* * *

- Ти, кажеш, з України?
Отець дав розрішення, і по сповіді запросив гостя з далекої східної країни трохи з ним побесідувати.
- Заходь на каву! Я тобі розповім історію двох українців, моїх парафіян..
Гість радо погодився. Мав в кишені ще трохи часу та й просто не міг не скористатися такою гостинністю священика.

- Ти знаєш.. Тут на Сході.. у нас мало парафіян. Звичайно, ми в центрі міста, тому багато людей часто заходить подивитися. Їх дивує ця простота нашого храму, відсутність яких-небудь елементів інтер’єру і в сумі вони не потребують багато часу, щоби роздивлятися церкву. Інколи, звичайно, хтось застримується на молитву. Часом навіть на месу. Але своїх парафіян я усіх добре знаю, тому що тих людей, котрі тут живуть і відвідують храм постійно - їх не так вже й багато..
Тут недалеко - Університет. А.. ну ти знаєш, ти ж заради нього й приїхав сюди..:) Добра була гадка, прийти сюди і висповідатися. Бачиш, вийшло, можеш ще й посидіти тут і попити кави..

Отець робить коротку перерву, щоби він і його співрозмовник трохи посміялися.

Отож, вони обоє вчилися в Університеті. Він і Вона. І знаєш.. Як розпізнати серед натовпу, що хтось з твого краю, якщо всі говорять німецькою. На ній же не написано: "Українка".. Чи на ньому. Якось так сталося, що вони обоє зайшли до церкви.

І тут Він почув, як Вона молиться українською пошепки.
Він не переривав її молитви, почекав чемно, коли вона закінчить. Обережно за нею вийшов з церкви і тоді заговорив..

Виявляється, вони вже кілька тижнів як бачили одне одного під час літургії, але й поняття не мали, що вони обоє з України!

Я питав його, мовляв, багато молодих людей, які й без того не дуже охоче ходять до храму, коли переїжджають до нового міста, та ще й іншу країну, втрачають зв’язок з церквою. Чому це не сталося з тобою?

Він казав мені так:

- Храм для мене - це таке місце, де я почуваюся вдома.

Думаю, Вона десь думала так само. Саме тому вони зустрілися...:)

Те, що вони почали скоро зустрічатися, мені стало відомо зовсім невдовзі. Парафія - як село - тим паче така парафія - важко щось приховати віж священика.

Здається, вони дуже сильно розчулилися, коли я розповів під час одної проповіді їхню історію, а завершив так:

- Мої кохані українці, наступної неділі спеціально для вас обох я справлятиму літургію у вашому обряді!

Через кілька місяців вони повінчалися. Довчилися разом, а потім повернулися в свою Україну.


Здається, в мене не було більше таких ревних парафіян, як ті двоє з України..

* * *

Чого не можна тільки почути про свою країну, якій ще не виповнилося й 25, і про народ, який живе на своїй землі тисячі років і залишається загадкою у світі і для самого себе..