вівторок, 27 лютого 2018 р.

Запоріжжя. Фоторепортаж

Небагато можна сказати про місто після першої з ним зустрічі. Та ще й такої короткотривалої. Всього 33 години...
Та все ж дещо можна. Якісь суб'єктивні суперечливі враження, фрагменти побаченого та почутого.
З одного боку, місто, це виразно помітно, прифронтове. Багато військових, посилені заходи безпеки. Показово декомунізоване. На людних місцях зняті старі таблички з радянськими назвами і встановлені нові, поздирані, де можливо, радянські символи, повалені пам'ятники.. Проте, попри старання проукраїнських сил, одного Леніна мені все ж довелося побачити. З вікна маршрутки, далеко від центру.



У Запоріжжі на людних місцях рясніє українська патріотична символіка, підтримується український дух. На українську мову реагують дещо загальмовано, проте здебільшого позитивно. Стараються відповідати на українську українською, проте це не завжди вдається.




Попри великі розміри і населення, у центрі немає відчуття майжемільйонника. Деякі центральні вулички нагадують провінційні містечка типу якогось Чорткова чи може Дрогобича, а приватні сектори, яких чимало, звичайні українські села.

З іншого боку, у промислових районах та деяких у Соцмісті не можна було позбутися відчуття постапокаліпсису. Про це ще буде нижче.

В будь-якому разі, якби не рідні люди, Запоріжжя залишило би, мабуть, гнітюче враження.


Старе Місто

У Старому Місті цікава архітектура. Дуже помітний німецький вплив. Може тому немає крикливого російського несмаку, характерного для Києва того ж періоду..



Ясна річ, більшість будинків старої забудови знесено, особливо вздовж центрального проспекту, який до декомунізації називався Леніна, а тепер має назву Соборний. На їхньому місці постали нові, повоєнні. Вони, проте, мють свій своєрідний стиль, який, якщо б не робили прибудов, не склили балкони і ще не імпровізували по-всякому, цілком можна вважати цікавим і своєрідним. 















Посеред Старого Міста є православний Свято-Покровський собор (МП). Збудований він був вкінці 90-их як реконструкція давнішого собору 19 століття, знищеного більшовиками.




До речі, в іншому районі міста є ще один катедральний, наче співкатедральний собор.
Нам одночасно з ним поталанило і не поталанило. Був якраз хресних хід з іконою. І побачити його нам поталанило. А от всередину собору зайти не поталанило.








Вздовж центрального проспекта Соборного в Старому Місті можна зустріти найповніше різноманіття часу і стилю, яке тільки можна побачити в цьому регіоні України..

















Соцмісто 

Соцмісто - архітектурний комплекс, кілька десятків кварталів будинків, споруджених у міжвоєнний та повоєнний періоди. На місці Соцміста до 1930-их років було село Воскресенка, засноване переселенцями з Правобережжя на початку 16 століття.




Якщо забудова у Старому Місті вздовж проспекту є здебільшого пафосно ампірною, то у Соцмісті вона строго конструктивістська. Особливо, глибоко в нетрях. Часто вона саме й створює оце гнітюче враження міста, збудованого в найбільший розпал радянського тоталітаризму.











Саме ця частина Запоріжжя злегка нагадала Краків-Нову Гуту. Та й Краків соціалістичний взагалі. Цей старенький трамвай поміж металургійної забудови..







Дещо схожий мікрорайон є на правому березі річки Дніпро, по дорозі на Хортицю. Декілька знимків звідти:







Хортиця. Музей.

Острів Хортиця я жартома порівнюю із островом Манхеттен. Ясно, острів Хортиця у 3,7 менший за Манхеттен. Тут немає хмарочосів, але цілком могли й бути. Згідно з першими радянськими проектами 1920-их років на місці Січі мав стояти комплекс із 30-40-поверховими адміністративними будівлями і 20-поверховими житловими.
Ласка Божа, цього не сталося.
Маємо Хортицю більше-менше вільну від лишньої забудови. Є, щоправда, декілька поселень у центрі на півдні. А ще комунікації (про це нижче, там де йтиметься про екологію).








На Січ веде Стежина Тараса Шевченка.
На кам'яних плитах вибиті уривки з творів та листів поета, у яких він згадував Хортицю або Січ.





Тут же є пам'ятний знак на ймовірному місці загибелі Святослава Завойовника, найхоробрішого українського князя.





Сучасна реконструкція Січі, звісно, далека від автентичності. Очевидно, справжня Січ була значно більша, мала значно ширший майдан, велику кількість куренів, вищі укріплення та глибші рови.
Так, по правді кажучи, та сучасна Січ - то просто якась бутафорія, декорація для зйомок фільму, а не козацька фортеця.
Та й на тому дякуємо підприємствам Запоріжжя, що хоч так вшанували пам'ять славних лицарів минувшини.















Вхід до такого музею-скансену порівняно зовсім недорогий - 24 гривні дорослий квиток.




Церква чинна і належить до Київського патріархату.







Іван Сірко:


Тут на Хортиці живе цікавий крук. Склалося враження, ніби він ручний, одомашнений. Він різько сів на частокіл, а потім опустився до наших ніг і кусав своїм величезним дзьобом за штани. Ми поводилися спокійно, тож він не був агресивним.
















Велике село

Характерна риса Запоріжжя - неоднорідні забудови. Квартальна забудова перемішана із "мікрорайонною" радянського зразка 60-их-90-их, а вони у свою чергу вклинюються у кілометри одно-дво-поверхової забудови приватного сектору.




Інша особливість міста - порізаний глибокими балками рельєф.











Неоязичництво

На острові Хортиця збираються якісь неоязичники, поклонники Дажбога, і справляють там свої треби, що подекуди скидаються на окультні дійства. П'ять кутів, накреслене на землі коло. Хліб, забарвлений у червоний колір, неначе з вином...
Хтось може подумати, що це прикольно. Насправді нічого прикольного в окультизмі немає..










Екологія

Місто не на жарт забруднене.. Атмосферні викиди осідають на сніг, і він від того чорніє. Труби без перестанку викидають всілякі шкідливі речовини, з яких утворюються хмари, а потім ті хмари змішуються із дощовими...


Дамба, збудована радянською владою козацькою кров'ю і на козацьких кістках, глибоко під водою поховала дніпрові пороги. Ті скелі, які лишилися від них, лише кволий їхній відгомінок.
А ще Хортиця, захаращена різними комунікаціями, лініями електромереж і монстрами-підпорами, які скидаються таки на металічних титанів, міфічних істот із стім-панківського постапокаліпсису..










Громада

Нашу греко-католицьку церкву-обитель сестер-васильянок добре видно з поїзда, якщо їхати з Києва.
В неділю на літургії було близько 30 парафіян. При цьому є ще дві парафії у місті.


А ось римо-католицька церква збудована цілком в українському східному стилі. Хоча всі таблички і вказівники російською..(







Постапокаліпсис..

Якось казав брату Маркіяну, що Запоріжжя спокійно так може стати новою Мекою для зйомок постапокаліптичних фільмів. Це ще не рознюхана територія в Україні, перспектива кінотуризму, про який говорив Пилип Іллєнко. Адже інші місця на Заході вже добре знані і юзані.

(додаю кілька світлин до фото вище, на яких також не бракує постапокаліпсису)



Увесь цей "оптимізм" радянського соцреалізму разом із строгістю та сірістю конструктивізму у поєднанні з порослими деревами та вибитими шибками навіює алюзії на Чорнобиль.


 Великий плакат на елеваторі нагадав фільм "Той, що біжить по лезу бритви" та його сиквел, який нещодавно дивився.




Признатися, колись, років ще так 8-5 тому, саме задля цих техногенних пейзажів дуже хотів поїхати в Запоріжжя. Але не бракує тут і просто закинутих та занедбаних місць, яке весь час навіює якесь почуття самотності і відчуження.



Ще одне джерело натхнення для постапокаліптичного настрою - це альбом Pink Floyd "Animals", який має на своїй обкладинці фабрику з димлячими димарями. Такими, як в Запоріжжі.