*

 Щось є аскетичного у "Світлі і сповіді" Чубая.

Цикл присвячений жінці, але так, як він написаний, можна сказати, без пристрасті. Написаний добре знайомій людині, рідній, з якоїсь келії самотності і аскези. Самозанурення.

Хм.. Кость Москалець, може, оцінив би такий мій коментар

пречисті голоси
у довгих коридорах
молитви із чисел
проказують

то мадонни годин одягаються в біле
то мадонни годин поспішають
до свого годинникового почаїва
щоб засвітити удосвіта
замість свічок під іконами сніг

Коли Чубай починає свій цей цикл

дерев’яна зозуля в старому годиннику
відкує усамітнення час

розчахнеться яблуня
од важкої роси

Ти од криниці вертатимеш
із порожніми відрами

Чому я завжди уявляю осінь?

Може, це якась давня асоціація яблук із осінню. І яблуня - це наче осіннє дерево. Хоча, вона так ясно цвіте весною.

буде саням осанна
у майбутній зимі
і слова славосяйні
що надійдуть самі

Це така пізня осінь. Як і чітко вимовлене

Тобі услід не дивитимусь
лише листопадово очі заплющу

я цього не побачу
як листочки слідів опадуть
із гіляччя стежок

 Я тепер зрозумів цю істину. Від самого дитинства естетика осені у мене творилася дуже великою мірою під впливом поезії Чубая.

 

2013

 Кабачкові деруни до кави. Гарно пасують одне одному. Бо вафлі злітають в ціні, вафлі стали розкішшю там, де можна собі само зарадити із приготуванням чогось смачненького.
Варю кавуновий компот. Запах гарбузовий. Смак кавуновий. Дещо розмитий. Додаю груші, смак стає більш осіннім.
Милуюся останніми променями вересня. І де той передреволюційний безтурботний жовтень. Такий меланхолійний, такий по-поетичному порожній

8 жовтня 2013:

Якби не золотавий чай (у склянці),
Який мене тримає
На цім світі,
Давно б уже
Його покинув я!

----

Сільська ідилія. Парне молоко, а в ногах треться кіт, задоволено муркоче. Сиджу під ласкавим сонцем і мрію.
---
Ходив дивитись, як в Дністрі потоне Сонце..
---
Докія Гуменна - чудова. Саме прочитав короткі оповідання "Діямант" і "Гепі".
Коли мені захочеться Старої України, то я знову візьмуся почитати Докію Гуменну. І там я ту Стару Україну знайду.
---
Сумрій - понурий чоловік...

****

Сумрій - це точно не я тепер. Докія Гуменна так і залишилася для мене неймовірно чуйним, глибоким, таким недооціненим джерелом натхнення, такою чистою візією Старої України. Кота немає, його проганяє своїм гавкотом собака. Він не треться в ногах.

І чаю в житті стало значно-значно менше, зате кава щоденна.

*

Допізна засиджуєшся. Таке протиприроднє. Про це нагадують цвіркуни, котрі є природою, яка вривається в твою тишу. Але вони творять свою тишу - просто монотонний звук, безбарвний фон.

Надворі вже вечорами холодно. На жаль, не прочиниш вікно для своїх кущів троянд, які просто тепер хиляться на огорожі, без цвіту, без ніжної краси. Просто зелені. На жаль, не послухають вони французьких імпресіоністів.

Засидишся сьогодні аж до Плеяд в зеніті? Аж до холодного світла Оріона глибокої ночі.

А місячне світло вже стікає по хвилях шиферу даху. І пси заводять свої концерти. Де від них дітися?

*

 На нашій першій лекції з греки я дізнався, що українське, виявляється, віршування силабо-тонічне. Трохи "усміхнуло". Згадав про своїх улюблених поетів. У кого з них силабо-тонічне? В Чубая? Антонича? Малковича?

Вперше, о так, аж коли дійшло до мене це, задумався над словом "автор". Автор - це не просто творець. Це, згідно з первісним значенням, "сам", "самий". Сам-самісінький. Найкраще десь це значення передає вислів "автор свого життя". Бо через те, що певно, в цій фразі вжито слово "свого". Отже, творець і автор - це трохи різне.

Авто- це оте само- в польському слові самохуд.

А ще трапеза - це майже те ж, що й трапеція. Ну, в етимологічному сенсі.

А трапеза - це такий зручний термін, щоби одним словом сказати "прийом їжі" (один з сніданку-обіду-вечері).

---

У мене знову є світло! Юху! Ще трішки релаксу та свята збирання урожаю.

Вишні випрозорили свої крони і дали надію побачити трохи Дністра.

З чаєм на балконі, як завше в таку пору влітку. Але вже "накинувши на плечі небо синє", Жобім

 

Once a true believer

Once there was a fire in your soul

You were the epitome of blessed faith astir

With thirst for holiness

And hunger for the Word

Now you move in other circles

To the beat of different drums

And I see only glimpses of the one you used to be

The inspiration that you were to me'

 

 

*

 Хм.. Почався іврит. Знову. Таке собі дежавю. Четвертий рік семінарії і тут знову на ліцензі.

Починаю на краю світу, але вдома. Над Дністром.

Книга Чисел - в пустелі - Бе-Мідбар.

Мовники

 Можливо, формується нова субкультура. Таких собі мовників.

Рікардо каже, що вчити українську для нього - це спорт. Справді, якесь змагання в цьому є. Змагання, що і є спортом, тренування, що є частиною спорту, злети і падіння, що постійно супроводжують спорт.

Без сумніву, як явище когнітивне, мова - це така ж фізіологічна річ як і спорт. Поки вживаєш мову - тренуєшся - доти можеш нею володіти вільно.

Нові технології, субтитровані відео у ютубі, численні подкасти, зум-зустрічі - усе це сприяє вивченню мов. А також ще більше глобалізація, культурний обмін, злегшення поїздок по світу, розширення кругозору - вкупі ці фактори призводять до того, що формується якась нова група людей - але класом їх явно не годиться назвати - котрі хочуть вивчати мови просто заради саморозвитку. (не кудись там виїхати, як багато хто в Україні досі вважає). І напевно найдоречніше назвати цю групу людиськ словом субкультура.

Задіяння своїх 95%

Кажуть вчені, правда їх дослідження ми лінуємося перевірити, що ми задіюємо 5% свого потенціалу. Потенціалу свого мозку. Так кажуть, і це стало загальновідомою ідеєю.

І нагромадження знань, здобуття нової інформації, навіть творче її здобуття, суттєво не збільшить відсоток ефективності нашого мозку. А от ліплення, навчання гри на музичних інструментах, здобуття нових навичок, це може. Так теж кажуть вчені. Ну, може не ті самі. Але це теж, можна сказати на 95%, загальноприйнята концепція.

А як щодо інших наших нездійснюваних потенціалів? Не тільки ж мозком єдиним. Ресурси бувають різні. Наприклад, час. Щонайбільшпоказовий неправильно задіяний ресурс. Він спливає, це його особливість на відміну від багатьох інших ресурсів. Хоч усе спливає, звісно, окрім нагромаджених і зафіксованих знань цивилізації - у книгах, картинах, енциклопедіях, музиці і т. д. Але мозок також старіє, тіло ветшає, гроші знецінюються, природні ресурси вивітрюються і втрачають свої найкращі властивості.

Багато ресурсів залишаються незадіяними, і проходить деякий час, вони вже не можуть бути використані, чи використані із найбільшою ефективністю.

Це як ті яблука. Вони ще на дереві, та скоро вони опадуть. Якщо обірвеш зараз, зможеш зберегти їхню вищу якість. Але якщо не зможеш щось з ними надалі зробити, то більшість цих яблук всерівно пропаде.

Я йду обривати яблука, словом

*

 Якщо на інших просторах, більш урбанізованих, все ще триває літо, серпень такий собі, то тут, над Дністром, "високо над Дністром", вже в повітрі витає дух осені. Вже пахне горіхами, вже яблучно стало, сливово і грушево, і гарбузево.

І було би зовсім ідилічно, якби в мене в хаті не пропало світло( Питання в процесі вирішення. Коштовне, бюрократичне, тяганинне питання. Зовсім не вписується у пастельний час збирання урожаю, читання англійської містичної поезії, писання роману про альтернативну історію. Беех

----

Складаю список серіалів "до кави". Є ж печиво до кави. А це щось таке замість ранкової газети, що уживається вже кілька століть, замість новин і ранкових шоу, чим страждають сучасні люди працездатного віку, це щось, що надихає разом із натхненними ароматом і смаком кави!

Так ось, "отець Браун" опинився у переліку. Разом із "Елементарно" і "Кафе Білого ведмедя" (аніме).

*

 Він воїн, знає все про бій. Як готуватися, як молитися перед боєм, як набиратися сил на боротьбу. Як атакувати, як тримати вдар, як відступати, як рухатись вперед, наступати.. Як прошивати броню, як нанести остаточний удар.

*

 Музику можна свого роду сприймати як хімію. Адже, відомо, музика впливає різною мірою, але безпосередньо на наші чуття, навіть самопочуття. Як своєрідний хімічний елемент, котрий, розчинившись у наших шлункових соках і всмоктавшись через стінки шлунка, потрапляє у кров і розноситься нашої логістичною системою по всьому організму до багатьох мільйонів клітин.

Тоді, якщо музика - це свого роду також хімія, то кожен окремий музичний інструмент - це як окрема інакша речовина, що має свою конкретну дію. В сукупності, в ансамблі, ця дія може відрізнятися ще по-інакшому.

Ясно, також має значення манера виконання, гармонія, інтервали, тобто уся палітра художніх засобів музики, але, здається, найбільшого хімічного ефекту можна досягнути лише використовуючи спеціально для цього призначений інструмент.

Тож напрошується створити якийсь список композицій, де ці інструменти подані у концентрованих дозах:

арфа

гітара

фортепіано

труба

ксилофон...

*

Осінь — це дорога кудись на північ:
на деревах спалах марніє, гасне.
Тут інакший час і не діє Грінвіч,
але ти мандруєш. Буття прекрасне

Ю. Андрухович 

Багато є ще яких віршів про осінь. Багато так, що їх напевно не злічити.

*

 Можливо остання гроза у цьому році пройшла. 

Дощ вже стих. Це був не "chuva", це була "tempestada".

Оточений друзями, muito gentile, дуже терпеливими, котрі мені дозволяють навчатися їхнім рідним мовам. Без примусу і без гнітючого приниження.

*

 Я хотів щось знайти імпресіоністське, і може навіть про сонце. Щоби перегукувалося із Коцюбинським.

Натомість знайшов осіннє. Так, імпресіоністське.

Так, зі словом mon coeur.

Знайшов і помістив для обивателів у Інстаграмі.

*

 Згадую сотні разів цю сцену. Дорога, яку добре знаєш. Дорога, яка проте все ж веде в нікуди.

You have to trust me. You have been down that road. You know exactly where it ends. And I know that's not where you wanna be.

Хтось з коментаторів:

I feel the road is a metaphor for anybody who has ever felt "trapped" in a sad repetitive society. The road leads to the system. And anybody who has ever lived long enough and focused, know exactly that feeling.

 

*

 Настрій профілю - вечірньо-меланхолійний.

Для мене - тужливо-ностальгійний. Тому раз-пораз накочуються старі вірші, як от Малковича, Антонича, Андруховича.

--

Сів читати Езопа. Вперше дізнався, що математика - це знання.

ο λογος δηλοι οτι πολλακις τα παθηματα τοις ανθρωποις μαθηματα γινονται

P. S. Ви ж знаєте, як зі старими мовами? Нерегульовані. Кожен окремий твір - кожна пам'ятка - це окремий правопис, окремий лексикон.

*

 Немає тиші. Хіба тиша - це не таке ж природнє право, яке мало би бути дароване всім людям, усім громадянам чи підданим? Розкоші тиші більше немає в комендантську годину, машини роз'їжджають як вдень. Якісь п'яниці ходять по вулиці. Тиші немає в селі. Перманентно гавкіт собак, з гілки обриваються яблука і гучно падають. Потім знову гавкіт собак.

Немає тиші. Тільки в глибоко тихому дворику австрійської квартири у Львові, тільки якщо ту тишу ніхто не потривожить, не увірветься нагло.

Її можна знайти, якщо затулити вуха. Але хто згодиться, що це тиша? Це не тиша, а втеча. Тишу треба слухати щиро, цілковито відкритися на неї, тоді можна почути щось таке, що чутно тільки в тиші.

*

Час минає, дерева ростуть. На бульварі, звісно, вони вже всі давно повиростали, і за тридцять років не змінилися. Але по дворах..!

Сьогодні побув трохи вдома. Хоч може маленьку годинку, але побув.

Проніс з собою з церкви, прийшов до хати, розвіялося, розвіяли, розтануло. Прикро.

Тоді, багато років тому, була певність: будуть зміни, гряде революція. І революція грянула, і настала справжня весна.

А сьогодні згадується це все, і думка така зринає: Я побув мить вдома, вдома, якого вже немає і ніколи не буде.

Ще вересень. Ще можна заховатись від дощу під листям дерева

— Мар’ян Довганик (@MaryankoD) September 26, 2016