*

Звичайно, що я не буду виховувати свою дитину, передавати їй знання та навики за цими педагогічними графіками та планами. Як можна так знеіндивідуальнити її? відібрати шанс на власний шлях? властиво, якоюсь мірою навіть відняти те, що у неї вкладено від Бога, перекреслити чи спотворити... Тобто, звісно, є певний досвід поколінь педагогів, методики, рекомендації, але на низовому рівні освітньої системи, коли під таблиці та журнальні записи починають підтасовувати дитину, а не навпаки... Скільки ще може це тривати у добу свободи, у вільне 21 століття..?

*

 Коли 2013 року в червні я від'їжджав зі Львова, здається, не залишилося взагалі нічого, окрім цієї пісні..

О, та минувшина...

P.S.




Пригадується давно забуте. В останні 5 днів у Львові прокручується усі 5 років мого львівського життя, наче в останні 5 хвилин перед смертю

— Мар’ян Довганик (@MaryankoD) June 27, 2013

*

 Вгадавший мій настрій, Фейсбук накинув мені в стрічку багато джазу: Дюк Еллінгтон, Вес Монтґомері, сумного чоловічка з парасолькою під осіннім сірим дощем, і звісно ж, Чета Бейкера: одного із найсумнішим на світі створінь

*

Сьогодні від ранку я згадую братам про Міська Барбару. Я розповідаю їм його біографію, я згадую їм його пісні. Браття щось приспівують зі мною.

О, це так символічно, адже я не думав ні Міська, ні про його півня давно-давно

І раптом, сидячи на вечері, я витягаю телефон і бачу цю новину: Місько Барбара раптово помер.