*

Ось, зайшло за обрій сонце 23-ого, і вже світла усі свої забрало, й вони за ним помандрували в майбутнє. І завтра перші промені Нового року принесуть нові сподівання.

*

Сьогодні по літургії я йшов трохи ловити лагідного зимового сонця, того останнього цьогорішнього, трохи потішитися під його промінням, і чистота атмосфери відкривала обрії десь на Сході. Блистіли білим крейдяні відслонення і скелі Товтр, і гучні динаміки з набридливою рекламою на зупинках і біля магазинів не могли заглушити пісень, які собі просто самі співалися, просто вивільнялися з середини на світ.

І на гучність світу було байдуже, бо те, що лунало всередині, було гучніше і впевненіше, і радісне. Радіше за смутне зимове сонце, що цілий день чекає свого заходу.

 

цілий
день купатися в
дисперсії
потоку фотонів

— Мар’ян Довганик (@MaryankoD) May 12, 2015

 

О Сонце прийдешнє!  Якими будуть твої діти - дні?

*

Мені раптом захотілося щось змінити в своїй кімнаті. В своїй "келії", як каже бабуня. Раптом мені захотілося упорядкувати речі, що не мали якогось розумного порядку, прикрасити стіл різдвяними квітами, упорядкувати вазонки на підвіконнику, перестелити нарешті вже той коврик, що скрученим стояв тижнями, перевісити картини, щоби стіна виглядала гармонійніше..

І з чого б це так раптом...

Багато радості так цими днями.

Ще більше довіряти Йому. Ще більше дякувати за все. Ще більше віддати свою надію Його задумові. Ще більше віддати Йому свої мрії в Його руки. Ще більше відкрити серце на Його любов.

 

*

Таке дивовижне Різдво, і таке дуже-дуже незвичне.

Навіть погода про це натякає. Спочатку недорозтоплена зима, потім трохи снігопаду, тепер узагалі вітряна весна..

Таке незвичне Різдво.

*

Ні першосніжності, ні сніговію, тільки пороша. Ні радості, ні задоволеності від сповненості дня, бо день вийшов зовсім несповнений. Розгублений в тому, розчарований (?), що не зміг виконати всіх завдань на сьогодні.

Небо ніяк не могло визначитися сьогодні, бути йому з сонцем і зірками чи з шаругою і завивницею.

Чуєшся мозаїкою, яку хтось має скласти. Багато фрагментів, кожен з них сяє яскраво. Але колись вони засяють разом на повну силу? в гармонії.

Десь пліч-опліч з серцем йде боротьба за життя. То серце активно допомагає і дає сили, то воно десь ховається, нітиться і задкує. І його відсутність відчувається тоді ще гостріше. "Нащо ти вже озивалося", - думаєш. "Краще мовчи вже, сам справлюся". Кепський з нього помічник.

У цій боротьбі за Життя так мало союзників і так багато супутніх ворогів. Що стануть поруч зі злом і будуть зловтішатися.. Зло радо усміхнеться:

"Не живи".

"Навіть не починай жити".

 

Be brave, Professor. Be brave like my mother. Otherwise, you disgrace her. Otherwise, she died for nothing.

*

...Я довго сидів й думав над тим, що може точної хвилини ніколи й не вдасться взнати. Історія бравзера не зберігає давніших даних похвилинно, історія переглядів ютуб дають лише послідовність переглянутих відео.

Але точну хвилину я таки зміг роздобути. О сучасні технології!

Це кроки на смарт-годиннику. Історія моїх кроків із означеннями "швидка хода", "повільна хода". І так, можна знайти точну хвилину, коли моя "швидка хода" зупинилася навіть тиждень тому.

І тепер у мене є точна хвилина для schedule tomorrow's morning tweet.

*

 На прикладі грошей можна побачити відносність матеріальних благ. І ширше - відносність "мати" на противагу "бути".

Гроші у дикому лісі не допоможуть тобі вижити, хіба що розпалити вогонь. Великий будинок не врятує тебе від смертельної хвороби. Але гроші і будинок - це блага. Які, якщо в пору, якщо доречні, доповнюють наше щастя.

Так само наша нематеріальна власність і всі наші нагромадження - знання і навики. Що є лише зовнішнім одягом нашої душі, під яким ховається дитина. Якою всі ми є насправді.

*

а вже пора б іти,
а вже пора б рушати,

на дах каплиці насуваються зірки...
погомони ще трошки... 

(квітень 2010)

Адвентовий час добігає кінця. Що я принесу дитятку Ісуса, коли разом із мудрецями мандруватиму до Вифлеєму? Чи стану зіркою, яка світитиме іншим у темряві цього мінливого й хиткого світу.

Так багато, о християни, уроків, що сяють із Вифлеємського гроту! О, як же повинні горіти наші серця любов’ю до того, хто з такою ніжністю став тілом заради нас! О, як ми повинні горіти бажанням привести весь світ до цієї скромної печери, пристановища Царя царів, більшого за будь-який світський палац, бо це престол і оселя Бога! Просімо цю Божественну дитину, щоб зодягнула нас у смиренність, бо лише за допомогою цієї чесноти ми зможемо відчути повноту цієї таємниці Божественної ніжності. (Падре Піо)

*

 Ти знаєш, і Аннапурна і навіть К2 мають проміжні вершини. Кожна така проміжна вершина - це ніщо порівняно із піком. Вони напевно окремо не вартують якогось особливого пієтету. Але все ж, кожна така вершиночка - це досягнення. 

Так, це досягнення із нюансом. Ти би його ніколи не досягнув, якщо би не йшов підкорювати велику Аннапурну чи К2. 

І хтозна, ти може й не здолаєш їх, оті величності піки. Але ти вже підкорив менші безіменні вершиночки, на які ніхто може й не зверне уваги, окрім тебе, котрий добре знає ціну всім здобуткам.

Тож постій на отій проміжній вершині подовше. Потішся тим звершенням, понадихайся ним.

Може це твоя найвища вершина

А може тільки початок сходження.

*

 Що мене може ще потішити в традиційно вже депресивний четвер, як не старі німі фільми?

Вулиці міст Чапліна - це вулиці Львова. Принаймні ті, які я добре вивчив і знаю, і з якими у мене першу чергу асоціюється це місто юності.

"Хочеш юності - їдь до Львова!"

Хочу поринути в свою юність, їду до Львова. 

І завтра знову, Львове. Завтра знову

*

 За підсумками сьогоднішньої зустрічі з отцем Ігорем багато нового, багато цікавого. Біблійний апостолят рулить. За підсумками його лекції - це кілька готових екзистенційних конфліктів, це кілька готових цілих напрямків прочитань біблійних книг.

Записав багато що в нотатках.

Поділюся тут одним із цього.

"Зараз люди багато знають про Бога. Але суть не в тому, що знати про. Важливо знати самого Бога. В сучасному світі ми добре розуміємо цю різницю. Ми можемо багато чого дізнатися із сторінок соцмереж про людину, зовсім не знаючи самої людини"

Власне, оце порівняння дуже промовило. Можна стежити за кимось в соцмережах, можна вивчати чийсь світ чи чиєсь життя, зовсім не знаючи людину особисто.

Якщо піти далі, це фальшивий образ, який ми творимо на основі нашого сприйняття того, що людина про себе помістила в публічному доступі. Ось, скільки кривих дзеркал. Знати багато про Бога, не знаючи самого Бога - це творення фальшивого Бога. Це творення свого власного Бога.

Багато що цікавого ще сказав отець Ігор. Я шукав вираження деякого екзистенційного конфлікту, який би підходив для одного мого роману. І ось. Це біблійний конфлікт. Тобто, виявляється, що цей конфлікт за суттю своєю біблійний. І заразом філософський конфлікт. Тож я сяду сьогодні писати далі. Святий Томо, провадь мене.

*

  שיר השירים

אקומה נא ואסובבה בעיר בשוקים וברחבות אבקשה את שאהבה נפשי

--

Velas
como aquel que navega en la oscuridad de la noche
Estrellas
como destellos en el cielo. Hay brillos en el firmamento
Luna
Como un barco en un mar oscuro

Debo estar profundamente enamorado.

*

 Ночівля у Львові - так незвично. Останній раз то було у четверту ніч вторгнення. А amigo de Brasil так люб'язно мене вітає. Saudades! А мене кидає світами. Нашими галицькими світами, нашими знаними. Скоро Дрогобич, уже втретє, потім знову Львів, і файно це. І вже звиклося до дороги, вже немає втоми в ній. Ні, втома, коли всього за день багато.

Втомлений, бо "цілий день є за нами". Так сказала гарно сьогодні пані Уляна. Цілий день за нами, а ніч ще попереду. А я, дерев'яний і неоковирний, вчуся танцювати. Вивчення рухів тіла - це дуже здасться для того, щоби розворушити сіру речовину - мені ще треба багато запам'ятати грецьких слів і граматичних форм.

*

 Якісь ті четверги стали мені сумні й виснажливі. Хтозна, чому так. Може через греку? Невдячну і затратну греку, де стараюся, прикладаю багато зусиль, трачу багато часу, а поступ якийсь такий незначний.

А завтра знову вдосвіта в путь.

Дні такі насичені, сповнені мандрів, але й виснажливі дні.

--

Коли то буде час заглибитися і витишитися?

Christ with me, Christ before me, Christ behind me, Christ in me, Christ beneath me, Christ above me, Christ on my right, Christ on my left, Christ when I lie down, Christ when I sit down, Christ in me, Christ when I arise, Christ in the heart of every man who thinks of me, Christ in the mouth of everyone who speaks of me, Christ in every eye that sees me, Christ in every ear that hears me, Christ with me.

 

*

 Хіба мрія - то не така сама природня потреба як зимові черевики чи модна стрижка? Чи може впевненість  у своєму майбутньому, яку ми купуємо завдяки страховці? Мрію напевно теж можна продавати.

Але так, коли вам продадуть мрію, ніхто не скаже так. А скажуть щось на кшталт: Купіть квиток на Місяць!

--

Ні дощ, ні туман не з'їсть цього снігу! Дітвора на бульварі вже зліпила сніговика, і завтра він трохи обскубаний, але такий же гордий буде всміхнено вітати всіх недільних бульварних перехожих.

*

 Гілки вгинаються від снігу. Ялинкові гілки, каштанові гілки, горіхові. Бабуня каже, нічого їм не буде. Не зламаються. Ви ще пам'ятаєте, щоби було так сніжно на початку зими? І щоби сніжно було так довго? Бабуня каже, добре це. Буде добрий урожай. Буде поліття.

-

Мені припали до душі прозові мініатюри Концевича, що поміщені у збірнику "Вона йшла усміхнена". Вони написані у радянський час, але як на той лихий і дикий час, пронизані проникливістю. Є там і сентиментальні мініатюри в стилі Оскара Вайлда, про дівчинку, котра несла своїй вчительці кульбабку у склянці. Склянка розбилася, вчителька обурилася. Бідолашне дівча. Як соловейко із новель Оскара Вайлда. Були там і чисто такі життєві оповідки, але з глибоким пірнанням у людську душу. Було там таке щось дуже тендітне, дуже просте і щире, як вірші Голобородька чи Чубая. Як ось та мініатюра про дідуся і грушу. Словом, несподівано круто як для невідомого радянського (лише за періодом, а не за характером) житомирського письменника.

-

Свята близяться. І від того якось, з одного боку, веселіше. Закінчилася сумна й порожня пізня осінь, почалася казкова, біла, радісна зима. Миколая вже наступного тижня! А, з іншого боку, швидко так йдуть свята, рік ще більше скорочується. Й без того короткий рік!