі прокидався, заглядав за вікно, чи не йде часом сніг..

*

«Отче, – говорив мені один юнак (і де то він тепер?), здібний студент університету, – ваші слова примусили мене задуматися. Ви сказали, що я – син Божий! І одного разу, на вулиці, мене так і простромило – я відчув себе несказанно гордим: я – син Божий!»

Ні хвилини не коливаючись, я порадив йому пестувати в собі цю «гординю». (Хосемарія Ескріва)

Чим людина самопевна? У чому вона самовпевнена? Якби ж то знати.. Одна моя подруга колись написала: "Косметика, прикраси і шикарний одяг жінки рівнопропорційні її порожнечі у душі". Чи та фраза звучала навіть так: "Чим нещасніша всередині жінка, тим впевненіша вона повинна виглядати". Що можна сказати про наюджених піжонів у дорогих костюмах без смаку? Вони такі самі порожні. А радше підлі незрілі боягузи, а цю свою "урочистість" без смаку їм нав’язали їхні мамусі - вони ж бо мамині синочки - тому що компенсувати невпевненість в собі ціною одягу - це все ж більше жіноча, ніж чоловіча риса.
На чому тримається гордість самовпевненої людини? Гордість, що тримається на ідолові, завжди можна відрізнити від впевненості, яка тримається на Бозі. Тому що той, хто знає, що він Син Божий і гордий з цього, також знає, чого це коштує кожного дня. Хіба Ісус не каже тим, котрі хочуть сидіти по правиці від нього: "Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку я п'ю, і христитися хрищенням, яким я хрищусь?"
Оця "гординя" - і Ескріва недарма взяв її у лапки - це абсолютна протилежність гордині, що будуються на ідолах. Це впевненість, породжена надією. Надією, котра "ніколи не осоромить". Хіба можна надіятись, будучи гордим?
Це абсолютна протилежність гордому поглядові, відкиненню іншої людини, погорді, зневазі, пихатості, марнославству.
Бути "гордим" Христом - це страждати разом з Христом, йти Його шляхом, брати на себе Його долю. Це не "гордість" у її спотвореному розумінні. Тут краще підійде слово гідність. Гідність людини, усиновленої Богом, яку ми потверджуємо у щоденному ретельному і відданому наслідування Ісуса, цілковито ставши невільником любові, яку Він проповідував.
Бути невільником любові означає любити безконечно, як Він любить.
Тоді, коли ми стаємо з ним одним цілим, тоді ми можемо піднестися до гідності називатися Божим сином.

*

Чи можна читати словник як книгу?
Якщо ти знаєш так добре кожне слово, наче якусь людину, чи місцевість, тоді ти можеш читати словник як книжку. Книжку про своїх знайомих.
Знати слова можна, якщо досліджувати їхню історію, заглиблюватися у відтінки значень, розуміти структуру, мати великий досвід слововживання.
Якщо словник можна читати, як книгу, тоді, стривайте, вона стає предметом вивчення літературознавства. Тоді є різні способи інтерпретації, включається наука герменевтика, тоді можна аналізувати рецепцію, чи інтертекстуальність.
Хм.. чому б і ні. Словник - це просто густодозована насичена інформація, концентрат. Для тих, кого якась там водичка вже не вставляє..

*

А я тішуся, що я філоло. Бо філоло тепер стали в обороні нації

*

Прадавній Кракове, місто Бандери, місто звитяжних лицарів..
Там залишилася ще недописана історія про смока, полонянку, принца і Бабу Ягу, яка живе в ущелині між Звіринцем і Волею Юстовською... там де сутінки навіть в найяснішу днину..
Засніжений нині Кракове, нехай би не жартували так краків’яни ще рік тому, кажучи: Колись повідатимемо своїм онукам, мовляв, дітоньки, падав колись на Різдво сніг - це такий білий і холодний...

Фото: Klaudia Tarczoń на Instagram (https://www.instagram.com/p/BTFRLXel9kB/?taken-by=klaudiatarczon)

*

З роликів проекту "Великий Піст з УКУ", який ми записували з паном Петром, можна зробити висновок, що літургістика в УКУ розвинена слабо. Може це й не так, бо, ймовірніше, літургісти просто про себе голосно не заявили, на відміну від біблістів, наприклад.
Але, здається, літургістика узагалі в нас слабенька. Здається, біблійна наука шириться громадами і парафіями, з’являються біблійні кола, гуртки, школи, Біблію пояснюють священики на проповідях і реколекціях. Тоді як знання про богослужбові чини, що таке утреня і вечірня, що таке літургія передосвячених дарів, здається, тут у нас серйозні лакуни.
І, здається, таке наївне і нагле питання: Чому в наших церквах правиться так мало утрень і вечірніх? Отець Мирослав з Острова під Тернополем якось слушно сказав: "Подивіться, скільки людей на вечірній перед великим святом у православних. У нас такої традиції немає".
Ну, зрештою, я не хочу зовсім нікого ганити. Просто сам відчув гостру проблему поглибити свої знання з літургістики. Для цього для початку придбав дві книги: о. Юліана Катрія "Божественна літургія - Джерело святости" і візантійського богослова із колоротним прізвищем Кавасила "Пояснення Божественної Літургії".

То книги дуже не співмірні. Якщо о. Юліан пише здебільшого про зовнішній вияв, то Кавасила заглиблюється в поставу душі і духа. Якщо книга отця Юліана швидше для школяра, то Кавасили - для богослова, або вдумливого читача.

В будь-якому разі і те і те конче потрібно прочитати. Спочатку отця Юліана, тоді Кавасилу.

Прочитати ці книги і подивитися зовсім по-іншому на нашу літургію. Аби досягнути цього: "Благочестя ж, віра, любов до Бога, завзятости - це такі почуття, які ми мусимо мати, приступаючи до Святих Таїнств".

*

Пам’ятаєте, цей холод тягнеться від вересня. Коли літо нагло обірвалося всередині місяця, бабине літо не настало. І тепер літо вперто застрагло десь на рівні Іспанія-Італія.
Це стримує поїхати за ровером. Настрій сидіти вдома і нікуди не потикатися.

Хм.. Висячі сади. Це було би цікаво:


https://brightside.me/creativity-home/11-original-country-house-ideas-every-gardener-dreams-about-191305/

Вибіркове цитування

Єфрем Сирійський про спокуси Христа:

Тому він сказав до нього: "Кинься звідсіль додолу; писано бо: Він ангелам своїм велітиме про тебе, щоб тебе зберігали". Спокуснику, якщо це стосується Його (Ісуса), щоби сповнився псалом, чи ж не написано також: "І на руках тебе носитимуть"? (Пс 91:12) Неможливо, щоби пташка впала, бо повітря під її крилами, наче земля для неї. Хіба також не написано: "На гада й змія будеш наступати, розтопчеш лева і дракона."? (Пс 91:13) Сатана завчив тільки ті вірші з Писання, які були зручні для нього і пропустив ті, які були для нього шкідливі. Єретики поводяться так само. Вони привласнюють з Писання тільки ті слова, які пасують їхньому блудному вченню, а опускають ті, що спростовують їхні хиби, таким чином демонструючи якого вчителя вони учні.

Як не згадати тут Хосемарія Ескріва і його "Шлях":

Коли людина світська творить із себе учителя моралі, то часто помиляється. Світські люди можуть бути тільки учнями.

В нашій Церкві, що зазнала гонінь і таким чином не мала можливості розвиватися повноцінно, є ціле покоління моральних вчительок, світських проповідників, "совістей" нації, що вичитують окремі вірші, окремі слова вибирають, шукаючи у Святому Письмі не Божої Волі, а ґрунту для своїх упереджень, комплексів, пристрастей. Прийти до справжньої віри - віри живої, що приносить плоди, що базується на двох заповідях - любові до Бога та ближнього - їм заважає недовіра до священства. "Що може мене навчити священик, якому заледве 30 років?". Недовіра до священства, котра є пережитком підпільної церкви, коли нікому не можна було вірити. Ці люди творять, як каже Планчак, "прелесть", шукаючи в Церкві не Бога Живого, але чогось іншого. Чогось замість Бога. Це ідолопоклонство, так само як кар’єризм чи пошук земних задоволень. Але це ідолопоклонство тим шкідливе, що взяло на озброєння саме Слово Боже.

Колись у 19 - на початку 20 століття в Західній Церкві відбувалася масова так звана внутрішня місійність. Тобто, поглиблення віри, приведення до справжньої, живої віри. Воно й не дивно, що сталося це саме в той час. Адже після потрясінь Реформації (виникнення протестантизму), секуляризації (абсолютні монархії), революцій (скинення монархій) і ідеологій (від комунізму, націоналізму до расизму і нацизму), прийшов зрештою час стати християнам перед собою у правді і чесно признатися: Якби ми вірили по-справжньому, то цього всього б не сталося. Тоді розвинувся масово культ Святої Вервиці, тоді з’явилися знамениті ордени редемптористів і салезіян. Внутрішня місійність - це новонавернення у тих спільнотах, де, здається "у нас все добре".

Існує легенда про Ісуса, який прийшов в одне італійське містечко на Літургію. Він став скромно вкінці церкви і молився, а по завершенні Служби залишився в Церкві. Зранку на стінах храму скрізь були написи: Увага! Увага! Увага! Увага! Коли б Ісус прийшов нині у храм, скільки б людей поклонилося перед ним? А скільки б дивилися на свої пишні убори, скільки б обмивало кісточки в думках своїх співбратів і співсестер?
Дивлячись на деякі молодіжні спільноти у нашому супер греко-католицькому регіоні Галичина, так і хочеться написати на євроремонтних стінах:
Увага! Увага! Увага! Увага!

Поки хтось на Близькому Сході вмирає за віру, ми так легко і самовпевнено граємося в набожність.

Христос Воскрес! Хочу перемоги

Колись більшовизм виник як реакція на повзучу всепроникну європеїзацію Московії. Далеко не останню роль в цій європеїзації відігравали українці. Коли азійський московський ген[1] відчув, що він під загрозою, вибухнула більшовицька революція, а столицю з Петербурга, який асоціювався з російським вікном в Європу, перенесли до Москви, котра завжди пов’язуватиметься з її азійським минулим.
Щось схоже відбувається нині. Це реванш українства. Він поки що відбувається на території України. Він почасти дуже кволий, а деколи ця зміна свідомості, зміна ментальності стається ривками. Коли вибухають революції.
Євромайдан - це був шанс, що вогонь революції перекинеться в Росію і там почнеться незворотній процес європеїзації. Тоді би зіграла свою ролю українська кров, яка тече в жилах чи не кожного п’ятого мешканця Росії. Але імперія завдає удару у відповідь.
Тим часом, є зворотня тенденція - це зордищення. Перевернення в орду. Колись воно відбувалося завдяки змішуванню українських родин з московськими. Це сталося масовим після Другої світової. Коли українські хлопці, загнані більшовицькими погоничами як гарматне м’ясо, гинули на фронті. А українські дівчата одружувалися з москалями, тому що своїх хлопців забрала війна.
Нині перевернення в орду відбувається в російському інформаційному полі. Це витравлювання української душі і імплантація чужої, ординської. Колись це була російська література. Але літературу читають тепер мало. Зате слухають музику і дивляться серіали. А ще сидять Вконтакті. Перечитують пабліки, серед яких трапляється і "Голубий кит".

Це священна війна українців за своє "бути". І вона починається тут. З вашої дитини в вкантактівському пабліку "Каспийский Груз". Якщо переможемо тут, переможемо й там, на фронті.

[1] Згадайте собі вірш Маланюка, я наведу його уривок:

Ти, у кого і нерви – бандура,
В чиїм серці ридає раб, –
Стань шулікою, вовком, буй-туром,
Тільки просто, просто – на Муром –
Заграбоване граб!

Ти, що змиршавів у корості,
Вигноїв власне ім’я, –
Всю палючу отруту злості
На сусальне злото Кремля.
За набої в стінах Софії,
За криваву скруту Крут, –
Хай московське серце Росії
Половецькі пси роздеруть.
Вперед!