Свіччине богослужіння

Сьогодні воно починалося як літургія для двох. Я, старша пані, а ще священик і семінарист, який прислуговував.
То ще було зовсім світло. Але потім по одному почали сходитися люди. До кінця назбиралося 8.
На тій літургії кожен гість, який приходив, насправді приносив стільки радості, любові. Мабуть, як ніде більше, кожна душа, яка стояла там, була так цінна, так бажана.
А потім почало темніти, і стало очевидним, що все світло, яке є в церкві - це тільки свічки. Ніякої тобі електрики, штучних ілюмінаторів. І якби не світло знадвору, від хмарочоса, який підпирав церкву, то здавалося б, що ми поринуле у якесь глухе карпатське село, чи в Стару Україну гетьманів і кошових..
Свіччине богослужіння. Так! Це співзвучне із Свіччиним весіллям - події відбувалися за якихось може 2-3 кілометри на північ - на Подолі. Та ще й в ті часи, коли Поділ мав справжнє українське обличчя..
На тому святому місці, на якому стоїть церква на Інститутській, мабуть, літургії завжди такі глибокі і сильні