*

Звичайно, що я не буду виховувати свою дитину, передавати їй знання та навики за цими педагогічними графіками та планами. Як можна так знеіндивідуальнити її? відібрати шанс на власний шлях? властиво, якоюсь мірою навіть відняти те, що у неї вкладено від Бога, перекреслити чи спотворити... Тобто, звісно, є певний досвід поколінь педагогів, методики, рекомендації, але на низовому рівні освітньої системи, коли під таблиці та журнальні записи починають підтасовувати дитину, а не навпаки... Скільки ще може це тривати у добу свободи, у вільне 21 століття..?

*

 Коли 2013 року в червні я від'їжджав зі Львова, здається, не залишилося взагалі нічого, окрім цієї пісні..

О, та минувшина...

P.S.




Пригадується давно забуте. В останні 5 днів у Львові прокручується усі 5 років мого львівського життя, наче в останні 5 хвилин перед смертю

— Мар’ян Довганик (@MaryankoD) June 27, 2013

*

 Вгадавший мій настрій, Фейсбук накинув мені в стрічку багато джазу: Дюк Еллінгтон, Вес Монтґомері, сумного чоловічка з парасолькою під осіннім сірим дощем, і звісно ж, Чета Бейкера: одного із найсумнішим на світі створінь

*

Сьогодні від ранку я згадую братам про Міська Барбару. Я розповідаю їм його біографію, я згадую їм його пісні. Браття щось приспівують зі мною.

О, це так символічно, адже я не думав ні Міська, ні про його півня давно-давно

І раптом, сидячи на вечері, я витягаю телефон і бачу цю новину: Місько Барбара раптово помер.

*

З сьогоднішньої проповіді - віра від слухання. Щоби навчитися вірити, треба чути. А щоби навчитися чути, треба слухати.

*

Тиші вам бажаю, щоби почати слухати.

*

Небо налилося тепло-рожевим відтінком, що повільно переливається в помаранчевий, і відтак жовтий..

Ранок - це не завжди бадьоре і радісне очікування нового дня. Буває, це підсумок важкої ночі, якому перші проблиски сонця дають облегшення.

І тоді, коли приходить це облегшення, зроджується і надія - на Христа - на нову ранкову Зірку.

*

Все, що би не вмістилося у старий 150-символьний твіт заслуговує бути опублікований на цьому блозі.

Ти слухаєш Арво, проникся його атмосферою, тобі здається її можна буде так легко передати. Але ж ні - для цього треба нею просякнутися, набратися від середньовічних містиків і письменників-романтиків.

Може тобі допоможуть німецькі постмодерністи, які у храмах та каплицях, прибудованих до готичних катедр, уже все це переосмислили, але з присмаком травми Другої світової війни чи тоталітарних режимів, із присмаком гнітючого тягарю, який не залишає місця уже більше ні для чого, як для тиші та втихомирення.

*

 Нависли хмари густо, холодний ледь не крижаний вітер. Все, як у Велеграді два роки тому. А було то провісником найзолотішої осені усього мого життя..

*

Набридливий комар залетів. Мабуть, хотів нагадати, що не годиться лягати спати, нічого в цьому дні по собі не залишивши.

Джим Толпін надихався виробництвом надвірних меблів від кораблебудівників. Тільки вони, ці браві мужі, істинні англійці-завойовники та першопрохідці знали толк у тому, як з дерева виготовляти щось таке, що десятиліттями піддаватиметься руйнівним впливам пекучого сонця, ультрафіолету, морозу, вологи, сухого повітря та, зрештою, людському недбальству.

А ще він виходив часто у ліс, щоби черпати ідеї для виробництва меблів. Справді, який дизайнер не надихається природою? Ліс - ще те місце для натхнення.

За середньостатистичне людське життя виростає могутнє дерево, усіх тих 60 чи 70 літ воно набирається сил і коли людину сили покидають, дерево починає свій золотий вік. У таких стариганів є чому повчитися.

*

Сядеш на ровер,

хай собі їде

...

Коли керує світом осінь

мені удома не сидиться.

Візьму в дорогу собі замість води мате. 30 kilometres on bike a day keeps a doctor away.

*

 То може не варто все читати підряд, по порядку? Може щось і пропустити можна, пройти по діагоналі,прочитати над рядками - ну, те що ненаписане, а саме напрошується. Звик читати все від корінця до торця. Раз узяв "до руки" книгу, тобто відкрив її у переглядачі документів, то вже мусиш усе перечитати.

Хочеться об'ємно, але й ґрунтовно. Просто якась велика гора К2 інформації, гігантська. Всерівно все не вкладеться в голові, ясно, але вималюється якась summae знань. Підсумок прочитаного. Який, так, всерівно буде складатися із окремих деталей і дрібку філософських узагальнень - саме те, що потрібно для тексту прози. Якийсь окремий вимір - твій текст - це не підсвідомість, ні. Це "з глибин поетичної творчості" - відкриваєш отой ТЕКСТ, і звідти уже записуєш. Тобто, воно саме тобі під руки лізе. Тільки встигай задрукувати.

*

Бути християнином означає, – як сказано в одному з найбільш ранніх християнських текстів, що дійшов до нас, – «жити життям недільним». Інший текст епохи мучеників говорить: «Ми не можемо жити, не святкуючи День Господній».

Брати участь у літургії – означає розірвати коло рутини й марноти нашого повсякденного життя, замислитися над тим, що є суттєвим для нашого життя (was wesentlich für unser Leben), що складає його основу та підтримує його.

Недільна Євхаристія потрібна, щоб зрозуміти, у чому сенс нашого життя і для чого ми живемо.

Вальтер Каспер, Таїнство єдності

*

 Мати два ранки, дві кави, якщо мати сієсту.

 Наново пробудитися того ж дня, подарувати собі ще один шанс на досконалий день

*

 

*

Хочу розуміти краще життя. Колись чи то не виникало такої потреби, чи то не було сміливості питати про все, взнавати, чому речі є такими, як є. Чи може здавалося, що все зрозуміло, а тепер багато речей не зрозуміло.

Коли я не розумію котрийсь із фільмів, як от Belle de jour, то є надія знайти в ютубі коментар, критику. Якийсь лисий дядько з борідкою мені роз'яснить, до чого все це було, цих дві години відео. Я маю надію знайти для себе задовільну відповідь, можливо одну із випадаючого списку, можливо якийсь синтез кількох ідей.

Але коли саме життя відкриває ще якийсь свій аспект, який я не можу пояснити, з чого мені почати його трактувати?

*

Зеніт травня, дивуєшся, як весна ще запізнюється. Дерева ще не в повні. Кольори ще такі молодо-зелені, природа так бариться, упадає знову в минуле, заграє із зимою. Все це так не по-сучасному.

Вона не вкладається у наші графіки, не виконує план, порвала усі дедлайни.

Ми б не дивилися просто так, якби могли щось змінити, не стояли, склавши руки, ми би обов'язково їй допомогли, якщо не можемо її звільнити з роботи. Адже наш життєвий ритм вимагає чіткого виконання, головне - вчасного виконання.

Яка була би з нас користь, як би ми робили так, як цьогорічна весна. Ні, ми наділені відповідальністю, наша професійна компетентність цього б не дозволила.

Здається ота сама всемогутня природа мала би розуміти дорогоцінність часу, але поводиться так, ніби того часу у неї - вічність

Повчись у птаха

Не пам'ятаєш, де поставив телефон? Не можеш згадати, куди всунув гаманець? Бракує пам'яті, на якій полиці кухонного пеналу перець, а на якій желатин?

Повчись запам'ятовувати у птаха.

Горіхівка американська місцезнаходження 2000 і більше сховищ насіння на термін до 8 або 9 місяців. Якщо врахувати, що вона живе 17 років, то у людському вимірі це не якісь там кілька годин чи кілька днів, час, заки ми міняємо місце розташування наших предметів, а десь 3-5 років..

*

 У мене намітилося кілька цікавих мовних тем для блогу.

Але позаяк це справді цікаві теми, подумую, як би почати створювати відеоблог.

P. S. Може, почну блог, коли виросте борода

Геометрія споруд

Чи траплялося вам, що заходите в якусь будівлю і важко зорієнтуватися, куди йти. Навіть, якщо заходите не вперше і не вдруге. Так було в мене в головному корпусі ЛНУ. Якась така заплутана архітектура, здавалося б струнка геометрія внутрішньої побудови, але все таке однакове, що знайти правильний коридор спочатку видавалося важко.

Монастир змартвихвстанцов у Кракові уже не мав такої стрункої геометрії побудови, і тому ще більше заплутував. Такий постмодерністичний хаос, багато ірраціонального, безсенсового, якісь нависали химери, створювали зайві тіні. 

З дитинства пригадується багато споруд, які вони робили сильні вражіння, геометрія їхніх фоє, коридорів, дверей, вікон, інших елементів інтер'єру..

*

 Швидко прибігти написати, поки не втекла думка.. Хтозна, чи щось таке свіже, але суворе, як сьогоднішній погожий день, прийде до мене...

* * *

Згадалися походи з спортивного центру ЛНУ через Личаківський цвинтар додому, згадалися львівські вечори, спокійні, тихі. Десь з глибшого центру відлунювався джаз.

Надгробки, гробівці, тінисті алеї вже не снились як колись в дитинстві, до ранку з парку Франка прилітало чисте повітря. Засиналося під монотонні звуки проїжджання машин по бруківці. Туристичний Львів тоді тільки починався, зате поетичний, о поетичний Львів буяв, був у зеніті свого розквіту. Не було ще копалень і мазохів, але були читання, книжкові форуми, поетичні вечори, а ще - поети.

О, перші місяці львівського життя, коли море було по коліна.

*

 Чи втома може принести натхнення для творчості?

Щось просто виливати, випорскувати з себе, якесь напівпідсвідоме, те, що не вимагає сильного думання, накопичене протягом дня, бачене, перебачене, наслухане.

Таке, що саме слово за слово, думка за думкою чіпляється і намотується на веретено тексту, нанизується на вервицю словозлук.

*

Має право на гарне горнятко кави.

Він композитор і заслуговує на те, щоби стильно виглядати із горнятком кави.

Якого життя звеличник, яких вінців верхвовинець! 

Простим бути заслуговує той, у кого не все так і просто. Хто має непростий хрест, непросту ношу, непрості виклики. Непросту місію.

У погляді - глибина. А може то просто майстерність фотографа, хтозна. Кожна людина, кожні очі - то витвір мистецтва, Його взірці, неповторні образи Божі. Може то так з очей виривається на волю душа, що ще не вдовольняється гармоніями і тональностями, майстерно скомпонованими дисонансами і вдало розставленими павзами..

Я слухаю Бенджаміна Бріттена, і часу катма

Зозулька

 Весна прийшла

Зловив себе на тому, що більшість творів, які мені подобаються, подобаються завдяки своєму дуже гарному і душевному виконанню.

Може не стільки самим твором, його динамікою, композицією і таке інше..

*

 "Розмір мозку не обов'язково відповідає інтенсивності розумових здібностей. Великий мозок просто означає глибше відчуття болю"

з відеолекцій TTC про птахів

*

 

*

 Людина захлинається у своєму егоїзмі, Бог посилає їй людей у потребі. Людська пиха разить на всю силу з висоти свого безумства, Бог посилає людей з інвалідністю, неповносправних, усіх тих, котрі не витримують різького штучного світла людської пихи.

Люди з інклюзією потребують підходу навшпиньки, чуйного серця, буття уважним, потребуть бути слуханими. А як можна слухати, якщо гуде й кричить власне его..

*

 Готувальник презентації як свого домашнього завдання часто тепер чинить як колись митець чи мислитель шукаючи матеріалу в природі, визбируючи необхідне в Інтернеті.

Інтернет стає наче другою природою. Стихія, у якій стирається авторство, як сильно не старалися б його вберегти різні обмеження та вимоги авторського права.

Ти дивишся на презентацію готувальника домашнього завдання і зауважуєш: "Які чудові ілюстрації ти підібрав!"

Ні, ти не кажеш: Які чудові малюнки ти намалював, щоби проілюструвати свою презентацію. Ніхто не намагатиметься оцінювати твої творчі здібності щось створювати, бо це занадто вимогливо. Це недосяжно. Усі хочуть мати видні презентації, які би гарно читалися. Ясна річ, жодний готувальним не має можливостей самотужки все створити чи сфотографувати.

Це наче укладальник букету - вишукує найкращі, найсимпатичніші квіти. Він не вирощує їх сам, не створює з якоїсь органічної речовини. Він бере їх готовими з природи.

Інтернет стає такою собі другою природою, у якій ти можеш комбінувати ансамблі з наявного матеріалу.

*

 Опублікував свій перший відгук на imdb. Позаяк кириличний текст вони не приймають, конвертував українську в латиницю. То був відгук на фільм Big sleep.

Здається, мав би чутися краще після того, як у черговий раз наслідив у Всесвітній мережі. Але ж ні.. Якесь відчуття порожнечі

*

 

Хочете розбити зачароване коло рутинності, коли здається, що кожен наступний день такий самий, як і попередній, просто почність з себе.