- What are you thinking about?
- Of all the people who were born and died while the trees went on living.
- Their true name is Sequoia sempervirens—always green, ever living.
- I don’t like it . . . knowing I have to die.
Фільми Хічкока, які можна передивлятися багато-багато разів
Хочеться чогось такого сильно мотивуючого, щоби збадьорити дух, коли лежиш з ніби подертим горлом у холодній кімнаті, надворі цілий день ніби сутінки, і з години на годину знову можуть вирубати надовго світло..
- Брюс, для чого ми падаємо?
- Щоби знову підводитися...
Ми падаємо, щоби знову підводитися і злітати ще вище
— Мар’ян Довганик (@MaryankoD) May 28, 2014
Отак і в житті бувають моменти, коли інакше як without a rope ніяк не можна. Завжди, звісно, є ризик впасти і... може так поранитися, що ніколи більше не змогти підвестися. А з іншого боку, оцей страх дає зрозуміти, що все насправді. Насправді у найправдивішому сенсі.
Але завжди є отой маленький шанс вирватися з неволі
Чай трохи прогріває горло. Але якби не тепло серця, було би зовсім сьогодні холодно
...ніби маленький Львів, але з видом на гори. Нехай вони не дуже близько, не дуже високі, але все ж.. Дивитися на них з вулиці, чи з балкону свого будинку, особливо в таку ж сонячну і теплу погоду. З таким щедрим і лагідним сонцем.
Всі барви злиються воєдино
— Мар’ян Довганик (@MaryankoD) August 5, 2014
Всі кроки ступатимуть рівно
онормалізується ритміка серця
як колись
будуть двоє:
місто
і
ти
Ніби маленький Львів, з площею Ринок і ратушею, і з цими маленькими вузенькими вуличками, якими проходитися вдвох, звертаючи уваги на різні деталі, старі віконні рами, фортеп'яно, накрите покривалом і напевно дуже розстроєне. І Катедра по діагоналі від Ратуші, точно як Латинська Катедра у Львові.
..назви вулиць, точно як у Львові, що розходяться від центру і вказують напрямки на міста, більшість з котрих ще ближче підпирають гори.
Місто палаців, музеїв, картинних галерей з безлічю інстаграм-локацій...
Ось що гріє серце в такі холодні дні.
Львів під зірками. Скільки спогадів і ностальгії. Вистачає далекого шпиля рідної церкви Ольги і Єлизавети, і я вже знову у тому постреволюційному гарячому серцем Львові.
Ще навіть не світає. Відправляються автобуси на Краків, на Оломоуц. Простуватимуть собі довгою Городоцькою аж до кільця в Зимній Воді. Тій самій, що сама несе в собі чимало спогадів.
І все воно тепер в цей час якось хвилею наринає. Життя до: вторгнення, до пандемії, до...
"You?"
І без відповіді. Бо це питання, яке не потребувало її. І так було все зрозуміло.
"You can see now?"
"Yes, I can see now."
Колись би побачити оту Autumn in New York.. Але в Нью-Йорку кажуть, що тоді треба їхати у Вермонт, бо там та осінь відчувається значно глибше.
Або може краще до Томаса, старого камарада з Канади, з яким рік від золотої осені до славного літа прожили в одній кімнаті..
З однієї старої стіни.
Напевно, незавершеного дому..
Якщо одного разу мене не виявиться поруч з тобою, запам'ятай: ти хоробріший, ніж підозрюєш, сильніший, ніж здаєшся, і розумніший, ніж ти думаєш.
І ще дещо:
я завжди буду з тобою, навіть якщо мене не буде поруч.
Алан Мілн
Тривога пробилася о 6.49, за 10 хв до літургії, крізь товсті стіни храму.
Кажуть, чули вибухи ще під час літургії. Я перший раз почув, сидячи в навушниках і слухаючи Tarkovsky quarter, щоби підігріти втомлене серце, у якому жеврів вогник ще зранку. Кава знову вистигла передчасно. Але бадьорила сонячна погода, така тепер цінна і жадана..
Потім було їх більше. Очевидно, на лівому березі. Про те читав у Твіттері.
І зараз в укритті сидимо, залипли в телефонах і вервицях.
Багато в стрічку прийшло мистецтва.
І ще іспаномовної поезії і трохи португаломовної від Данилка. І в фейсбук, і в Твіттер прийшли поезія, мистецтво. Ну, гарно ж це!
А наше бабине літо перервав так нагло дощ, який прискорив сутінки. А ще повітряна тривога.
Є уривки з книг, які можна перечитувати десятки разів. Є фрагменти з фільмів, які хочеться передивлятися знову і знову..
Друга кава, бо перша завшидко вистигла, її тепла зовсім не вистачило. Саме тепла, а не кофеїну.
А ще з'явилося тепло надворі, трохи походив я по сонцю сьогодні. Так зручно, що увесь в чорному. Притягую на себе сонце, але ж нікого не обділяю. Його вистачає на всіх.
Трохи з лісових роздумів. Що були роздумами над ранковими псалмами. Що "Бог кедри ливанські ламає". Дивився на 100-літні княжицькі сосни і думав про кедри десь далекого Ливану.
Божа всемогутність, логічний парадокс, обмежується людьскою гордістю. Котра є перепоною для Божої волі. Перепона волі. Але так, оскільки людина вільна, Божа всемогутність не може забрати в людину її волі.
Буваються, звісно, випадки, коли Господь як з фараоном зумисне "робить серце кам'яним"...
У всякому разі, Божа воля здійсниться. Чи з нашою участю чи без - це вже залежить від нас. Але якщо без нашої участі, тоді залишатиметься гіркий присмак невідворотньої втрати..
Жовтень прийшов.
Ділитися думками і ідеями, враженнями щось поменшало. Побільшало бажання зосередженості.
Зосередженість - як на співі. Поки зосереджений, звучить навіть самуїлка. Якщо не зосереджений, Дрозд і Гурко кудись пливуть.
Так само в житті - поки зосереджений - простуєш далі.
Але ж ту зосередженість так легко загубити..
Але ж її так треба триматися.
Якийсь був би робот-коментатор. Якийсь би прокоментував, ну, наприклад поведінку людини. Краще, ніж людина-коментатор, яка як і робот-коментатор із 80%-вірогідністю помилиться. Але ж з людиною не зіпсуєш стосунки через її недоречний коментар.
...бо люди - загадки. Часто роблять не так, як диктує соціоніка.
