*

Стелларіум прокрутив за кілька секунд кілька діб
Здавалося б, нащо мені здались ті зірки,
до яких я ніколи недолечу.
Бо там, я де до зірки недолечу,
там вона своїм світлом
для мене засяє.

*

"В твоєї шефової немає дітей, тому вона так до всіх чіпається", - каже мама.
Чіпається - тобто всіляко ускладнює життя.
І поки життя тобі йде сяк-так, її ускладнення тобі навіть за пригоду, і ти собі смієшся з її намагання усе ускладнити. Але коли життя починає викидати коники, і коли ти втомлюєшся від того, що щось в твоєму житті як горох об стіну, тобі хочеться просто якось в момент узяти все та й кинути, розвернутися і піти.
В мами, звичайно, все зав’язано на дітях. Здається, є так і сяк. Залежить від вдачі менеджера, але те, що вона не хоче мати дітей, це зле. О так, тут я згідний.
Але хіба можуть бути діти у того, хто одружений з роботою?

*

Цей вересень...
Різько похолодало і почало помирати листя. Легенька куртка і без шапки, десь за кілька метрів хлюпочеться Дніпро, покидаю той тринадцятий поверх, той острів з 5 мостами.
Школа. Діти з батьками і без. В осінніх пальтах. І метро.
Часами їхав дві зупинки в протилежний бік, щоби влізтися і не чекати довго своєї черги.
Якісь новоспечені недохмарочоси, дарницькі поїзди.
І байдужі погляди втуплені внікуди.
Знову Дніпро, верхи Собору, яхти, кораблі, Лавра і раптом за вікном темрява.. Електричні кабелі як до Міста Машин з Матриці.
Два ескаватори посилено працюють, щоби виштовхнути тебе знову на поверхню з глибин руд.
Далі усе таке смішно-страшне, що скидається на багате і розкішне. Білий вежівець з загородженою територією, а під ним Маріїнський парк. Це там я ховався від дощу під листям дерева.
Неправильно заокруглені доріжки і стезі, якими б ти кружляв собі без толку цілий день. Пам’ятаю ті телефонні розмови: тут же можна було говорити голосно і про все, і зі всіма. Бо то вже було надворі і далеко від Фортеці. Фортеця. Так, міністерство. Що ще могло би стояти отак в парку над кручею із посиленою охороною, як не так-собі псевдофортеця.
Шкода, з наших кабінетів вид на Лівий берег затуляли нам пожовтілі каштани. Якби я зараз був там, то напевно побачив би усю красу Києва: від Троєщини до Осокорків.
Зате знизу, там де продавали каву, там відкривався вид на Чернігівський напрямок.
...
Хех, Києве мій.
Був час, я й на довше зупинявся у тому Києві. Але цих три тижні мені вистачило, щоби зробити одне важливе рішення. Щоби зробити собі одну важливу постанову.
І та обітниця.. О, Боже, дай мені тут обітницю звершити

Точність транскрипції

Український правопис насправді має перевагу над більшістю усіх європейських мов у тому, що ми мусимо записувати усі іноземні назви своїми власними літерами, що передбачає транскрипцію, чи принаймні транслітерацію, цих назв. І це дозволяє нам прочитати ці назви. Ну ми ж знаємо, як читати українською) У мовах, які використовують латиницю, не відбувається транскрипція. Як вони мають здогадатися, як читається та чи інша назва, якщо раніше вони ніколи її не чули?
Ну, наприклад, як британський англійський мав би прочитати "Portage la Prairie" або як француз мав би прочитати "Częstochowa"? Чому поляки читають Трамп, якщо за іхніми правилами читання, вони би мали читати Трумп?
Очевидно, щоби уточнити більше, ніж це дозволяє українська фонематична система, потрібно вдаватися до нових літер, чи діакритичних знаків, лігатур. Мабуть, тоді доведеться створити дві абетки - одна для українських слів, інша - для запозичених. Хе, ви напевно посміхнулися) Але ж у японській мові саме так і є - одна абетка хірагана - для японських слів, катакана - для запозичених. Але тут треба додати, що катакана має той самий набір складів, що й хірагана, тому вона нічим не допомагає краще передати точність звучання назв у інших мовах. Ну в принципі, це не потрібно, адже японські мовці й так не вимовлять тих назв, якщо у їхній мові немає відповідних звуків. Існує Міжнарожний фонетичний алфавіт для таких потреб.

Є проте щось на межі - коли ми можемо передати якісь звуки точніше все ще засобами української абетки.
Наприклад, апостроф. У запозичених назвах він використовується не лише після б п в м ф р перед я ю є ї. Він використовується для роздільної вимови двох звуків, де в українській мові вони би злилися в один склад.
Це може неабияк допомогти у передачі губно-губного w.
Адже в українській мові укінці складу в завжди вимовляється як w.
Отож, наприклад назву Kowan можна передати як Ков'ан, щоби зберегти вимову.
Можна піти далі і наприклад використовувати запис В'олт В'ітмен. Тут це вже явно не означатиме розділення складів, але власне те, що "в" вимовлятиметься тут як прикінцеве.

Ось така моя пропозиція до правил передачі іноземних назв у правописі.)

*

- А де ж та війна?
- Нема...

*

Тепер зі мною живе історик, який займається міжвоєнним періодом.
Якось я запитав його, чому він вирішив зайнятися цією темою, що у ній для нього такого цікавого? На що він відповів, що цей час був ключовим, дуже важливим. Він натякав на Другу світову війну, що очевидно мало би привести до думки, що сучасні події є наслідком тієї війни.
Я можу погодитися у тому, що це був час сильних і вольових людей. Я говорю звичайно про Галичину.
Покоління 1920-1930-их, яке вибороло нам нашу незалежність, яке зберегло нас собою, за інерцією якого ще живе якийсь дух нації..
Це покоління, яке створило цю молитву

Область високого тиску

Прийти о 7-ій ранку на роботу, мабуть, була не найкраща ідея. Бо вже таке враження, ніби це не перша. а третя година дня. Але мороз і ясне небо збудили мене і щоб не гаяти часу на вилежування, я просто зібрався і пішов.
На місці Оріона над парком Залізні води тепер скотилася Веґа. З високого димаря котельні валила пара, а десь за тою котелнею готувало собі вторований шлях Сонце.
Над нами область високого тиску. Рідкісне явище для Львова. Можна встати рано, і не треба ніякої кави.
Можна встати рано і працювати цілий день, і не заснути від розмірених ритмів дощу. Чи в похмурих сутінках захмареного неба. Це область високого тиску.
Сьогодні в УКУ ніби закінчилися канікули. Ніби саме сьогодні, не в понеділок, не минулого тижня. Не наступного, як воно в принципі мало би бути. Повно народу, всі вітаються після свят, розпитуються, чи вже наїлися куті. Приходять, колядують. На коридорах людно. Якісь молоді люди, які тут не вчаться і не працюють. Задіяні у всяких заходах.
Може це так діє область високого тиску...

*

Зимове сузір’я Оріона, що радше скидається на пісочний годинник, ніж на мисливця, разом з іншою ознакою зими - Новим Роком - нагадують нам про час.
Дні короткі, що швидко спливають. І коли закінчуються свята, приходять робочі будні, усе нутро очікує скорішого приходу весни: тепла і світла..

*

Новий Рік - це та віха, після якої постійно плутаєш минулий рік з теперішнім. Але не тільки це. Новий Рік - це свято часу. Ви ще знаєте якісь свята, що відзначають проміжок часу?
Ми відзначаємо дні народження, це так. Але кожен має свій день народження. Але Новий рік - універсальний, це спільне святкування з нагоди того, що час пройшов ще трохи вперед. 

*

Звук хвіртки. Повз вікно шмигнула голова. Звуки з-надвору нагадують, що час йде, а я пишу блог..)

Хоч це й тільки паперовий місяць...

Англійський оригінал

Say, its only a paper moon
Sailing over a cardboard sea
But it wouldn't be make-believe
If you believed in me

Yes, it's only a canvas sky
Hanging over a muslin tree
But it wouldn't be make-believe
If you believed in me

Without your love
It's a honky-tonk parade
Without your love
It's a melody played in a penny arcade

It's a Barnum and Bailey world
Just as phony as it can be
But it wouldn't be make-believe
If you believed in me

Приблизно дослівний переклад

Кажеш, це лише паперовий Місяць
пропливає над просто картонним морем,
але воно не буде таким вигаданим,
якщо ти повіриш у мене.

Так, це тільки полотняне небо
висить над шовковим(1) деревом
але воно не буде таким вигаданим,
якщо ти повіриш у мене.

Без твоєї любові
це парад у барі
Без твоєї любові
це мелодія на ігрових автоматах

Це світ Барнума і Байлі
Такий фальшивий, настільки це можливо
але воно не буде таким вигаданим,
якщо ти повіриш у мене.

(1) В оригіналі муслінне дерево. Для того, щоби взнати, що таке муслін, треба лізти в Вікіпедію. Воно приблизно співввідноситься з шовком, хоча шовк і може мати якісь додаткові конотації

*

...бо якщо ви любите тільки тих, які вас люблять, яка вам нагорода?

Трохи про сумне

Не хотів би про сумне. Але не можу не прокоментувати.
Йду повз школу. Чимчикують підлітки років 13-15. Говорять між собою:
- Я чув, що нашу школу зроблять для інвалідів. Що будуть окремі класи інвалідів.
- Оце капєц..
Далі йде обговорення у такому тоні. Насмішки і жарти.
Здорові діти зневажливо говорять про хворих дітей. Говорять це голосно і зухвало.
Цих дітей вчать толерації до всякого роду окупантської культури, до русского язика, до різних збоченців, трансґенедерів, недоґендерів, але їх не навчили поважного ставлення до людей із особливими потребами..
Як взагалі можна ставитися зневажливо до тих, хто в принципі не кривдить, не випрошує, винянчує гроші, як це можуть робити надокучливо жебраки (хоча й цих не варто судити).
Хіба цим людям не достатньо вже того, що вони мають через своє нещастя, свої хвороби? Ця зневага і суспільне відкинення ще додають їм страждань.

Про яку революцію гідності ми говоримо? Це були львівські діти. Твої діти, Україно

Концептульна історія України. І. Періодизація. Заселення України

Періодизація.

Якщо ми говоримо про територію сучасної України, чи радше, територію, на яку претендує Україна згідно з міжнародним правом (включаючи тимчасово окуповані території), я би поділив нашу історію на дві основні віхи: України до слов'ян і слов'янська Україна.
У дослов'янські Україні варто звернути увагу на такі основні моменти:
- заселення України;
- виникнення на території України індо-європейської мовно-культурної спільноти, яка відтак розселилася на захід до берегів Атлантичного океану і на південний схід до території сучасного Бангладеш;
- період індо-іранських (?) кочівників: кіммерійців, скіфів та сарматів;
- грецькі колонії на території Північного Причорномор'я;
- проникнення слов'ян із території Закарпаття, а згодом Волині та Галичини на схід, північний схід і південь сучасної України.

Концептуально історію України до 18 століття можна охарактеризувати як одвічну боротьбу степових кочівників та слов'ян-землеробів, які поступово, але впевнено рухалися на схід, відвойовуючи кожен клапоть землі.

Археологічні пам'ятки.

Археологія України зазнала дуже великого впливу дарвінізму та теорії геологічних періодів. Тим не менше, навіть ці совкові археологи визнають, що люди не виникли на території України, чи, власне, у будь-якому іншому місці в Європі. А прийшли сюди з Близького Сходу. Дарвіністи кажуть про те, що перші люди з'явилися в Африці скількись там сотень тисяч років тому.
Якщо це так, виглядає дуже сумнівним датування начебто першої пам'ятки перебування людини в Україні - стоянка Королеве на Закарпатті. Мільйон років. Мільйон років? А як же всі австралопітеки, неандертальці, гомо еректус і кроманьйонці?
Щоби вивести ці археологічні доводи на чисту воду, мабуть, потрібно перелопатити чималу кількість томиків звітів і протоколів. Зрештою, провести додаткове дослідження, мабуть, вже не вдасться, тому що ця "унікальна пам'ятка світового масштабу" руйнується.

Давайте від початку розберемося, які методи датування ми можемо визнати за достовірні і які за такі, які можна поставити під сумнів.

Достовірні:

1. Якщо на території поселення у тому самому культурному шарі знайдені предмети, речі, котрі мають датування на собі. Наприклад, монети.
Але у цьому випадку ми знаємо крайню найранішу межу датування. Ми не знаємо, а). коли ця монета потрапила до поселення;
б). скільки вона пролежала у цьому поселенні, поки цей культурний шар не став законсервованим (наприклад, селище було спалене).
2. Якщо є прямі писемні докази існування поселення. Власне, з самих розкопок у цьому випадку ми не можемо взнати точної дати поселення. Ми можемо лише доповнити згадки в історичних документах даними про матеріальну культуру чи, з меншою точністю, про духовне життя. Експертиза кісток може нам дати уявлення про генотип. Це щось суттєвіше.
3. Якщо є кілька шарів матеріальної культури, гіпотетично можна припустити, що ті, що зверху - пізніші, ті, що знизу - старіші. Насправді можливі різного роду перемішування шарів через стихійні лиха чи природні катаклізми.

Хочу тут зазначити, що з таким датуванням ми можемо отримати дуже розмиті свідчення про дописемну історію України.

Недостовірні:

1. Вуглецевий аналіз. Датування вуглецем не працює. Це фейковий метод. Як можна довіряти цій методиці, якщо аналізи показують для однієї частини мертвого організму одну дату, для іншої - геть відмінну. Мені видається ця стаття варта уваги https://www.creationworldview.org/articles_view.asp?id=6
2. Датування за геологічним шаром. Єдине місце на планеті Земля, де можна знайти "геологічну колону" - це підручник з геології. Насправді є тисячі прикладів, де вигаданий порядок кайнозойсько-мезозойської-архейської і т. д. епох порушується. Як у цей порядок вкладаються закам'янілі дерева, які пронизують одразу кілька шарів, яким би мало бути мільйони років?

Хочу звернути увагу, що більшість археологічних пам'яток до століття десь так 9, мабуть, але точно до 1 нашої ери, вітчизняні археологи датують саме цими двома методами.

Заселення України.

Більшість істориків дописемної України погоджуються із тезою, що людина прийшла до України, а не виникла, чи була сотворена, тут.
Отже, застосуємо кліматично-географічний метод для того, щоби поміркувати, звідки могла прийти людина в Україну.

Потрібно для початку з'ясувати дві важливі речі:

1. Є свідчення, що раніше клімат на півночі був ще холоднішим, а на півдні теплим і м'ягшим.
Генетичні дослідження можуть довести походження певного генотипу. Вони, власне, доводять про рух людини із півдня на північ, але не навпаки.
2. Людям простіше розселятися сушею, ніж морем. Але в той самий час, водними артеріями, ніж лісами та через гори.

Виходячи з цього, ми можемо північну сторону України одразу ж відкинути як малопридатну для розселення людини. Отже, залишається два сухопутних шляхи: з південного заходу - через Балкани, Малу Азію і з південного сходу - через Кавказькі гори і сучасну Вірменію.

Розумно було би припустити, що заселення здійснювалося цими двома шляхами.

Можливий також шлях із заходу - через Північноєвропейські рівнини. А ще зі сходу - через Середньоазійські степи. Мабуть, ці два шляхи розселення можна вважати за пізніші. Адже відстань від Близького Сходу через Кавказ і Балкани ближчий, ніж через Північну Африку, Піренеї і всю Європу з заходу чи Середню Азію і Прикаспійські степи зі сходу.

Проте варто додати, що відкритість України на східні степи і породило це протиставлення двох цивилізацій: західної землеробської та східної кочової. Протиставлення, на яке звертають увагу багато дослідників.



Еволюція господарської діяльності.

Перші люди, котрі прибули, зверніть увагу, прибули до України, очевидно, принесли із собою ту культуру і спосіб життя, який вони мали у краях свого попереднього місця життя.
Дарвіністи виділяють три етапи у розвитку господарського життя первісної людини:

- збиральництво
- мисливство
- землеробство

Перехідним між мисливством і землеробством можна вважати кочове тваринництво.

Чи насправді ці типи господарської діяльності з'явилися поступово і в такій послідовності? Я би поставив це під сумнів. Хоча би тому що немає жодних дійсно достовірних даних із таких далеких археологічних епох.
Ця ідея могла плекатися радше сучасним розвитком народів. У часи розквіту дарвінізму - середині 19 століття, європейська людина почала активну колонізацію усіх континентів. Якщо першовідкривачі лише проторували шляхи умовно найдоступнішими місцями, то 19 століття стало часом відкриття далеких глибинок і глуші континентів.
Панував стереотип, що європейська - біла людина - вище розвинена, стоїть на вищому стаблі розвитку. Адже вона змогла колонізувати усі інші раси! Були народи, які чинили кращий опір, які мали цікавішу і привабливішу духовну культуру. Європейська людина їх поставила на середній щабель розвитку. Були народи, які виживали елементарними способами, були близькими до свого природнього середовища, не розвинули високоінтелектуальної науки чи не розплодили беззмістовної філософії, не мала вогнепальної зброї. Їх європейська людина поставила на найнижчий щабель розвитку.
Спостерігаючи за життям сучасних народів, витворилася наука про "первісну людину".
Хм.. можливо насправді не було жодного еволюційного прогресу людини? Можливо у якихось місцях виявилося ефективніше займатися землеробством, як от у Межиріччі, Стародавньому Єгипті, долині Нілу-Гангу і на Сході Китаю, а у якихось, як от тунгуських та якутських лісах, європейських пущах займатися мисливством...
Хіба є мало прикладів, як людина дичіє при відсутності спілкування, ізольованості. Мені пригадується історія Айртона з "Таємничого острова" Жюля Верна..
Історія знає приклади деградації цілих країн і народів. Народи Центральної Америки жили уже на руїнах колишньої могутньої імперії майя, народ Римської імперії не мав сили і духу боронитися перед навалою варварів, тому що цивилізація вичавила життя із Риму, а сучасний Близький Схід став окраїною світу, а не його центром, як це було 3 тисячі років тому.
Нам хочеться вірити, що ми прогресуємо і стаємо щоразу на вищий щабель розвитку. Саме тому охоче віримо у якийсь розвиток цивилізації. При цьому не сильно звертаємо увагу на духовний розвиток людини.
До речі, хочу додати, що розвиток моралі і гуманності відбувся завдяки приходу Ісуса Христа в цей світ, його жертві і його присутності у Святій Євхаристії, через яку цей світ має шанс ставати щодня кращим.

Поселення перших людей.

Є рація шукати поселення перших людей у долинах рік. Тому що:

1. Найперше річками люди розселювалися із своїх попередніх осередків;
2. Річки й після розселення слугували транспортними артеріями - для торгівлі та війни;
3. Річки було джерелом води, яку добувати з-під землі було дорого і важко;
4. Річки були джерелом також і їжі, адже у річках водиться риба.

На території України знайдені різні типи жител. Це, наприклад, юртоподібні намети мисливців, глиняні хати трипільської культури, що часто бували і двохповерхові, землянки та напівземлянки хліборобських культур, дерев'яні житла лісової зони України.

Для захисних цілей зводилися різні типи оборонних споруд. Відомі неймовірно високі і потужні дерев'яні укріплення Чорноліської культури.
По всій України є "вали". На Заході і Південному Заході це так звані "Траянові вали". Їх могли зводити як римляни, так і місцеві жителі. На Сході - це так звані "Змієві вали". Вони могли споруджуватися лівобережним хліборобським населенням для захисту від кочовників.

*

Приснився мені сьогодні Ґабріель. Такий самий світлий і благородний, кучерявий бразилієць. Говорив до мене гарною українською мовою без всякого акценту. То було дивно, зважаючи на те, що він у мене був колись всього один раз на уроці української, який я проводив для поляків. І то через те, що його урок португальської, на котрий ходив я, був перед тим у тій самій кімнатці.

До речі, кімнатка була у нас досить сувора. То був весняний час. Я трохи перевтомлювався. Трохи було страшно за здоров'я і психічний стан, зважаючи на те все, що відбувалося довкола: нові люди з усього світу прибували щотижня, щодня доводилося вживати як мінімум три мови, це було чуже середовище і було багато різномовної роботи, і ще було дуже незручне ліжко і отець Збіґнєв постійно всяко діставав. Кімната була сувора тим, що у ній не було вікон. Вона була пристосована для аудиторії, тому замість вікна була велика біла денна лампа. Вперше, коли я там проводив урок, не помітив того, що це вікно несправжнє. Виходиш надвір: вже темна ніч і тьмяні зірки змінили засмоговане сонце. Якось не витримав тієї кімнатки і переніс урок у нас офіс СДМ..)

Так ось сниться мені сьогодні Ґабріель. Говорить мені про те, що вони (напевно усі волонтери СДМ, без мене) кудись їздили весною.. Весною? Наступної весни ще не було. Нелогічність мого сну ще й в тому, що пройшов начебто ще один рік.. Він мені говорив про березень, квітень, травень.. А потім так каже: А що означає травень?
Травень - від трави, "grass", "grama" португальською..

Прокинувся, подумав, що був так звик до всіх тих волонтерів, ніби то була одна велика міжнародна рідня...
Улька поїхала на ті залишки СДМ, сподіваючись застати там ще дух великого свята. Його вже більше не буде, Улько, ніколи. Таке стається раз в житті..

*

Сьогоднішнє просинання трошки мені нагадало Ляйпциг. З усіх 10 ночівлей, які ми мали у різних містах Німеччини, Ляйпциг була найнекомфортнішою. Було трохи зимно. Ми спали підлозі з ламінату, усі 9 в одній невеликій кімнаті. І то було в тій знаменитій ляйпцизькій церкві. В одному з парафіяльних приміщень.
В Ляйпцигу було, звичайно, класно. І денна екскурсія і похід нічним містом.. Хоч ми може й спали 2 години, решту ми доспали в бусику в дорозі до Берліна.
Не знаю, може пригадалося тому що нині в кімнаті було дуже холодно.

*

Моя шефова Марічка приїхала з Лівану. Розповідає, що багато місцевих християн підтримують Башара Ассада. Чому? Тому що він позиціонує себе як захисник християн. Чи ми про це щось знаємо?
Ми волаємо "Смерть Башару Ассаду", тому що так говорить вся західна преса. І немає навіть натяку на якусь іншу позицію. Це мені нагадує реакцію москалів на "Правий сектор".

Ще одне. Всі великі медіа США якось тупо ігнорують інавгурацію Трампа. Але людей до Вашингтона всеодно приїхало багато. І ці, хто приїхав, кажуть: "Саме ми і є Америка. Та середня Америка." Хіба ці медіа ще більше не відсторонюються таким чином від середньостатистичного американця? Таких собі типових Сімпсонів?

Треба думати своїми мізками, а не бездумно сприймати те, що нам диктують ЗМІ.

*

Моє нове житло нагадує мені той хостел у Празі, в якому ми з Томасом ночували. Я - одну ніч, а він цілих дві. Така сама шумна вулиця під вікном, і так само все біло і сумно..

*

Хм.. Скільки ще? Може до середини березня і махнути в Мельницю.. А може до середини червня.. Але я конче потребую рідної і затишної Мельниці. Своєї. І то на кілька днів. Зовсім у якомусь забутті, злитися з природою, полазити по печерах, пошукати руїн старих замків, походити по скелях каньйону. Може зробити кілька файних фоток..) Але заховати їх собі і ні в який фейсбук не виставляти..
О, гори, це звісно, кльово. Вони ще будуть. Але Мельниця.. Що може зрівнятися зі спокоєм тієї Мельниці.

(Зі старого)

Щось отаке пробував писати, як був у Кракові. Сьогодні опубліковую..)

*

"Ні, не сьогодні..."
Уляся ховає молитвенник в шуфлядку. Там є пояснення до української греко-католицької літургії польською мовою. Це вона спеціально для Матеуша придбала, їздила у Перемишль.
- Як пані чується, - жартує Матеуш.
- Пані чується втомленою, бо вже добіг до кінця цей довгий день.
Уляся і собі жартує, складає всі свої течки акуратно на етажерку, закриває усі програми і каже комп’ютеру вимикатися.
День уже давно добіг кінця, давно почалася ніч. Швидко вона тут приходить, коли ще праця в розгарі, і так хочеться денного світла, так воно потрібне похмурого листопада... А приходить так рано, коли нікому воно ще непотрібне, коли ще всі хочуть натрохи довше поспати в ліжку.. Такий він Краків.
Уляся спішила в церкву святого Норберта. "Сьогодні ще без Матеуша", - думала.
В церкві співав один хорист, було може 5 душ. І знала Уля, що думати так негоже, але ж думала про себе: так самотньо тут без нього.

II

"Матеуш. А знаєш, сьогодні в нас в церкві великий празник".
День закінчувався, як завжди, в атмосфері втомленості і передчутті спокійного вечора. Уляся вирішила використатися якусь нагоду запросити Матеуша до церкви. Він же її не раз запрошував на ... каву.
Лампочки на системних блоках одна за одною гасли, працівники один за одним прощалися. Вимикалися світильники і залишилися тільки Матеуш і Уля.

"Празник? Хм.. Цікаво. То ти йдеш зараз до церкви?"
"Ага"
"А можна доєднатися?"
Чи можна доєднатися?! Авжеж! Так, можна, Матеуш!
"Ну, розумієш, у нас трошки довга літургія, українською", - вголос каже Уля.
"Мені було би цікаво послухати літургію вашого східного обряду. Ну, а мова.. Ти мені підказуватимеш, що відбувається"
"Добре. В мене є навіть спеціальний молитвеник з коментарями польською"

Уляся і Матеуш вийшли з офісу останніми, пройшли вулицю Канонічу, вулицю Посельську, далі по Плантах і просто на Вісляну..
Вже падав легкий сніг, було безлюдно і тихо. Улька щось собі весело жартувала, а Матеуш сміявся з її жартів і тішився помаранчевим вечером середньовічного міста.

ІІІ

Було так затишно тепер. В церкві співав один хорист, було може душ 6. Але Улі здавалося, що в церкві були вона, Матеуш і отець-парох.
І Бог десь з-над склепіння церкви дивився на те, як вона співала, а Матеуш намагався підспівувати "Алилуя". Вона десь розумом знала, що не гоже так думати, але якби не він, було б їй так самотньо цього грудневого вечора..

А потім літургія закінчилася, церкву замкнули і вони обоє пішли на трамвайну зупинку, вже не жартуючи і не сміючись.

"Ну ось. Мій трамвай"
"Дякую. Мені було дуже цікаво"
"То ти ще прийдеш на нашу літургію знову?"
"Якщо запросиш.. звичайно прийду"
"Ну, добраніч. Як кажуть в нас: Бувай здоров"

Трамвай №18 показав свій хвіст, Уляся щаслива вмостила біля вікна, а Матеуш йшов самотній біло-оранжевими Плантами, і сніг за ним замітав його слід.

Місце розташування. Теоретизування

Пані встала зі свого місця в маршрутці. Місце звільнилося. Я сів на те саме місце.. Чекайте..
Це те саме місце?
Адже маршрутка рухається по дорозі, і я вже не на тому самому місці, де була маршрутка, коли там сиділа жінка. О, так, це легко буде помітити, якщо зробити, скажімо, всю маршрутку прозорою: сидіння, підлогу, корпус, мотор.. Он, проїхав повз 16-поверховий будинок, далі церква.. Ні, я сидітиму не на тому самому місці.
Але, припустімо, мені захочеться побувати на тому самому місці. Я прийду о 3-ій ночі, коли на вулиці не проїжджатиме жодна машина, стану точно в те саме місце, на якому була маршрутка, тоді коли я в ній їхав і сів на місце однієї пані.
Так, мені здаватиметься, що це те саме місце, але поверхня Землі поворухнулася на кілька тисяч кілометрів. Там де був день, стала ніч, де була ніч, став день. Я вже не на тому самому місці, де був кілька годин тому.
І навіть, якщо якимось чудом Проспект Червоної Калини перекриють і я зможу прийти вдень точно о тій самій годині і точно о тій самій хвилині на місце, де в маршрутці я сів замість тієї пані, Земля дуже змінила своє розташування і полетіла далеко вперед по своїй орбіті.
І навіть якщо я прийду в той самий день наступного року у той самий час і на те саме місце, траекторія руху Землі по своїй орбіті нестабільна, це не конче той самий вторований шлях, Земля може пройти "вище" чи "нижче" попередньої орбіти. Якщо вважати, що правомірно казати вище і нище про щось, що відбувається в космосі.
І навіть якщо Земля пройде по тій самій траекторії, Сонячна система вже не буде там де, була раніше. Тому що рухається, як і всі зоряні системи нашої галактики.
Так, здається, ми повинні визнати, що можемо говорити про якесь "місце" тільки тоді, якщо є якісь інші місця. Бажано, стабільно стоячі. І ми прирівнюємо це місце до інших місць. Є дерево, є будинок. Я можу стояти між деревом і будинком, за деревом, яке стоїть за будинком чи перед будинком, який стоїть перед деревом.
Я буду сидіти на тому самому місці, що й та пані в маршрутці, лише якщо вирізати маршрутку з усього часу і простору і на решта, що відбувається поза нею, заплющити очі.
Так само, місце, де проїжджала маршрутка, буде лише саме тим самим місцем, якщо припустити, що існує лише географічна карта, і космічні процеси не відбуваються.
Місце розташування - це річ відносна. Наприклад, відносно до інших місць сидінь у маршрутці, міських магістралей і будинків, географічних півночі і сходу, відносно умовної початкової точки на орбіті Землі і т. д.
Ага.. Розкажіть про це тому, хто скаже вам наступного разу: "Шо ти тут робиш? Ти зайняв моє місце!"

*

Музика має таку властивість, як старі вірші чи старі позаторішні твіти, бути консерватором емоцій і станів.
Хіба ви цього не досвідчуєте, коли риєтесь у старих постах своїх профілів, чи на старих дисках..
На старих дисках.. Колись ми економили кожен мегабайт і коли на 700-мб CD, а потім 4,4 Гб DVD залишалося трохи місця, обов'язково дописували туди якусь музику. І там часто залишалася така музика, яку ми тоді слухали.
У епоху хмарних технологій колекція записаних у доінтернетний час дисків приносить мало користі, зате викликає купу спогадів..

Любов первинна, фізика - вторинна

Досконала фізика, придумана і створена нашим всемогутнім Господом, ніколи не є просто суворими законами. Звідки на шибках беруться ці прекрасні візерунки, утворені від конденсату - на межі холодного і теплого.
Чи неймовірно дивовижна форма сніжинки.
Спочатку була любов. А вже потім постала фізика.

Концептуальна історія України. Вступ

Багато письменників 19 століття писали свою Історію України. Це було до появи "Історії України-Руси" Михайла Грушевського.
Історія Грушевського змінила багато. Вона стала еталоном. Канонічною канвою подій і ідей, на яку стали рівнятися усі наступні історики.
І вже не було особливих відхилень від цього канону в межах інституційної і академічної історії. І різні суттєві відхилення стали вважатися маргінальними.

--

Я спробую у кількох невеликих текстах написати своє бачення історії України. Зосереджуючись головно на найважливіших концепціях та ідеях, а не на подіях та постатях. Це так би мовити схематична історія. Методологічна.
І в плані науковості - це не буде історія як така, це буде радше есеїстика на тему історії та кілька непідтверджених теорій, які теж можуть вважатися маргінальними.
І для того, щоби уникнути абсолютної профанації, я більше задаватиму питань, ніж стверджуватиму щось. Висуватиму різні припущення і подаватиму кілька варіантів, коли стосуватиметься чогось не надто однозначного.

--

Мої основні тези зводяться до такого:

- Історія з археології, історія з літописів та історія з добре підтверджених джерел - це різні історії. Не можна серйозно говорити про археологічні культури, оскільки 90% - це інтерпретація істориків. Так само як літописна історія буває занадто тенденційна та упереджена.
- Не можна опиратися у датуванні на вуглецевий аналіз. Він виявився неспроможним датувати вік будь-чого. Відтак, якщо у нас немає поважніших методів, ми мусимо визнати, що не знаємо скільки років мають культури, які були до перших писемних згадок. Цілком можливо й таке, що трипільська культура набагато молодша, ніж прийнято вважати.
- Будь-яка історія - це проекція. Не варто соромитися того, що вона необ’єктивна. Якщо ми визнаємо, що є українська нація, потрібно розуміти, що ця українська нація має право трактувати історію так, як їй це подобається. Будь-яке написання "об’єктивної" чи "спільної" історії неможливе. І всякі заклики зробити це - це завідомо лукавство.
- Так само як мова колонізатора пожирає мову колонізованого народу, так само імперія імплементує історію поневолених земель. Те, що до 1654 року ніколи не могло би вважатися частиною історії Росії, після "возз’єднання" України з Росією було присвоєно новопосталою імперією. Те саме сталося із польською колонізацією українських земель над Віслою і угорською українських земель над Дунаєм. Але про ці два останніх згадують набагато менше.
- Поняття ідентичності крізь всю історію змінювалося. Але поняття етнічності ні. Позаяк українці більшість своєї історії не мали своєї держави, я хочу зосередитися на проблемі етнічності.

--

Далі буду публікувати по розділу, проходячи через усю історію України.

*

Ухх.. Ледве встигаю привітати своїх іноземних друзів зі святами. Бо в них вже все закінчується. Допіру 4-ий день січня! Усі працюють. Чи здобувають знання. Особливо, десь у Німеччині.

Для українських друзів ще часу є достатньо. :)

Voou..

Can't stop loving this song

Кожне слово тут класне. Слова тут взагалі супер. Це висока поезія про пташку і про її любов до лісу
але це ще пісня про кохання. Про те, як воно може раптом десь зникнути, як попіл лісу

Where is my love my long lost dream
The ashes flew away
And scattered far away
And where is my love little bird didn't say

І на цих словах

Little bird get away take to the skies
Go find the love that never dies

Мені хочеться слухати цю пісню ще

*

Нарешті змовк Dire Straits..
Мене чекає довгий і складний переклад.

За новорічним столом я сказав, що, якщо все піде шкереберть, я поїду десь в якусь Скандинавію.. Хм, шкода, що людство ще не розвинулося настільки, щоби можна було сісти і полетіти десь на Марс на "освоєння цілини", цілком й навіки "відземлившись"..

*

Роблю стоп-кадр.. Хочу надивитися.
Перемотую ще і ще. Хочу наслухатися..