*

Останні хвилини цього дня.. Мені б теж здалося навчитися спати мало.
Може треба більше свіжого повітря? Але щоби зранку було тепло, бо якщо холодно, теж важко проснутися.
Мене цей Сихів заводить в тугу.. Ну, одноманітність і совковість архітектури - це ще півбіди. Зрештою, зі свого боку, ця архітектура теж чимось цікава.
Заводить в тугу оця ранкова спішність. Увесь Сихів з 7 по 10 ранку завантажується в маршрутки. Увесь, може, окрім дітей, які вчаться тут в школах. І їде в "місто". Потім увесь Сихів з 5 по 8 завантажується в маршрутки і їде додому. І так весь час. День у день. Це ритм робочого.. Нє.. стривайте, зароботаного міста.
Зароботаного. Я не бачу ніякої радості в очах людей, які кожного дня повторюють цей життєвий ритуал. Чути багато незадоволених розмов і настроїв. Маршрутники по-всякому саботують режим руху. Це злить людей. Вони подвійно незадоволені.
Хоча сихівці загалом не схильні бути сумними. Навпаки, жителі Сихова вважають свій район найкомфортнішим і найпривітнішим. Це просто, напевно, мені незвично. Незвично бачити такий Львів.
Ну, я й не встигну звикнути. Через кількадесят днів скажу йому: "Прощавай, старий"..)