*

Коли в мене самі зімкнуться очі, як я вже не зможу їх силувати читати польські протоколи лікування бронхіальної астми, мені снитимуться юридичні терміни міжнародних договорів про фармацевтичні поставки, який бідолашний відділ міжнародних зв’язків так і не спроміглся перекласти самотужки. Якби вони дійшли до рядка: "Робочою мовою договору є англійська. Будь-яке тлумачення, інтерпретація чи обговорення навколо документу може вестися лише англійсько мовою..." Якою була би їхня реакція?
І це пройшло неповних два тижні. Ледве тримаюся на ногах, від того, що десь необачно простудився, весь час в офісі ношу чай з кухні в кабінет і шукаю інші різні джерела тепла.
Раптом час став таким дорогоцінним, з’явилася туга за краківським громадським транспортом і місцем роботи, де все чітко і ясно: на яких умовах і скільки платять, час на читання чи перегляду фільм став розкішшю.. В метушні робочого дня десь глибоко з підсвідомості виринають мрії про спокійне і затишне життя в Мельниці..
*
Київ - то лірика тружденних. Безликі люди метро і нетрі купців і перекупців, які хочуть на кожному вільному сантиметрі вторгувати яку-неяку копійку в будні змінюються дикою жагою розваг і блюзнірською демонстрацією розкоші у вихідні..
Це місто - кульмінація всією Великої України, де кожен - тихий співучасник злочину. Той, хто свідомо задкує і мовчить, коли кожного дня чиняться масові злочини проти української мови і культури, і той, хто злочинно байдужий до всього, що чинеться несправедливо, і той, хто свідомо і цілеспрямовано продовжує чинити несправедливість, ні разу не провалившись під землю, яка чомусь його ще носить, не згорівши на землі, яка чомусь під ним не горить..
Це місто типово НЕ європейське. Це те місце, де церкви стали музеями далеко задовго до того, як це стало загальноєвропейським трендом..
А та атмосфера нібито старого Києва, яку так намагаються зберегти деякі старожили, - то атмосфера імперського колоніального міста, такої собі північної Одеси. Бо колонізатор надто постарався, щоби витіснити заглушити дух справжнього українського Києва - барокового, козацького, того, яке приймало Богдана Хмельницького, такого, в якому працювала Києво-Могилянська академія.. Тому.. До чого ці сентименти над "історичною частиною"? Яка вона в біса історична? 19 століття? сталінський період? Колонізатори залишили нам кілька церков, просто тому що до них руки не дійшли, а все інше - воно може йти просто під знос, ніякої там особливої ні культурної, ні історичної, ні естетичної цінності немає. Навпаки від нього тхне духом старої імперії, духом провінції в цій імперії, булгаківщиною, денікінщиною..
*
Це те місто, яке особливо потребує молитви. Справжніх запалених місіонерів, апостолів віри. Титанічної копіткої праці для його одуховлення..