*

I see you la la la la la la la la la la la la I see you
I see you la la la la la la la la la la la la I see you
I see you la la la la la la la la la la la la I see you

Sun smiling sun through the cave of your hair
Wind washing tulips out of space sitting there
I love you

Ви помітили, як японці колекціонують і поширюють Західну музику, яку я люблю :)

*

Сьогодні я позбувся старого хворого зуба, який знезручнював моє життя 4 роки.. Може це гарний привід для чогось позитивного?
Може пора почати свою аскезу, боротися з негативними думками і словами?

*

Заледве два тижні триває цвітіння..
Так швидко проходить ця тонка і неповоротна межа між зимою і літом, смертю і новим життям.
Це пора ніжної краси і пахощів. Так швидко відходить невинна юність. І більше ніколи невинність не є такою чарівною, і більше ніколи не вертається зелена і несміла юність. Усе, як в природі, цвіте, розцвітає або перецвітає, не зав'язавшись.

Хто завтра піде зі мною дивитися на те, як цвістимуть самотні вишні?
Як плистиме Дніпром тала зима десь із далекої Смоленщини..
Хто завтра дивитиметься зі мною..

*

Останній день канікул, такий похмурий і забіганий.. Так скорботно завжди, коли від'їжджаєш пізньої ночі, близько півночі, якась як гадюка звивається туга. Дорога відома і знана, жодних тобі нових відкриттів, якась така рутина в тій дорозі, знані обрії і там, що за обрієм.
А хіба залишилися ще незнані, по тому як Колумб нам відкрив ґуґл-мепс?
Посадки, посадки, просто густі тіні, за якими відображення нас, що дивимось в вікно, надіючись побачити освітлений кусок дороги. Може там, за примарною реальністю світу по ту сторону скла побачиш, як сходитиме посіяне тобою колись-давно зерно. "Пильнуй свій труд", "Пильнуй своє багатство"..
А колись погожої травневої ночі я їхав до бабуні, що давно вже покоїться в мирі, дизель-поїздом, що ставав біля кожного стовпа, після кожної зупинки, порожніючи, їдучи в далеку глуш, на край світу, омитий Дністром. І чого так той край світу всіх вабить? Як мій прадід навмання сів колись 100 років тому і попросив квиток до найостаннішої станції, так і ми всі так хочемо їхати довше до того далекого-далекого кінця колії. Бо там земля, де ріс весь мій рід. І я, навчившись двох-тьох слів, уперше пізнавав, яким чудесним є наш світ. З широко-відчинених дверей залітало весняне повітря, в якому чулися бузок і мед.
Ліхтарі, зарослі листям 100-літніх дерев, що їх ніхто, мабуть, з часів ще бабці Австрії не чистив, кидали тьмяне жовтувате світло на липи.

Ви знаєте, як липа шелестить
у місячні весняні ночі?

Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі.
Кохана спить…

Ви чули ж бо: так липа шелестить.

Ви знаєте, як сплять старі гаї?
Вони все бачать крізь тумани.

Ось місяць, зорі, солов'ї…
"Я твій" — десь чують дідугани,
А солов'ї!..

Та ви вже знаєте, як сплять гаї! 

Потім нічна дорога під місяцем. Чомусь таким живим тоді був український романтизм з його Шевченком і Кулішем. І так хотілося співати всю дорогу пісень, що їх колись складали наші предки.

І тільки там, на старому козацькому кладовищі, від якого лишилося кілька хрестів, так пахли по-особливому ромашки. Як більше ніде в світі. Вони бережуть дитинство. Щоби ти знову до них приїхав, щоби знову у нього зануритись..

*

Кожна пісня - це маленька історія.. Адже так. Адже авжеж. І кожна мелодія - це маленька проза.
Я влив собі забагато вершків, у мене вийшли вершки із кавою, а не навпаки. Вони заглушили її ситний смак. Шоколад із хлібом - пончик - який мені вчора принесла мама... І як цей гарячий енергетичний напій парує на фоні сонячного проміння.. Я прочиню вікно, бо всі нічні збитошники поховалися по хатах і по роботах, і тепер назовні там просто гучний гул.

Яка історія за цією мелодією? Що стається, коли вона програється? Хто у тій історії Він, хто Вона? Як вони знаходять одне одного, як промовляють перші слова? Вона, та історія, мабуть, така грайлива й безтурботна, як Сонце у розпалі квітня, як хмарина сонячної днини, як дитина на колінах у матері..

*

Що це за весняна краса, спокій безтурботності, розтягнений на кілька десятків годин, гілки вічнозеленої ялинки гойдаються від легких подувів вітру і розмірений гул машин і тролейбусів далеко внизу..
Сонце проникло трохи в кімнату, перебіглося образами, стареньким зеленим телефоном десь із 80-их, настільною лампою кольору позолоти, бюстом Шевченка, виконаного на честь 100-річчя його смерті, вусатого і замріяного, наполовину згорілою свічкою, вазонком із фіолетовими квітками, моїм старим фотоапаратом-мильничкою, з яким я їздив у Бучач і фотографував "стіну дитячих мрій", десь недалеко від Бучацького колегіуму..
Що це спогади про той ідеал омріяного кохання, чистого, як кришталь, незаплямованого, як дитяча сльоза. Такий міг народитися лише у "середньовічній" (початку 20 століття) "келії" (просторій панській вітальні) у абсолютній тиші центру Львова. Там безліч квітів із багатою символікою, чистота сердець, матеріальна незаможність (але й не злидні), простота і досмертна вірність. Воно буває тільки перше і тільки єдине. І живе довіку. Так само як не міняються ті тісні вулички, старі скульптури, споконвічні жителі міських вуличок, так само воно не міняється, живе довіку скромно, але радісно і щасливо. Може десь на горищі, де легко малюються картини, пишуться романи чи вірші, звідки видно дахи замріяного міста. Може так по-особливо звучить там Clair de la lune, який вона йому грає пізно, десь опівночі, та так тихо, щоби не попросиналися сусіди.
Що це за спогади..
Сонце перебігає геть. З'являються густі тіні, по кутках засів морок і чекає ночі, щоби своєю безоднею обійняти якомога більше простору.. Мій ненадійний друг пасокон, неначе живий, бо дихає, випромінює тепло і світиться, неначе мертвий, бо просто кусок пластмаси і заліза, нашпигований начинням із благородних металів.

Навіть такі високі вікна старих будинків не відкриють тобі небозводу. Гайда тікай в гори, де зір не ліч, де в холодних бистрих потоках затамувався дух одвічної стихії, і кличе, кличе знову на подвиги і мандри..
І кров, заведена просторих далей величчю, омолодить тебе і знов наївно ти собі повіриш, що мрії всі колись здійсняться.

*

Христос Воскрес!
У нас якраз за мить сходитиме сонце :)