*

Сьогодні цілий день сиджу лікуюся. Більше сиджу, як лікуюся. Ніхто ще не придумав, як лікувати простуду. Спостерігаю, як міняються барви неба над лівим берегом Дніпра, а просто переді мною новозбудований найвищий житловий будинок на лівобережній Україні (на правобережній - хмарочос на Кловському узвозі).
Тим не менше, робота мене знайшла й тут. Приходять листи, які треба перекладати, прохання щось поґуґлити різними мовами, а ще сирі законопроекти, з якими треба ознайомитися і muitos palavras per nada, на які треба накинути оком.
Погана новина в тому, що накрилася моя поїздка до Львова і її, скоріш за все, треба відкласти на наступні вихідні.
Вчора на проповіді в церкві на Львівській площі, я подумав, що маленькі повчальні історії, які люблять розповідати деякі отці, для більшої наочності, якщо це не маленькі епізоди, а нормальні собі такі історії, просто скорочені до найважливішого, це міг би бути прекрасний малопрозовий жанр, у стилі новел Акутаґава Рюноске. Часто в тих історій є багато такого, що можна назвати сюрреалістичним. Вони завжди виключно повчальні, тому те, що мало би бути цікавим у їх опрацюванні - це форма подання і шлях, через який до читача приходили б прозріння і катарсис.