*

Коли славнії ученики при умиванні на вечері просвіщалися, тоді Юда злочестивий, на сріблолюбство недугуючи, затьмарився і беззаконним суддям Тебе, праведного Суддю, видає. Гляди, майна ревнителю, на того, що задля нього повісився; уникай ненаситности душі, яка на Вчителя такеє наважилась. Для всіх благий Господи, слава Тобі.

*

Який сенс вести блог для 1,5 читача? З яких 0,5 - це якісь незрозумілі боти або люди, що випадково знайшли щось в ґуґлі. Краще писати щоденник і відправляти його листами на неіснуючу поштову адресу:) Там хоча би я зможу бути до кінця відвертим..)

*

Вже пахне осінню, могутні стіни, чи скелі-береги Оломоуца затінюють весь парк. Осіннє листя в'їдається у шпари між бруківкою. Придорожні хрести проводжають літо. Відтінок синього на небі звільняє душу від марноти. Своєю чистотою, порожнечою, празністю.. Празність осені, о так. Її незворотня порожнеча. "Уже не буде так, як було", - каже вона. Літо віджило, на дахах, неприбраних стежках воно дотліває.
Якась циганка кублила позаду себе цигарковий дим. Він розсіювався і крізь нього пролітав сніг. Ні, не той холодний, кристалічний. Несправжній сніг. Як київський - травнений тополиний пух. Пролітає жовтневий сніг - павутиння бабиного літа. Довгі мінорні половинки дозвучали до найнижчої точки на шляху по дорозі в Катедру. І коли відкривається вигляд на її неоготичні вежі, котрі врізаються у празність королівсько-синього неба, починаються довгі цілі органу. Починається свято, Цариця Всесвіту коронує осіннє небо.

*

Живе давня легенда, ще, мабуть, з львівських часів. Вона народилася, мабуть, від прочинених високих вікон затисненої між століттями кам'яниці. Що якоїсь ночі вона все ж прилетить. І ніжно торкнеться твого чола. Мрія.
Тому не зачиняй нині вікна, навіть якщо вона не затримається на довше, засоромится, злякається чи розгубиться. Але вона все ж може прилетіти на хвильку і сісти тобі на плече. Твоя мрія..

*

- Я - робот-сповідник. Я вислухаю всі ваші жалі, невдачі і скиглення.
- Я робот-людська душа. Я використала свій резерв. Цілком вичерпала ресурс своєї особистості. Я віддала своєму співроботу не тільки все найкоштовніше, що мала, але й те посереднє й цілковите дрантя. У мені не залишилося нічого, що я би могла подарувати. І тепер мені потрібна нова програма, цілком нова платформа, якісь нові алгоритми, нове програмне забезпечення. Я мушу перезаписатися.
- Розумію. Але ви не можете собі дозволити перезаписатися. Але ви можете перевтілитися. Це не завжди допомагає, але це шанс. Отже, почніть зі зміни зовнішності. Це може вам дати ресурс для поштовху почати все знову у новій особистості.

*

Отець Володимир вчора знову нам усім нагадав, що щось справді прекрасне і проникливе може народитися лише безпосередньо з духовного досвіду. Не можна очікувати глибини від проповіді, скомпільованої з різних думок чужих людей. Якщо ти хочеш торкати душі, то мусиш сам проживати духовне життя.

*

*

Чи хоча би одне польське ЗМІ згадало, що Ольга Токарчук є українка з походження? Про це ні словом не згадано в Польській Вікіпедії..
Звісно, полякам буде важко визнати той факт, що хтось, кого визнано такому високому рівні, є українцем. Виходить, що поляк не може досягнути такої висоти..

*

Сьогодні я почув дуже незвичного Пярта. Усі композиції, окрім однієї Salve Regina були нові. Неймовірно вдала і доречна гра світла, використання простору готичної церкви святого Моріца, чемна аудиторія, яка не плескає між творами, а лише в самому кінці, перед композицієї на-біс, і звісно, тиша Пярта, коли після динамічного гучного співу приходить неймовірно глибока тиша, у якій ледь чутно грає ксилофон.. А десь за мурами церкви чути можливо останню в цьому році зливу.
Чудесна готика, автентична готика, і все ж склепіння залишається склепінням. У момент найбільшої кульмінації я мимоволі підводжу очі догори і бачу там рукотворне небо замість неба Божого. Нехай захмареного і засліпленого потужними оломоуцькими ліхтарями, але все ж справжнього.. Який все ж прекрасний наш східний церковний купол!

*

О, так багато кави, як тут, я ще ніколи не пив.
Мартін, щедра словацька душа.. Я у нього за кавою між іншим так сказав, що не маю тут вервиці, не взяв з собою з України, а він мені дарує зразу 5 - "Роздаси, хто буде потребувати".. Словацька щедра душа, яка споює мене кавою.

*

Квітка ховається за квітку,
грається з глядачем у піжмурки,
не з’являється доти, поки її не назвеш:
“Ти, квітко блакитна, що в’єшся все вгору та вгору,
твориш своїм цвітінням перед очима стіну,
тоді вже й не знаєш, чи то квіти, чи небо –
кручені паничі”.
І кручені паничі з’являються з-поза неназваних квітів.
“Ти, квітко блакитніша, що ростеш при дорозі,
подорожніх виглядом своїм звеселяєш,
проводжаєш ідучих із поля помахами
блакитної хусточки –
волошка”.
І волошка виходить із-за спин інших квітів.
“Ти, квітко найблакитніша, що стелишся
низенько по землі,
щоб і мертві небо побачили –
барвінок”.
І барвінок цвіте з-поза невідомих квітів.

Василь Голобородько

*

За спиною були туби органу, а попереду - чотири абажури часів Чехословаччини. Тої, гіршої і меншої. Ми молилися вечірні молитви. На Заході час завжди рухається вперед, на Сході він рухається.. хм.. На Сході він може узагалі нікуди не рухатися. Ніхто не будує нині готичної чи барокової церкви, однак архітектура форма східної церкви залишається практично незмінною. Ніхто не копіюватиме Пінзеля для оздоблення інтер'єру, однак іконостас і досі виконується за канонічними зразками.
Орган, здається, вічний. Але ж він також східний, візантійський..

*

Дочекайся глибокої осені, запаху опалого листя, чорнотропних тривожних ночей, пустого неба над лісом.. Дочекайся, що сонце буде втікати з дня у морок, ти вертатимеш з міста, бачачи, як воно щедро світиться

*

З того всього я був такий сумний, що забув, що на тумбочці стигне кава, а біля неї красуються дві каштанки з кав'ярні.