З Фоєрбаха

 "Східна людина стоїть в такому ж відношенні до західної, як сільський житель до міщанина. Перший залежить від природи, другий - від людини; перший живе за барометром, другий керується курсом цінних паперів, перший орієнтується за незмінними знаками зодіаку, другий - за невпинно мінливими ознаками честі, моди і громадської думки. Тому тільки у городян є історія. Тільки, так би мовити, людське марнославство становить керівну нитку історії."

Святий Віт - Святовит - Збруцький ідол

Допис, який не занехаяв ще минулорічного жовтня. Тепер дописав:)

Збруцький ідол і Велика Моравія.. Хм. Празько-Київська археологічна культура, білі хорвати. Мавро Орбіні?! Ну, просто цитата, без коментарів..

*

"
Позаяк, як пише Відукінд, Карл зміг перемогти руян радше через їхню розпустність, ніж завдяки доблесті франків, він повелів їм прийняти християнство в римському обряді і разом з саксами, яких він незадовго до того навернув у християнську віру, платячи податок, особливо шанувати святого Віта, який у ті часи у згаданих народів користувався особливим пошануванням. Руяни платити данину, поки жив Карло Великий, проте після його смерті, відмовилися більше платити і відійшли від християнської віри. У своєму місті Арконі вони встановили кумир Святовита, або як його називає Кранц, Цвантовика, тобто святого Віта.

Чоловіки та жінки щороку платили йому данину - динарій з душі. Коли ж сусіди запитували їх про подать, то відповідали, що достатньо їм і Віта, який є у них удома, і котрому вони платять подать. Так, знову впавши у язичництво, вони поклонялися згаданому ідолу Святовита. 

Зроблений він був із дерева і ростом із велетня. Мав чотири голови, як колись Янус у багатьох народів, щоби ті, хто заходить у храм, з кожної сторони могли бачити ідола. Був він без бороди із коротко постриженим волоссям з усіх сторін, що, як пише Саксон Граматик, зображало характерну для тодішніх слов'ян зачіску. Одяг на ньому спускався до ступнів. У правій руці він тримав залізний ріг, який жерцем, єдиним з цього народу, який мав бороду, наповнювався вином з дотриманням безлічі обрядів і залишався до наступного дня.

Залежно від того, чи залишався рівень вина незмінним або зменшувався, жерці судили про майбутній рік: передрікали неврожай в разі зменшення і достаток в разі, якщо рівень не змінювався.

Ліва рука впиралася в стегно, недалеко від нього виднілися узда і сідло його коня, а також величезний і багато прикрашений меч. Поміщений був згаданий кумир всередині каплиці з чотирьома арками, розташованими всередині великого храму, але стоїть окремо, так, щоби з усіх боків було дотримано деяку відстань до кожної опори згаданого храму. З кожної зі своїх сторін вона була завішана витончено прикрашеними і розкішними пурпуровими тканинами.

Ніхто не мав права входити в згадану каплицю, крім одного особливого жерця, та й то не завжди, коли йому заманеться, а тільки напередодні свята. Жрець, входячи в каплицю для прибирання, не смів дихати всередині, за завісами. Коли йому було потрібно вдихнути повітря, він біг до дверей і висував голову назовні, щоби смертне дихання не торкнулося божества. Порушення цієї заборони вважалося найбільшою провиною.

...
"

Надибавши копію Збруцького ідола в музеї під відкритим небом у Модрі (Південно-Східна Моравія) згадалася історія цього слов'янського божества, яку я недавно прочитав у Мавра Орбіні.

*

Для когось маленькі приводи залишаються надовго глибоко в серці. І він виношує їх роками, чіпляючись за деталі, сакралізуючи їх.

А хтось нехтує навіть найвиразнішими натяками і знаками уваги.

Тільки той, хто по-справжньому проникся самотністю, розуміє глибину і цінність дрібниць. З яких зрештою складається мозаїка життя

*

 На стрічку фейсбук часом застрибують цікаві і веселі відео, як хтось щось робить або виготовляє. Типу "тераса з перголою на задньому дворі будинку". І тут же в прискореному режимі браві хлопці швиденько щось там копають, на те накопане кладуть якісь основи, на них нанизують дерев'яну підлогу і так далі, і так далі, і тому подібне.

І навіть цього суперприскореного режиму перегляду мені заповільно. У мене народжується відчуття, ніби я марную життя на якісь випадкові відоси в стрічці фейсбука. Але відірватися від зображуваного метушливого процесу будівництва я не можу. Занадто заворожливе, занадто інженерливе, конструктивневле,  рухливлевле. І головне ж - я хочу бачити кінцевий результат .

А результат вже ж є. Кінець відео вже готовий. Я хочу побачити все зразу і якщо мені це сподобається, я знайду спосіб сповільнити відео, аби насолоджуватися деталями.

Отже, я ніби хочу подивитися на це ... З погляду вічності? Одночасності?

Не знаю, як Бог дивиться на все з погляду вічності. У тому, як я хочу побачити все і тому,як Бог бачить нас з погляду вічності є суттєва різниця. Кінець відео вже давно був знятий. І лише технічний недолік неможливостей мого сприйняття не дозволяють мені побачити все й одразу. Але теоретично я міг би якось змінити кут зору. Такий собі 2d i 3d. Але у випадку вічності, наші життя ще не прожиті... Це не відзняте відео, як би я не міняв кут зору, я не зможу побачити того, що ще не відбулося

*

 Який сенс із гори інформації без її творчого осмислення? Просто набір фактів, набір нуликів і одиничок.

Сиріч, якщо піти далі, який сенс навіть творчого осмислення без утілення вжиття. Коли слово стає ділом.

*

 Останні проблиски сонячної радості цього дня, допоки воно цілком і повністю не сховається за будинок навпроти.

Розтопило ти мої печалі й тугу, а тепер хочеш втекти? Осамотити з моїми смутками й тривогами, полишити густій зухвалій ночі..

*

 Кожна мама - лікар. Педіатр чи сімейний лікар. Чи який-небудь інший різновид, якщо дитина потребує спеціальнішої допомоги.

Можливо її методи не будуть суто медикаментозними. Вона може частіше вдаватися до народної медицини, ніж це може вважатися розумним. Але психологічний ефект від її лікування може бути значно більш цілющим, ніж фахова допомога професіонала якогось чужого дядька.

*

 Наше життя

Воно в книгах

Яких ніколи

Не писав ще ніхто (На смерть Моцарта, Юрій Гаврилюк)

*

 Навчитися писати з телефона - це ніби навчитися писати твітер-тексти. Щоправда, дехто навчився вже писати з телефона так швидко як з клавіатури памокона. Ми їх не візьмемо до уваги, бо їхня мала кількість дає право ними знехтувати. Чого не скажеш про таких, як ми з вами, котрі люблять широкий розмах для рук і пальців.

Писати з телефона можна порівняти із писати пером. Поки замочиш його в чорнилі, проходять секунди, необхідні для ідеального формулювання думки. Хіба? Так казала одна з моїх найкращих викладачів, але ж ми знаємо, як швидко думка може летіти. Як може мчати, розвиватися, надихатися. Настільки швидко, що не встигаєш її ловити...

*

 Цікаво, на другому курсі університету вивчав японську методом Берліца. Тепер так вивчаю італійську.

Здається, вчитися - природня властивість мозку. І, здається, йому треба просто дати поживу, щоби він задовільняє свою природню потребу...

*

 Рятівні думки - як оази в пустелі, виступи чи заглибини у прямовисній скелі, як острівці безпеки. Треба їх мати. Чіплятися за них, застосовувати як запобіжні засоби.

Знаючи свої слабкості чи нахили, важливо виробити ці рятівні думки, які би спасали від хибного шляху. Зневіра і відчай, які є чи не найпідступнішими спокусами, це як дементори, які висмоктують з нас життя. Добрі втіші думки, натхненні Духом Святим-утішителем - наче наш патронус від цих вампірів.

Художність

 Роблячи те ж, що й науковці, художники не мусять захищати своїх позицій перед комісією, несуть відповідальність за свої праці зовсім іншого характеру і не мусять емпірично студіювати предмет свого емм не дослідження, а зображення.

Але в силу того, що художність - це не спримітизована науковість, а радше понаднауковість, художній образ потребує значно більшої майстерності.

У будь-якому разі обидва можуть багато чого один в одного повчитися

Освячувати час..

Якщо би це був Твіттер, я би так і залишив: "Освячувати час".

Освячувати час означає надавати сенсу кожній секунді. На відміну від виснажувати час - напихати його різною активністю. Талувати у секунди багато справ, що в підсумку є непотребом і лахміттям.

*

Зазвичай кращі за нас поруч - це благо. Чоловікам властивий змагальний порив і бажання лідерства. Кращі дають приклад, на який можна рівнятися. Мотивують удосконалюватися, рости.

Погано, коли система створена так, що "кращими" стають не за свої якості, а тому що "кращі" вміють підлаштуватися під систему. Якщо система зіпсована, кращими стають ниці, марнославні, підлизи, пліткарі і зрадники.

Якщо ідеальну систему створити неможливо, то потрібно мінімізувати вплив системи як такої, щоби від неї не залежала твоя душа.

*

Гарний костюм - елемент акторської гри. Можна проникати у різні високі товариства, зовсім не маючи на це якогось соціально статусного права. Цей соціальний статус вам забезпечить гарний костюм.
Це акторська гра для введення в оману недалекоглядних, котрі судять за одягом. Тому що одягом обмежується їхній світогляд. Ця гра до біса гарно працює попервах. Саме цим і відрізняється усіляка паперова робота в офісі, де вам потрібен костюм, від паперова робота сидячи удома, де ви можете її робити в піжамі. Коронавірус змушує переосмислювати офісну роботу. Компанії, що працюють дистанційно, можливо навіть після завершення карантину скоригують формат своєї роботи. Але зустрічі в офісі будуть необхідні людям, щоби похизуватися своїми костюмами. Мічіо Каку називає це "інстинктами печерної людини" - бажання все вирішувати вживу лице в лице. Але ж хизування костюмами - це також печерний інстинкт найвищого порядку.

Звукові єрогліфи

Прослуховуючи аудіокнигу у час, коли мої очі зайняті, а вуха вільні - наприклад під час фізичної праці або коли кудись мандрую - думаю над тим, що попри зекономлений час - замість просто сидіти і читати книгу я слухаю книгу і роблю ще якусь необхідну справу - всерівно спроможність прослухати якусь книгу є вкрай обмеженою.
Час, затрачений на прослуховування книги, еквівалентної 300-500 сторінкам, залишається до болю великим. Очевидно, йдеться про банальне обмеження мови, від якої нікуди не подінешся. Ба більше, час конче потрібний для нас не лише, щоби первинно сприйняти інформацію, але осягнути її.
Знаю, що читання ієрогліфами чи навіть піктограмами значно прискорює швидкість сприйняття інформації. Візуальне сприйняття природньо значно швидше, ніж звукове, тому що останнє прив'язане до мови. Навіть швидкий темп мовлення зовсім не може конкурувати із спроможністю візуально сприймати інформацію.
А що, якби існували такі собі звукові ієрогліфи? Проблема складна, бо, бачите, просто набір нот ми би нормально сприймати не могли. Ноти повинні звучати у гармонії. Чим гармонійніше вони звучать, тим приємніше їх нам слухати.
Цікаво, що ми говоримо про значеннєвий елемент і звуковий елемент - фонетик - у єрогліфі. Це можливо лише з письмом. Але звукові елементи наші мови завжди умовні. Вони ніколи не мають значеннєвого навантаження. Чи мають?

*

Може прийшов знову час слухати Жобіма...

*

Філ Коннорс не почувався щасливим, тому що попри якісь невідомо звідки надприродні можливості, попри його унікальне положення у часовому колі, стан речей не відповідав своєму природному стану.
Хз, як би було насправді. Мабуть, у тому є правда. Людина буде нещасною, якщо світ не поводитиметься за законами фізики...

*

Комунальники косять траву на тому березі асфальтової річки, яку звичайно називають вулицею.
Дощ, що грянув раптово, потьмарив цей день, що починався так світло.
Потьмарив небо, опустивши його так низько, всього лише до висоти хмар.
Розум потьмарив, бо зараз він хоче сховатися у піжмурках сну.
Може, щоби злякатись чогось, чи тривожитись з чого, знаючи завчасу, що то лише марення, яке закінчиться з просинанням. І мати таке за велику розкіш, бо ж наяву сховатись не вдасться..
Дощ прихилив небеса, лише вони чорні й похмурі.
Стихли вульгарні дотепи місцевих п'яничок, що тиняються у будень до полудня без роботи.
Приглушений чути шум річки, гумово-асфальтовий шум.
Стихло косіння трави.

*

Можливо відсутність глибинного задоволення життям, тобто, іншими словами, щастя, саме в цей момент призводить до одвічного питання його сенсу. Адже якщо ти щасливий саме зараз, то, очевидно, життя має глибоке значення.
Повертатися завжди до цього питання означає ніколи не знаходити глибинного задоволення життям. А визнати свою неспроможність відшукати відповідь - це вже стати на півкроку до відповіді.
Можливо тут задіяна і хімія, і в погану погоду люди схильні менше почуватися щасливими... Хоча, здається піраміда Біттла має більше сенсу, ніж піраміда Маслова.

*

На сніданок до кави півбутерброда з яблучним варенням, що містить маленькі порізані шматочки яблук, пів старого сухого зефіру і цукерка "Ромашка", яку я випадково забув з'їсти два тижні тому.
Чим довше перебуваєш у одному закритому приміщенні, тим більше хочеться дивитися на природу. Є ще в світі такі місця - самотні і дикі. Але не зовсім суворі і спустошені як Арктика чи гарячі пустелі тропіків. Це південне узбережжя Чилі, фйорди Британської Колумбії, неосвоєне узбережжя Камчатки чи Приморського краю.. Головне не натрапити там на черговий Зміїний острів, як біля Бразилії

*

Нарешті дощ. Чудовий час для медитацій.
Стукіт дощу по поверхнях. І навіть його ледь помітне ковзання по листках.
Нарешті дощ. Розігнав всіх з вулиці, загнав додому. Стало тихо, ніби напередодні великого празника.

*

Мій пасокон тепер почав особливо часто глючити. Якщо на коліні. Він може зненацька різько відключитися. І тоді стає дуже сумно. Отак раптово, нагло, отак без попередження.. Гасне, а з ним і той увесь віртуальний світ, у який занурюєшся з головою. Може, якщо би він вимикався якось повільно, не було би це так разюче неприродньо

*

Фільм "Щоденник пам'яті" нас наштовхує на думку, що кожна історія насправді про нас. І головні персонажі - це ми самі, або ж альтернативні ми, яких ми можемо, наприклад, осуджувати, чи захоплюючись, засмучуватися своєю неспроможність до них дотягнутися. Кожна історія може бути шансом для нас ще раз згадати, хто ми є насправді.Незалежно від того, чи ми з нею пов'язані.
І, зрештою, з перспективи майбутнього бурхливі молодечі переживання і пристрасті здаються якоюсь далекою казкою, що сталася вже не з нами, а з якимись затятими молодими людьми

*

Коли ніч сповільнить рух вітру, загоюватимуться його рани, по них залишатиметься туга, яку ніщо не може втамувати. Лише безкорислива і досконала любов Отця..

*

На світі є десятки тисяч всіляких фільмів і серіалів, а ти всерівно завжди переглядаєш ті, які ти бачив тридцятки раз..

*

Слухаю, не наслухаюся.. Сидить мені в голові цілий день і мимоволі наспівується..

*

А всі казки такі типові...
Різні сюжети зрештою можна звести до якогось типу. Може й історію життя також можна звести до типу А904Ф, чи щось таке. Просто у когось довша зав'язка, у когось декілька кульмінацій, рекурсивна фабула чи відсутня розв'язка.

*

Ютуб мені багато дав. Маю на увазі, передусім технічно. Щось потрібно взнати - я у першу чергу шукаю про це відео в ютубі. Дивлячись це відео, я можу виділити 5 відсотків своєї уваги на якусь механічну - машинну роботу. Всерівно усі відео мають певний відсоток - есеншиал, а решта - це пробіли, заголовки, передні слова чи міжрядкові інтервали...

*

Карантин.. Намагаюся нарешті подужати трилогію "Хрещений батько.." Хух, дякую функції "Зображення в зображенні"..

*

Є на цьому світі підірвані люди. Вони мають 10 мегатон енергії, їм її на все вистачає і ще опісля залишається. Вони не виснажуються. Можливо вони як злий-геній мільярдер із останнього сезону "Елементарно" мають чудовий щоденний сон, а можливо вони від природи наділені більшою інтензивітою. Хтозна... Я точно до таких не належу.

*

Ти не можеш бути нікому нічого не винен. Ти винен хоча би собі - ти винен собі щастя..

Оломоуцьке зоо

Я старався встигнути побачити усіх "літніх" звірят, ще до того, як їх закриють у тепліших приміщеннях і вони стануть недоступними для огляду. Тому спішив у останню неділю жовтня до Оломоуцького зоо. Тоді ж вперше за два місяці я скористався громадським транспортом міста, а відтак здобувши той перший досвід, уживав Оломоуцького трамвая і автобуса ще разів з 20, мабуть..

До цього я побував у зоопарку в Кракові. То вже трішки забулося. Але такого там точно не було: освітньої програми з геології. Поміж вольєрами і загорожами були різні композиції з камінців із поясненнями геологічних явищ, епох, порід тощо...

Зоопарк розташований далеко за містом у приміському селі, над святим Копечком - паломницьким місцем і святинею Оломоуца. Рельєф тут дуже яристий, це вдало використали інженери зоопарку.

Зоопарк має розвинену інфраструктуру - різні заклади харчування, розважальні парки, атракціони, туалети... усе це придумано пречудово. І тих всіх речей десь так само як звірючок, що з комерційної точки зору дуже прибутково...

Ти можеш навіть помірятися зростом, щоби знати якого виду ти ведмідь :)
Звісно, здарма

Ясна річ, зоопарк поділений на секції за родинами тварин. Починаєте ви свій шлях з мавпочок. На жаль, через брудне скло і кут сонця було дуже важко сфотографувати великих мавп, які жили в кімнатах з пластиковими прозорими стінами. Побіля них бігали мініатірні мавпочки, деякі завбільшки з долоню, і їх вдалося зловити трішки краще

 

Вони шалені й невгамовні, тому виходили такими розмитими

Великі птахи тут мають свій химерний світ, загороджений сіткою, крізь яку вони можуть без труднощів пропихати свої великі дзьоби

Різних козоподібних звірів у Оломоуцькому зоопарку, мабуть, найбільше. Очевидно, вони легко пристосовуються до тутешніх умов

Загалом, більшість звірів за загорожами, але до деяких можна підійти дуже близько, погодувати, погладити і сфотографуватися

і це не тільки кози...

Поміж звірятами є багато приємних сюрпризів, як-от

Ведмідь і його землі, які він ділить з іншим ведмедем та вовками, котрі причаїлися десь подалі від людських очей

(Вовки)

Є тут й котики: дикі й норовливі
Якимсь відвідувачам з собаками добре діставалося..

Але такі ж ледачі як і свійські...

Ці хлопці завжди напоготові...

Серпентарії хоч і не містять багато видів плазунів, все ж на разі це найбільше, що мені доводилося бачити

Знайдіть на фото крокодила.. :)

Окрім того, Оломоуцький зоопарк має чудову підводну експозицію

З великих ссавців окрім великих мавп та ведмедя вдалося зафільмувати льва, верблюдів і жираф.. Десь там був ще бегемот, але він так і не появився на публіку, а леопард ховався у своєму величезному терарії.

Це все:)
Дякую за увагу