нові обставини

Київ. Минув тиждень.
Як же воно все важко.. Тішить тільки думка, що я тут ненадовго, бо, як кажуть поляки, "здецидувався" вже щодо свого майбутнього.

Тримаю в таємниці, чим я зараз займаюся, бо ще нічого неясно, як далі розрулиться ситуація. І якщо часно, деколи в важкі хвилини хочеться, щоби ситуація розрурилися так, щоби я звідси поїхав. Але тоді думаю, що це слабкість і жену від себе ту думку, мовляв: нехай Бог скаже, як має бути. І ще: я дуже потрібен своїй країні. І таких як багато. І я не сам.

Навіть коли повернуся з Києва з пустими руками, то таки точно не з пустою головою, той досвід, який здобуду тут, буде дуже корисним у подальшому житті.

Коли вчергове страждаю від того, що сам добровільно і свідомо, з власної волі взяв на себе забагато, згадую псалом 131:

Серце моє, о Господи, не горде, та й очі мої не несуться вгору. Я не женусь також за тим, що велике й дивне для мене.

Коли ми переоцінюємо свої можливості, це елементарна гордість. Не треба думати, що ми всесильні.