Цікава етимологія

Слово в пов’язане з on. В усіх слов’янських мовах є "в" - і це наслідок видозміни он - вн - в
Слово пай походить з китайської мови через тюркські мови.
Слово павільйон і перепел споріднені. Павільйон - "метелик".
Слово Павло і few споріднені. Лат. paulus означає "малий".
Павіан - це французький бабуїн. Павіаном його зробили нідерландська, німецька і ще якась слов’янська мова. То могла бути польська, а могла бути чеська.
Тільки тепер до мене дійшло, що page - це скорочена pagina..)
Етимологічний корінь год в українськ мові дуже продуктивний. Це і погода, і гожий, і гідність, і годитися, і пригода, і т. д.
Чотири - це палаталізація катр (quatro).

ну на сьогодні досить. Далі буде :)

Хронотони...

Якщо раптом зупиниться час, а ми залишимося в світі самі. І все застигне у якомусь моменті. Тоді нам знадобляться хронотони.
Частки часу, частки прискорення.
Щоби приготувати чай чи борщ.
Щоби переглянути фільм, який має тривалість.
Щоби виросло дерево, чи квітка.
Застиг бетон.
Висохли попрані речі.
Загоїлась подряпини від мандрівки скелястими горами.
Нам знадоблять точкові часові прискорювачі, поки весь світ залишатимеся застиглим у невагомості.

*

З сьомого поверху видно, як маленькі темні звірятка шастають між кущів і дерев. Коти..)
Падає сніг, де ті коти тут тільки взялися! Уже третього видно..)
Цікаво запитати їх щось, в Святвечір, кажуть, звірі розмовляють..)

P. S. Музика під настрій снігопаду

Цікава короткометражка

Хм.. Цікавий фільм. Знятий десь 40 років тому..

*

Схоже на те, що я певний час мешкатиму на вулиці Стрийській в старому двоповерховому будинку..
Що ж. Хоч мене й гнітить шум вулиці і відсутність Інтернету, але тішить близькість УКУ і Стрийського парку..
Життя таке: "не жарти не казки, а праця, бурі і негода".)

*

Останні хвилини цього дня.. Мені б теж здалося навчитися спати мало.
Може треба більше свіжого повітря? Але щоби зранку було тепло, бо якщо холодно, теж важко проснутися.
Мене цей Сихів заводить в тугу.. Ну, одноманітність і совковість архітектури - це ще півбіди. Зрештою, зі свого боку, ця архітектура теж чимось цікава.
Заводить в тугу оця ранкова спішність. Увесь Сихів з 7 по 10 ранку завантажується в маршрутки. Увесь, може, окрім дітей, які вчаться тут в школах. І їде в "місто". Потім увесь Сихів з 5 по 8 завантажується в маршрутки і їде додому. І так весь час. День у день. Це ритм робочого.. Нє.. стривайте, зароботаного міста.
Зароботаного. Я не бачу ніякої радості в очах людей, які кожного дня повторюють цей життєвий ритуал. Чути багато незадоволених розмов і настроїв. Маршрутники по-всякому саботують режим руху. Це злить людей. Вони подвійно незадоволені.
Хоча сихівці загалом не схильні бути сумними. Навпаки, жителі Сихова вважають свій район найкомфортнішим і найпривітнішим. Це просто, напевно, мені незвично. Незвично бачити такий Львів.
Ну, я й не встигну звикнути. Через кількадесят днів скажу йому: "Прощавай, старий"..)

Світло і сповідь

Хіба то можна забути?
Кімната зі старими обоями. За кілька місяців мав початися ремонт. І тоді ж мала початися помаранчева революція. Петро почав обписувати стіну всякими філософськими термінами. Написав щось таке як ойкос, ойкумена, екологія, економіка.. Хе, то так на нього впливав УКУ.
Я освоював Gnome - графічне середовище Лінукса, зробив собі напівпрозорими панель і консоль, прибрав з робочого столу усі піктограми і поставив фон - мультяшне нічне місто і Місяць на півкартини, осріблює забруковану вулицю. (О, таку картинку, тільки насправді, я потім матиму через чотири роки у Львові :))
І над тим всім музика Грицька Чубая. Однаково гожа для вечора з чаєм і для ранкової пробіжки.

"Ти не маєш довкола
свічадонька жодного...
...
гербарій
що його назбирали
вітер і ти
вітер і ти"

Відтоді Грицько Чубай став моїм улюбленим поетом, а збірка його віршів стала першою книгою, яку я взяв в дитячій обласній бібліотеці..
Цікаво, що все-таки найбільший вплив мала на нас з Богдано музика "Кому вниз". Але Чубай - то була лірична версія..)

Про цей вірш Чубая я тоді ще не знав. Я відкрив його потім

Я знаю що вам це не до вподоби що
я вища од вас і назавтра ви нашлете
на мене бульдозери і знову вирвете
мене з корінням або ж акуратно
підстрижете під лінійку і щогодини
дбайливо поливатимете водою із крану
А я тоді без’язико мовчатиму як і оті
мої газонні цивілізовані родичі бо
я просто трава і я не про себе
прийшла вам нагадувати бо ви не тільки
мене одну забули я прийшла вам нагадати
що ви все-таки люди і що ви також
повинні щодня рости
я трава

Емм.. люди! Ми ростимо щодня? Ніхто ж нас наче не обрізає.. Здебільшого..
Люди, треба рости щодня..

Колись вони були сестрами...

Часто доводилося зустрічати людей, схожих зовнішньо, але ніяким чином не пов’язаних родинними зв’язками.
На перший погляд не пов’язаними. Фізичну схожість можна пояснити лише спорідненістю, і навіть якщо це спорідненість аж у якомусь 20-ому чи 30-ому коліні.
Мені досі ввижаються мої співробітники з офісу СДМ. Вчора на конференції СУА була дівчина, яку так і хотілося назвати Зосею.
- Зошя, як ші маш?
Так багато подібних людей. Але, чомусь, мені найбільше схожостей вдається помічати саме у жіночої половинки людства.
Колись у одного батька було багато дочок. Він повіддавав усіх заміж, і вони роз’їхалися по незаселених просторах - в місця, де було більше землі, лісів для полювання. Навіть якщо це було за 1000 кілометрів від дому...
Або якась людська порода просувалася покоління за поколінням у якомусь напрямку і там спинилася, і тепер є дві Зосі - одна в Кракові, друга - у Львові.

Tea for two

Не знаю, чи вам сподобалася ця пісенька. Мені вона дуже подобається. Вперше я її почув у французькому комедійному фільмі з Луї де Фюнесом "Велика прогулянка" (Le Grande Vadrouille).

І ще тут: https://www.youtube.com/watch?v=1oqhvryFmJ0

Сама пісня походить з 1925 року. Це, начебто, оригінальна версія. Тобто, запис, звісно, пізніший. Але текст повний і мелодія така, якою була вперше написана для мюзику "No, No, Nanette".

Після вдалого дебюту вона швидко здобула собі популярність. І стала співатися не тільки в Штатах. І недарма у фільмі з Луї де Фюнесом саме ця пісня стала шифром британської армії. Адже чай для двох - це щось дуже англійське :)

*

Цікава зміна погоди. Падав дощ, потім мокрий сніг. Поробилися великі калабані. Тоді вдарив легенький морозець, тоді пішов сніг.. Добирався до хати і здавалося, ніби під ногами все кришилося. Просто кришилося, бо зм’якло від морозяного снігу)

*

Колись ми зніматимемо фільми з такими самими добрими піснями...

Oh my dear Ukraine...

Адже все б могло скластися по-інакшому. Правда ж? Але мене не вабила ця високомірність "вищого товариства". У кращому випадку я з нього насміхався, а в гіршому відчував себе аутсайдером. 

Спочатку я ображався на це вище середовище. Потім злився на самого себе, що не можу "сам до себе дорівнятися", що мій перфекціонізм не відповідає моїм можливостям, які виходять не із якоїсь фізичної чи інтелектуальної спроможності, а зі звички. Звички жити так.

Потім я зрозумів усю ілюзорність і марність цих людей, які женуться невідомо-за-чим. Витрачають на це ціле своє життя. І поки те життя проходить повз, шукають дешевих радостей, щоби якось заповнити свою внутрішню порожнечу.

Так. Усе могло би скластися по-інакшому. Але чи це було б добре? Чи захотілося б мені жити у тій реальності?

Щасливий, там де є зараз. Не від того, що чуюся в комфорті. В комфорті якраз не чуюся. Але тому що радий, що життя дало кілька добрих уроків.

*

Давно помітив це. Мистецтво відволікає нас від глибшого занурення в себе. Коли ми відчуваємо якийсь душевний біль, замість того, щоби сісти і думати над своїми гріхами, і каятися, звертатися до Бога, ми включаємо якусь пісню, яка би відповідала нашому настрою..

*

По кожній відлизі щоразу пахне весною..
То такий обман природи. Завтра знову вже може випасти сніг
*
Вас вистачає, щоби читати довгі пости на фейсбуку, які активно поширюють? Якщо пост довший, як три абзаци, читати його немає ніякого бажання.
Це саме стосується безглуздих кілометрових дискусій у Вікіпедії. Писати Вятка чи В’ятка?

#

Подеколи думаю собі, так наче жаліючись на якусь маломобільність: створюю карту нашої церкви по цілому світі, було б тупо, якби я не зміг відвідати бодай половину тих країн, про які пишу..
І світ стіснішає, сам прийде до тебе в хату, перш ніж ти поїдеш подивитися на нього.
Бо подорожі - коштовна річ..
P. S. Планую мандрівку в гори. Сподобалося торік зустрічати Новий Рік в Татрах.

*

Є кілька ідей чи ситуацій, в яких ти бачиш людину значно глибше, ніж зазвичай. Ми могли би сказати "справжньою". Це буде трохи некоректно.
Радше, у поважній суперечці, яка торкається якихось підставових речей, можна довідатися глибини людського надсвідомого, а інколи і підсвідомого. У певній ситуації людині доводиться знімати маски і позбавлятися лукавства. Це теж не можна назвати "справжньою" людиною. Краще пасуватиме тут слово "гола". Без захисту, який сама на себе почепила, така, на якій усе видно. Чи це справжня людина?
Справжня людина, напевно, поняття позачасове. Це людина у проекції. Вчора, сьогодні, завтра. Це місія людини, закладена від Бога. Її роль. Це, мабуть, справжня людина - така, яка вона є у Божому задумі.
Коли людина наближається до Бога, вона відчуває, що насправді рухається сама до себе. Повертається додому. Віднахожить себе. Бо, очевидно, була десь згублена. Тут пасиватиме - стає справжньою. Сама собою.

Чим менше ти переймаєшся - тим ти щасливіший

Кожного разу, коли я бачу фразу типу "Чим більше я переймаюся...", "Чим менше ти переймаєшся" чи щось в тому дусі, все, що починається на "чим більше" або "чим менше" і висловлює якусь банальну ідею, то згадую собі файну цитата від Богдана:

Чим більше камікадзе, тим менше камікадзе.

Насправді. Чим менше переймаєшся ти, хтось переймається замість тебе.
Всеодно хтось мусить перейматися. Питання, чи сподобається тобі те, хто за тебе переймається, і куди ти від цього рухаєшся.

*

Як я можу підсумувати нашу суперечку з приятилем Креаціонізм vs Еволюція?
По-перше, коли якась ідея вкорінюється дуже глибоко в свідомості, людина вважає її константою, яка не потребує доказів. Переглянути щось, шо давно стало частиною твого світогляду, може заставити хіба що велика внутрішня криза. І лише, коли людина дійсно хоче докопатися до істини, вона готова йти далі своїх переконань.
По-друге, мені подобається фраза: "Людям не подобається теорія Творіння, тому Що Бог, який сотворив світ і активно діє в ньому, це Бог, який наказує і карає. Деяким людям більше подобається Бог, який "радить". Хіба таким він постає у Біблії? Чомусь деяким людям більше подобається Бог, якого можна покласти на полицю і прожити все життя без нього.". Але це не Бог Мойсея і Якова. Читайте псалми.
По-третє, скеля, на якому ми будуємо свій дім - це Слово Боже. "Слово чисте, як срібло, очищене в глинянім горні, сім раз перетоплене!
(Пс. 11:7)" Як я можу не довіряти слову Божому?
По-четверте, давно минув той час, коли я з запалом міг комусь щось доказувати. Бо, може, вважаю це марною тратою часу і сил. Власне, достатньо кілька хвилин розмови, щоби зрозуміти, чи варто тратити зусилля на те, щоби когось переконувати, чи це даремно. Зрештою, праведники колись самі прийдуть до істини.

P. S. По-п’яте. Трохи часу, я дозрію до того, щоби самому ступити на нелегкий шлях зводження кінців з кінцями і серйозного підважування усіх аргументів, пов’язаних із проблемою творіння/еволюція.

В тіні гори

Так виглядає тінь гори Фудзі. Символу Японії. Найдовше вона може простягатися на 24 кілометри. Це як від кінця вулиці Стрийської до Миколаєва.

Як це жити в тіні гори? Думати про сонце, яке годинами ховається за кам’янистим велетом і може колись появиться на кілька годин, потішить чоло і втече знов геть?

*

Маєте вільну хвилинку? Знайдіть на своєму телефоні в інтернеті поезію і читайте. Це краще, ніж читати українську брехню правду, чи якісь там пустопорожні новини. Чи читати фейсбук-стрічку. Хоча, що я знаю, кому як.
Поезія негроміздка. Вона легко завантажиться на телефоні. Вона компактна. Вам не потрібна закладка, коли вас хтось перерве. Вона концентрована. Кілька віршів вистачить на цілий день.

*

Я б сьогодні вже нікуди не йшов. Просто насолоджувався би танцями сонця на стінах і читав би Докію Гуменну.. але я в цейтноті. Вільний час - то тепер розкіш.

*

Є пісні, які не розраджують. Коли ти всмутку, вони додають смутку. Коли ти щасливий, вони тебе ввергають в ностальгію чи апатію.

Словом, шкідливі пісні...

*

То було, коли ми були молодшими
І поезія щось таки значила..
І відстань природньо трималася
І цікавість нас навзаєм вабила..

*

Не можу дочекати своїх великих навушників з Кракова. Відряджаю спеціальну делегацію. Вона мені їх привезе, їдучи через Німеччину..)
Як я буду мати свої великі навушники..
В офісі, "за бюрком", я перебуватиму собі в іншому світі. В Кракові то було щоби втекти від гаму і різномовного гармидеру. Тут то буде, щоби втекти від всепроникного погляду шефа.
Упс.. даються в знаки мої переклади коментарів до євангелі. Усі вони побудовані на антитезі..
Нє, це вже, здається, стає якимсь моїм стилем. Читайте тут:

Відтепер на інтерактивній карті УГКЦ працює пошук та кластерна система відображення позначок. За пошуком можна віднайти назву церкви або населений пункт. Кластерне відображення значно полегшує завантаження карти на слабких комп'ютерах чи мобільних пристроях.

😟

*

Знаєте, хто мене будить зранку?
Нє, це не будильник.
Знаєте, хто не дає переставляти на 10 хвилин кожного разу впродовж години ранковий алярм?
Це совість.
То вона мені каже, напоуплює: "Треба вставати", "Вставай, ледащо", "Робота тебе чекає"
Якщо ввімкнути ранковий будильник, його завжди можна відкласти, послати, запхати подалі, щоби не чути. Але якщо ввімкнути ранкову совість, вона не дасть спати жодної хвилини більше, ніж треба. І то, хіба що та хвилина дійсно піде на те, щоби роззути злиплі очі.