Для когось маленькі приводи залишаються надовго глибоко в серці. І він виношує їх роками, чіпляючись за деталі, сакралізуючи їх.
А хтось нехтує навіть найвиразнішими натяками і знаками уваги.
Тільки той, хто по-справжньому проникся самотністю, розуміє глибину і цінність дрібниць. З яких зрештою складається мозаїка життя
На стрічку фейсбук часом застрибують цікаві і веселі відео, як хтось щось робить або виготовляє. Типу "тераса з перголою на задньому дворі будинку". І тут же в прискореному режимі браві хлопці швиденько щось там копають, на те накопане кладуть якісь основи, на них нанизують дерев'яну підлогу і так далі, і так далі, і тому подібне.
І навіть цього суперприскореного режиму перегляду мені заповільно. У мене народжується відчуття, ніби я марную життя на якісь випадкові відоси в стрічці фейсбука. Але відірватися від зображуваного метушливого процесу будівництва я не можу. Занадто заворожливе, занадто інженерливе, конструктивневле, рухливлевле. І головне ж - я хочу бачити кінцевий результат .
А результат вже ж є. Кінець відео вже готовий. Я хочу побачити все зразу і якщо мені це сподобається, я знайду спосіб сповільнити відео, аби насолоджуватися деталями.
Отже, я ніби хочу подивитися на це ... З погляду вічності? Одночасності?
Не знаю, як Бог дивиться на все з погляду вічності. У тому, як я хочу побачити все і тому,як Бог бачить нас з погляду вічності є суттєва різниця. Кінець відео вже давно був знятий. І лише технічний недолік неможливостей мого сприйняття не дозволяють мені побачити все й одразу. Але теоретично я міг би якось змінити кут зору. Такий собі 2d i 3d. Але у випадку вічності, наші життя ще не прожиті... Це не відзняте відео, як би я не міняв кут зору, я не зможу побачити того, що ще не відбулося
Який сенс із гори інформації без її творчого осмислення? Просто набір фактів, набір нуликів і одиничок.
Сиріч, якщо піти далі, який сенс навіть творчого осмислення без утілення вжиття. Коли слово стає ділом.
Останні проблиски сонячної радості цього дня, допоки воно цілком і повністю не сховається за будинок навпроти.
Розтопило ти мої печалі й тугу, а тепер хочеш втекти? Осамотити з моїми смутками й тривогами, полишити густій зухвалій ночі..
Кожна мама - лікар. Педіатр чи сімейний лікар. Чи який-небудь інший різновид, якщо дитина потребує спеціальнішої допомоги.
Можливо її методи не будуть суто медикаментозними. Вона може частіше вдаватися до народної медицини, ніж це може вважатися розумним. Але психологічний ефект від її лікування може бути значно більш цілющим, ніж фахова допомога професіонала якогось чужого дядька.
