*

Старий тролейбус визвучується на морозі. Переплетиними дротами прямуючи на свою перерву, минаючи щасливі передноворічні оселі, доїжджаючи до свого депо.
Може завтра по лютій хуртовині мороз візьметься за свої білі вітражі і тій пані не доведеться малювати на вікні химерні візерунки.
Може настав час підводити підсумки року, а може ця справа ще зажде. Одним маленьким поглядом змірявши його, дивуєшся, у яких муках він народжувався і як чарівно він закінчується..

*

В гарячу літню пору
Коли день розпадеться надвоє...

Філософська засада скорочитання

Написаний текст - це вже готова інформація. Написаний текст - це завжди постфактум. Свідчення того, що вже сталося. Це не активний потік якоїсь дії, незавершений процес. Це просто інформація, яку можна зчитати.
Те, що сталося, досяжне для нашого сприйняття. Питання тільки у швидкості. Як швидко ми здатні зчитати.
* * *
Якщо думати навпаки. Читання - це окремий процес. Якщо інформація - це постфактум, то наше читання, або ж наше сприйняття - це активний потік дії, незавершений процес, який не можна передбачити.

Проблема скорочитання не в написаному, а в нашому сприйнятті написаного.

*

Бог так наблизився!
Можливо, то йде Його Різдво. А може то Він зі своїм словом й сам прийшов.
Койне - то була часто звичайна простацька балачка. Як у Євангелії від Марка. Апостол і євангелист, виточений у мармурі в базиліках імператорського Рима, осідку верховного понтифіка, митрофорного, увінчаний у полотнах, пише історію Бога на Землі мовою, як тернопільська школярка пише своїй подрузі, з помилками, типу "Шо робеш", "Їду в сило!"; і якщо Євангеліє - ключ до життя, дорога і правда, універсальна формула - зіткане з такого немудрящого полотна, відчуваєш, як Бог є близько.

*

Найдовша ніч року найлегше переноситься у рідному часовому поясі

*

Ми перенасичені вже нею - інформацією.
Потрібною, непотрібною.. Вимикай непотрібну.
Потрібна інформація - тебе люблять.
Нам катастрофічно бракує часу.
Усе - витрачений намарно час.
Про який час ти ніколи не скажеш, що він пройшов марно?
Мабуть, про той, який приносив тобі радість.
Якщо радість була повна і справжня, тебе вже не гнітить, що той час не був зужитий для якоїсь чергової химерної мети.

Камарад і браха

Я ще не зовсім зібрався, думаю, що потрібно взяти у дорогу додому, у довгу дорогу до кордону і звідти рідними лісами і полями до домівки батьків,
а на серці ще лишається те приємне відчуття..
"Любов - це те, що можна покласти в руку..."
Ми молилися руженець, підійшов Мартін серед молитви, попрощався і простився, побажав веселих свят, пішов з братами і отцем-спірітуалом проводжати навчальний семестр, ми з Йожкою продовжили молитися.
Тоді я пожалівся йому на погане здоров'я останнім часом, незрозумілі симптоми, він попросив мене триматися. Тоді ми також стали прощатися, але тут він сказав: "Чекай, хочесь якийсь дарек від мене?"
"Ні, не треба, який дарек..";
"Маленький дарек";
"Найкращий дарек - це, якщо ти молитимешся за мене, а я за тебе".
Але все ж дарек він мені приготував. А позаяк нічого особливого під руками не було, він просто витягнув чистий листок і став писати побажання, витягнув з якоїсь своєї шухляди фото, де він зі своїм рідним брахою - Лукашем, загорнув у конверт.
"Це тобі від мене і від мого брата".
"Щасливих свят"
"Щасливого Різдва!"

*

Глибокий смуток, відчуття відкиненості і непотрібності, чи розчарування у черговій ілюзії. Для мене символом цього була завжди ця пісня - остання інстанція смутку - тобто, повна байдужість і безнадія.
Меланхолія золотавого чаю у склянці
з присмаком міцного терпкого і синього холоду приреченості
Просто змалювання навколишнього світу збайдужілого до всього і згаслого від втоми безпорадності поета набором слів, який немає жодного сенсу.

Чи може все ж колись щось торкнеться струни серця його?
.. Хіба, щоби поцілувати гордо, ніжно, але вже навіки..

*

Несправедливо забутий Мануель Зурріа.
Можливо, всяке випадкове у нашому житті зовсім невипадкове. Може воно нас веде до своєї власної самобутності, до питання: "Чому тут і зараз?"

*

Чому в листопаді ті сутінки такі сутінкові. Така самітня темрява, налипає на тебе, моторошно гнітить, просіює маленькими зернинками мороку.Боїшся тої ночі, що гряде.
"Страх - це очікування зла", - сьогодні вичитав у Томаша Шпідліка.
Раптом виходиш з церкви Благовіщення у капуцинів - ввімкнуті гарячі світа міста, різнобарвні гірлянди і веселі дитячі вулики вселяють різдвяний настрій.

*

Я не знаю, як це назвати. Чому мені може подобатися дивитися, як старий учений муж марить повною нісенітницею, одягнувшись у поважну філософську мову, облачившись у поважність свого віку і статусу, глибоко віривши в це..

*

Ти ще сумніваєшся, як ставиться твій старий приятель до тебе, поки довго з ним не спілкуєшся. Але коли він вперто перестає радіти твоїм маленьким успіхам, здається, стає очевидним, що ти йому збайдужів.

*

Мені подобаються проповіді отця-ректора. Чесно, значно більше, ніж отця-спірітуала, хоча вони, звісно, й глибокі і багаті. Але отець-ректор такий простий і такий конкретний, що його слова не можуть не торкати.
Він говорив про слово "rýchlo". Він говорив, що це слово у Євангеліях згадується 52 рази. Наводив промовисті приклади. Казав, що так добре, коли ми біжимо швидко назустріч Господу, як Марта назустріч Ісусу...

А потім я з Мартіном понесли дари після молитви прохань. Він нам подякував і сказав: "Дякую, браття, що рихло прийшли". А тоді до мене: "Як буде рихло українською?". "Швидко". Він повторив. А тоді до Мартіна: "Як буде рихло словацькою?" А він: "Рихло". Всі, що чули засміялися. А на серці було приємно.

Точки-крапки

Шкода, що тепер я не знайду свого "геніального" підручника з гри точки-крапки, який я склав у 6-ому класі. Він загубився десь серед мотлоху в Колодному. Шкода, бо зараз ой як цікаво було би на це поглянути.
Але тепер я хоча б знаю, що така гра насправді існує. І те, що вона існує і популярна, трошки зменшує смуток від втрати, бо, значить, всерівно хтось теорію цієї гри вже розробляв.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B0%D0%BF%D0%BA%D0%B8_(%D0%B3%D1%80%D0%B0)

Цікаво, чому я згадав цю гру. Чеські студентки зараз її грають за партою якраз переді мною..

*

Життя - це не час. Час був даний людині, щоби вона могла очікувати. Тому діти такі щасливі, що встають щодня із думкою: "Що гарного принесе мені сьогоднішній день?".

Т. Шпідлік, Слово і образ

 

Празький астрономічний годинник. Поїздка з Томасом липня 2016 року

*

Коли славнії ученики при умиванні на вечері просвіщалися, тоді Юда злочестивий, на сріблолюбство недугуючи, затьмарився і беззаконним суддям Тебе, праведного Суддю, видає. Гляди, майна ревнителю, на того, що задля нього повісився; уникай ненаситности душі, яка на Вчителя такеє наважилась. Для всіх благий Господи, слава Тобі.

*

Який сенс вести блог для 1,5 читача? З яких 0,5 - це якісь незрозумілі боти або люди, що випадково знайшли щось в ґуґлі. Краще писати щоденник і відправляти його листами на неіснуючу поштову адресу:) Там хоча би я зможу бути до кінця відвертим..)

*

Вже пахне осінню, могутні стіни, чи скелі-береги Оломоуца затінюють весь парк. Осіннє листя в'їдається у шпари між бруківкою. Придорожні хрести проводжають літо. Відтінок синього на небі звільняє душу від марноти. Своєю чистотою, порожнечою, празністю.. Празність осені, о так. Її незворотня порожнеча. "Уже не буде так, як було", - каже вона. Літо віджило, на дахах, неприбраних стежках воно дотліває.
Якась циганка кублила позаду себе цигарковий дим. Він розсіювався і крізь нього пролітав сніг. Ні, не той холодний, кристалічний. Несправжній сніг. Як київський - травнений тополиний пух. Пролітає жовтневий сніг - павутиння бабиного літа. Довгі мінорні половинки дозвучали до найнижчої точки на шляху по дорозі в Катедру. І коли відкривається вигляд на її неоготичні вежі, котрі врізаються у празність королівсько-синього неба, починаються довгі цілі органу. Починається свято, Цариця Всесвіту коронує осіннє небо.

*

Живе давня легенда, ще, мабуть, з львівських часів. Вона народилася, мабуть, від прочинених високих вікон затисненої між століттями кам'яниці. Що якоїсь ночі вона все ж прилетить. І ніжно торкнеться твого чола. Мрія.
Тому не зачиняй нині вікна, навіть якщо вона не затримається на довше, засоромится, злякається чи розгубиться. Але вона все ж може прилетіти на хвильку і сісти тобі на плече. Твоя мрія..

*

- Я - робот-сповідник. Я вислухаю всі ваші жалі, невдачі і скиглення.
- Я робот-людська душа. Я використала свій резерв. Цілком вичерпала ресурс своєї особистості. Я віддала своєму співроботу не тільки все найкоштовніше, що мала, але й те посереднє й цілковите дрантя. У мені не залишилося нічого, що я би могла подарувати. І тепер мені потрібна нова програма, цілком нова платформа, якісь нові алгоритми, нове програмне забезпечення. Я мушу перезаписатися.
- Розумію. Але ви не можете собі дозволити перезаписатися. Але ви можете перевтілитися. Це не завжди допомагає, але це шанс. Отже, почніть зі зміни зовнішності. Це може вам дати ресурс для поштовху почати все знову у новій особистості.

*

Отець Володимир вчора знову нам усім нагадав, що щось справді прекрасне і проникливе може народитися лише безпосередньо з духовного досвіду. Не можна очікувати глибини від проповіді, скомпільованої з різних думок чужих людей. Якщо ти хочеш торкати душі, то мусиш сам проживати духовне життя.

*

*

Чи хоча би одне польське ЗМІ згадало, що Ольга Токарчук є українка з походження? Про це ні словом не згадано в Польській Вікіпедії..
Звісно, полякам буде важко визнати той факт, що хтось, кого визнано такому високому рівні, є українцем. Виходить, що поляк не може досягнути такої висоти..

*

Сьогодні я почув дуже незвичного Пярта. Усі композиції, окрім однієї Salve Regina були нові. Неймовірно вдала і доречна гра світла, використання простору готичної церкви святого Моріца, чемна аудиторія, яка не плескає між творами, а лише в самому кінці, перед композицієї на-біс, і звісно, тиша Пярта, коли після динамічного гучного співу приходить неймовірно глибока тиша, у якій ледь чутно грає ксилофон.. А десь за мурами церкви чути можливо останню в цьому році зливу.
Чудесна готика, автентична готика, і все ж склепіння залишається склепінням. У момент найбільшої кульмінації я мимоволі підводжу очі догори і бачу там рукотворне небо замість неба Божого. Нехай захмареного і засліпленого потужними оломоуцькими ліхтарями, але все ж справжнього.. Який все ж прекрасний наш східний церковний купол!

*

О, так багато кави, як тут, я ще ніколи не пив.
Мартін, щедра словацька душа.. Я у нього за кавою між іншим так сказав, що не маю тут вервиці, не взяв з собою з України, а він мені дарує зразу 5 - "Роздаси, хто буде потребувати".. Словацька щедра душа, яка споює мене кавою.

*

Квітка ховається за квітку,
грається з глядачем у піжмурки,
не з’являється доти, поки її не назвеш:
“Ти, квітко блакитна, що в’єшся все вгору та вгору,
твориш своїм цвітінням перед очима стіну,
тоді вже й не знаєш, чи то квіти, чи небо –
кручені паничі”.
І кручені паничі з’являються з-поза неназваних квітів.
“Ти, квітко блакитніша, що ростеш при дорозі,
подорожніх виглядом своїм звеселяєш,
проводжаєш ідучих із поля помахами
блакитної хусточки –
волошка”.
І волошка виходить із-за спин інших квітів.
“Ти, квітко найблакитніша, що стелишся
низенько по землі,
щоб і мертві небо побачили –
барвінок”.
І барвінок цвіте з-поза невідомих квітів.

Василь Голобородько

*

За спиною були туби органу, а попереду - чотири абажури часів Чехословаччини. Тої, гіршої і меншої. Ми молилися вечірні молитви. На Заході час завжди рухається вперед, на Сході він рухається.. хм.. На Сході він може узагалі нікуди не рухатися. Ніхто не будує нині готичної чи барокової церкви, однак архітектура форма східної церкви залишається практично незмінною. Ніхто не копіюватиме Пінзеля для оздоблення інтер'єру, однак іконостас і досі виконується за канонічними зразками.
Орган, здається, вічний. Але ж він також східний, візантійський..

*

Дочекайся глибокої осені, запаху опалого листя, чорнотропних тривожних ночей, пустого неба над лісом.. Дочекайся, що сонце буде втікати з дня у морок, ти вертатимеш з міста, бачачи, як воно щедро світиться

*

З того всього я був такий сумний, що забув, що на тумбочці стигне кава, а біля неї красуються дві каштанки з кав'ярні.

*

Сонце побилося з вітром об заклад, хто швидше зніме з чоловіка пальто. Вітер казав: "Присягаюся, я зроблю це швидше". Сонце відповіло: "Ну. побачимо..." Вітер почав дути, сильно дути, і чим більше вітер дув, тим більше чоловік кутався у плащ. І тоді виглянуло сонце, стало тепло, і чоловік сам зняв свій плащ.

з одного фільму

*

Якщо у моєму житті буде якась драма, то вона мусить розгортатися на тлі музики Майлза Девіса

*

Трошки шоколаду зроблять цей сірий день барвистішим

*

Коли живеш сам, без музики можна з'їхати з глузду

*

"Бути покірним означає приймати все від Бога", - підсумував сьогоднішній отець-духівник. Він говорить, що скромний отець з Острави, що не має ніяких студій, не володіє ніякими мовами. А я бачу в ньому того пастиря, котрий іде не тільки попереду стада, а й позаду нього, з тими останніми овечками..
Я бачу, як ми проходимо ущелину навпроти Монте-Крісталло, він підбадьорює Лукаша, вказує йому,куди ставити ногу, як тримати руки, яку "цесту" вибрати було би безпечніше..

*

Комусь не подобаються довгі фотосесії-фотоальбоми-фотозвіти. Навіщо показувати те саме дерево чи ті самі обличчя під різними ракурсами багато разів?
Можливо для того, щоби відтворити атмосферу? Певна послідовність - це теж якийсь своєрідний підхід. Він також щось виражає

*

Ти часто забуваєш, що можеш лише співтворити, не просто творити. Завжди є ця співпраця з Богом. Ти береш полотно слів, які Він тобі дарував, і складаєш їх у такому порядку, щоби вони співали.
Ти береш людину - найдосконаліше Його створіння - і співтвориш.

*

На вершку будівельного крану світить червона лампочка. Коли я лягаю спати, її світло чітке і яскраве, коли приходить середина ночі, воно розсіюється через туман, який спускається з високих гір, а до ранку, ще до того як розвидниться, та мла зникає.
Після Лаґацуой мені снилося, що ми воювали з польською армією. Дуже довго ворожі сили тримали оборону на вершині і гинуло багато наших вояків, але ми пробралися нагору і почали там всіх бити і скидати донизу.
Сьогодні була легенька прогулянка біля гори Тризуба. Цікаво, що мені присниться...

*

Сотні туристів з цілого світу.. Була там мова англійська, німецька, італійська, угорська, французька, українська, російська, чеська, китайська і ще інші.. Із тих туристів більшість - це пенсіонери. Вони замість сидіти і нити, як то було колись добре, або втрачати час біля телевізора, беруть свої трекінгові палиці і йдуть в гори. І байдуже, що це вже висота, на якій не ростуть ані дерева, ані трава, подекуди лежить сніг, сліди льодовиків. Вони далеко не завжди обирають шлях, означений білим-червоним-білим, чи той, який акуратно огороджений 30-см кам'яним муром. Вони якраз добре розуміють, що значить жити. Занадто добре розуміють це, щоби втрачати безсенсно той час, який їм дав ще Бог

*

Просяться в друзі, а потім нічого не лайкають. Треба мені це?

*

Словаки, поляки і чехи хизуються своїм мовним багатством.
У нас воно теж є, ще й яке! Але треба його постійно плекати, для себе самого.
Коли-не-коли знайти час, виписати щось з Етимологічного словника, найцікавішого словника української мови:

Літера "щ"

Є багато понять, на які у нас не завжди знаходяться слова, щоби якось їх означити, наприклад:

щака’ти — розколювати дерево при рубанні на менші осколки;

щая або щава — час перед світанком; (Завжди уживав поняття "Година Бика", з роману Івана Єфремова)

щекарня — місце, де гавкають собаки;

щентний — той, що точно виконує і завершує...

*

Альберт Разін спалив себе, тому що "якщо завтра моя мова зникне, то я готовий сьогодні померти", а тобі сказали з телевізора, що мова не має значення, і ти повірив..

Я впевнений на всі 1 507 390 (2019) %, що усім ~1 507 000 (2019) жителям Удмуртії глибоко начхати на цей відчайдушний вчинок, на крик душі, тому що "мову на хліб не намажеш"

якщо завтра моя мова зникне, то я готовий сьогодні померти
https://24tv.ua/ukrayina_tag1119/

якщо завтра моя мова зникне, то я готовий сьогодні померти
https://24tv.ua/ukrayina_tag1119"

*

Карієс буває тільки в молодих. Тішся карієсу, бо це значить, ти ще не постарів.

:)
Надихнувся епізодом з "Качиних історій", з серії про копіювальний апарат і гіперінфляцію. Зболений пацієнт бідкаєтся, що вартість зубного лікаря 40 тисяч доларів, кажучи: "Ну, хоч щось не змінилося"

*

Колись Томас сидів годинами за "writing e-mails".. Колись я його не розумів, а тепер хотів би наслідувати.
Скласти список усіх людей, котрим я би хотів якось подякувати.
Тим, з ким би просто хотів поспілкуватися.
Тих, у кого би хотів запитати, як справи..

*

Здається, ті люди святі, тому що в них в фейсбуку повний порядок. Але потім виявляється, що в них є профіль в Інстаґрамі, і ти розумієш, що святих людей не буває

*

Ранкова кава і вечірній чай...

*

Так тихо надворі. Завтра перший робочий день вересня..

*

Чи буде цьогоріч зима?
Опаде листя, і всі захочуть снігу, і сніг прийде сам.
А здається, такий спекотний рік, таке потепління світове, що зима вже ніколи більше не прийде

*

На День Незалежності я проснувся від того, що комунальні служби ремонтували теплові мережі на вулиці.. В День Незалежності!
Касік каже: "Краще би вони вже то робили в неділю, якщо чесно. Якщо чесно, в Канаді за таке можуть посадити на три місяці".
Здається, в реальності, де День Незалежності не свято, зовсім не абсурдне твердження: "Мову не можна покласти на хліб"..

*

"Оскільки мій коханий не схожий на інших людей, то й моє життя не буде схоже на інші життя", - Шимена Діаз, дружина Сіда Кампеадора.

*

Трошки покрапало i пiшло..

*

Самотнiсть любить щось iз шкiдливого способу життя: алкоголь, кава, чай чи блюз.. Все воно акомпанує самотностi, воно її нiкуди не дiває.
Воно її не лiкує, просто трiшки знеболює

*

Моя кризливiсть..
Свiт такий недосконалий, просто ганебно недосконалий, люди роблять такi ганебнi помилки.
I я такий розчарований в самому собi, сам не можу себе впильнувати, сам так по-дурному помиляюся.
Суцiльна криклива кризливiсть.

*

Їду туди, де вiчно грають мелодiї Winter Nights

*

Прийшла бразильська спека..
I навiть всемогутнiй час плавиться на сонцi..

*

Після "Vater unser" Пярта пригадується Шуберт

Сьогодні був справді гарний день.. Давно таких не було. Давно не було так тепло на серці.

Колись на небесах, мабуть, і найсвітліші наші дні здаватимуться нам тьмяними тінями минулого. То може не будьмо суворими до тих сірих і рутинних днів, тих похмурих і нічим не втішних...

*

Ставлення до вбивства ненародженої дитини в Гетьманській Україні:

"Розділ 11 Литовського Статуту містить норми, котрі захищають дитину ще до її народження, так, артикул 15 передбачає відповідальність за шкоду, завдану вагітній жінці, унаслідок якої вона «плод мертвий поронила».

Винуватець мав бути ув’язнений на три місяці, а потім його очікувало прилюдне покаяння біля дверей церкви."

--

"Життя майбутньої дитини захищалося й від насильства з боку матері: жінка, котра «тратила» свою ненароджену дитину, або ж намовила на
це когось, мала бути страчена (арт. 60). "

"Дитина і дитинство в Гетьманщині", Ігор Сердюк

*

Якби не Харукі Муракамі 2014 року, звідки би я знав про Білла Еванса?

Сьогодні у всіх обличчях мені ввижається обличчя вчорашньої невдачі. Запити горе чорним чаєм, заїсти вафлями.

--
Новий правопис створить нову поезію, нова поезія породить нову прозу, а нова проза породить нові ідеї.
--
Поринути б з головою в філософію..
Закинути догори ноги. Нехай вся філософія прилине до голови.

*

Я розбитий..
Мене з'їла бюрократія.
Спустошений.
Покрапало, нагнало головний біль.
Соловейко щебече, якщо прислухатися, стає набагато легше.

Маленька пташка

Написане під натхненням і за мотивами відомої пісні Тома Джобіма про маленьку пташку.


Маленька пташка питала у неба:


- Чому втекло моє щастя? Чому воно мене покинуло? Хто отруює мою надію? Ранить душу і вбиває серце? Розбиває навпіл усе моє життя?


Весь ліс палав, і до маленької гілочки, на якій сиділа пташка, що тримало скромне, але затишнє її гніздечко, вже підбиралися жовтогарячі язички вогню.

Вогняні буруни обпалювали краї кори, від чого вони чорніли і рихло обсипалися.

Лісові звірята, нажахані вогнем, що наближався, намагалися докричатися до маленької пташки:


- Маленька пташко, лети!

- Маленька пташко, втікай!

- Маленька пташко, рятуйся!

- Маленька пташко, здіймайся вгору!


Усі пернаті, пухнасті, лускаті, шкірясті мешканці лісу, усі гірко смутилися з печалі маленької пташки.

Усі хотіли їй якось допомогти. Але пожежа силилася, довкола жовкло і мертвіло.

Треба було негайно тікати з лісу.

Усі кричали маленькій пташці, що радо їй допоможуть. Тим часом, вона самотньо співала про втрачене кохання:

Де ти моя любове, де ти світоче мій?
Куди поділася моя любов?
Чому ти, Боже, чому, о доле,
Чому воно покинуло мене?

Маленька прекрасна пташка плакала про своє нещастя. Вона самотньо виспівувала пісню скорботи за своїм коханням, поки довкола палав ліс. Одне за одним дерево поглинав ненаситний вогонь.

З неба до неї долинав голос круків:

- Чому ти, пташко, не летиш?
- Лети!
- Якщо ти не злетиш, твоє крильце обпалить вогонь, і ти більше ніколи не зможеш піднятися вгору.

Піднятися вгору? Хіба можна було без того найдорожчого, найгарячішого, найкоштовнішого, найпалкішого кохання. Хіба ж можна підвестися вгору? Навіть, якщо б захотіла злетіти, вона не могла. Крила її не розправляться, ноги її не стануть такими пружними, щоби відштовхнутися і здійнятися вгору.

Усе земне просило маленьку пташку піднятися у небо.
Усе, що в небі, благало маленьку пташку відірватися від землі.

Ось здолу голосять лисиці, зайці, бобри та інші милі звірята:

- Пташко, чому ти не рятуєшся? Рятуйся, рятуй своє життя! Тобі ще жити! жити!

Вона наче не чула їх, а далі ламентувала за минулим:

- Немає більше життя без моєї найдорожчої найлюбішої любові. Вона була для мене як діамант, блискуча, зваблива. Як найсолодший аромат бузку, моє найтепліше гніздечко, моє праве крило, моє друге серденько..

- Маленька пташко, хіба тобі не шкода лісу, нашого рідного дому, нашого притулку, нашого світу?

Маленькій пташці було байдуже на ліс, чи на світ, який у всіх на очах гинув. Маленьку пташку з'їдало зсередини її незмірне почуття туги.

Ліс щораз більше занурювався у вогняний хаос. Дим здіймався високо вгору, оповіщаючи околицю про страшну загрозу, що близилася. Усі звірята зі своїми малятами, кожне лісове створіння втікало від прийдешнього пекла. Кожна рослина тягнулася на волю з нього.

- Маленька пташко, лети! Якщо ти не злетиш, загинеш ти.

- Хiба наступної весни не прийде нове щастя? Хiба ця твоя осiнь навiки? - запитало якесь мудре старе звiрятко, котре багато набачилося за своє життя.

- Не злетiти менi. Гiркота мене сковує, печаль мене тяготить. Хiба щастя моє можна зрiвняти з погодою, хiба весна схожа на кохання? Вона приходить щороку. Вiдцвiтає i втiкає геть.. Хiба кохання схоже на щось, що так недбало залишає?

Хто отруює мою надію?
Ранить душу і вбиває серце?
Розбиває навпіл усе моє життя?

Обгорiлi стовбури дерев падали на землю, здiймаючи вихор iскор. Вiд температури плавилось повiтря, До маленької пташки наближався вогонь. Вiн був нестримний i брутальний.

"Як можна так безтурботно своє життя вогню віддати?", - обмовляли пташку втiкачi iз лiсу.

Ніхто більше не став переконувати маленьку пташку рятуватися.
Її поглинув вогонь. Обпалив спочатку її крила, а тоді вдерся до самого серденька.

"Вона ще вмерла до того, як пожер її вогонь", - казали птахи.

"До того ще, як десь на заході зайнялася пожежа", - гомонiли звiрi.

"Той, хто ніколи не кохав всім серцем своїм, ніколи пташку цю не зрозуміє", - сказала  так стара i мудра сова.

*

Прийшла найкраща пора в роцi - травень-червень!
Приїжджаєш у рiдне мiсто, а тут все цвiте i пахне. Й так незвично по довгiй i важкiй зимi...
Музика скорiше для релаксацiї, нiж для смутку..)
Сидить козак на присьбi, цмокче люльку, поки на небi пропливають купчастi хмари, а дiти босi бешкетують за клунею.

*

З прожитого дня вириваються якiсь епiзодики. Скверик на Прорiзнiй, усе в цвiтiннi, геть несмачна кава.. Незрозумiло агресивний погляд циганчати в метро.
Болять шалено ноги, вiд цього я дуже втомлений.. Треба спати, але дуже не хочеться, щоби так швидко закiнчився останнiй день вакацiй.
Сьогоднiшня молитва нехай буде за нашi зболенi серця.

*

Але там на Гетьманщинi
Нашi мiсця святi...
Як ти, Гетьманщино,
живеш без нас на самотi...

*

Коли приходять моменти, коли чуєшся наче в пустелi, коли шукаєш Людини,
коли немає Людини...

*

Цей блог наче таке далеке важкодоступне мiсце, сюди знаходить шлях лише той, хто справдi знає, за чим приходить ;)
Бажаю всiм вертатись час до часу до самого себе..

*

Чути гудiння хрущiв, наче стишена мова нi про що у сусiднiй кiмнатi, наче нiчнi розповiдi про власнi спокiй i страхи..
наче наполегливе намагання вилетiти з банки.
наче звуки давно нечищеного кулера.

Втомилися.. День був важкий.
Вечiр вiйнув свiжicтю.
Христос Воскрес, немає темряви, а є спокiйний тихий вечiр

*

Якби Христос помер восени, ми би святкували Його воскресіння весною.
Смерть завжди коротка, вона минає як ніч, завжди обов'язково закінчуючись світанком.

*

Коли молишся у храмі
Коли очі звикаються, достаньо всього лише одного маленько світоча, щоби побачити усе довкола..

*

Нехай мовчить всяка плоть..

*

Якісь подихи, наче жіночі,
Це просто забіганий брат
задихається
вбіг в кімнату

*

Чується порожнеча. Не моя душевна, а якась космічна, глобальна, світова.
Сьогодні нехай мовчить всяка плоть. Бо що можна ще додати до того, що вже було сказано?
Стало порожньо і самотньо.
Може так було в Гетсиманському саду.

Так хочеться знову повернутися до дому свого серця.

*

Граф Дуку воював армією дроїдів, тому що не мав скільки прихильників, які би могли за його ідею віддати свої життя.. Це так символічно.
Ти можеш стати якимсь собі сепаратистом, наклепати мільйони роботів і завойовувати світ. Тобі не потрібно вигравати підтримку людських мас.
Чи хтось у майбутньому взагалі захоче воювати за якусь ефемерну ідею сепаратистської республіки?

*

Мене лякає, як швидко проходить час...

*

Твiттер.. Є що згадати.
Я випив чистої води i душа стала чистою.
Вона стола чистою, це чисто правда, бо почали знову проникати бруднi думки.. Я вiдчув, як хочеться їх швидко вiдцуратися.

*

Досi пахне Оломоуцом. Сильний вiтер мене всерiвно загнав би до фойє готелю, але панi Ганiчкова на моє "I'm already here" вислала фотоповiдомлення.. Вони вже чекали там мене з хвилин 8..
Там в Оломоуцi прийнято користуватися Вотцапом? Що за минулий вiк..
Працюючи в мiнiстерствi так i не спромiгся там зареєструватися. I раптом вимушено, два днi тому, вилучаючи рiзнi додатки з телефона, я ставлю Вотцап на свiй телефон.
Вiтер розохотив радiти скорому приходу весни. Я був радий пошвидше приїхати назад в семiнарiю i випити кави з вершками..
Чому досi пахне Оломоуцом?
Я розсiювався мiж чеською, яку тiльки недавно почав розумiти i англiйською, якою досi можу лише вiдповiдати. Коли я починав говорити чеською, то провалювався в польську.
Тепер я маю дюжину сувенiрiв, бо зустрiч мусiла запам'ятатися, а значить з пам'ятi про неї я тепер питиму каву. З горнятка, яке менi лишили на спомин.
Може пахнуть сувенiри?

*

Я чую, як тi, хто нижче, гармонiзують мiй тенор. Я чуюся не просто потрiбним i важливим, як бас. Я чуюся провiдником, тим, хто веде. Менi не страшно йти, мене несуть їхнi ангельськi низькi голоси..

*

Вливати в себе гарячi напої, що тримають нас у тонусi...

Iдеал середньовiчної краси

Отець Олег Шепетяк говорив нещодавно про iдеал середньовiчної краси.

Це худенька маленька хвороблива дiвчинка, можливо з якимись червоними маленькими прищиками на обличчі. Вона вже в небі, її не цікавить це земне життя.
Вона молитовна, послушна, скромна і трохи замкнена в собі..
Це зовсім не той ідеал ренесансної повної дами, ситої і приземленої.

Коли цвістимуть магнолії...

Коли цвістимуть ботанічні сади Києва, дніпровські кручі вкриються пухнастим ароматним квітом, коли у місто прийдуть грози, тоді я знайду якусь годину часу, щоби вибратися насолодитися всією цією красою...

А поки що лишаються спогади з минулого року...

*

Можна плекати в собі світ цей, добрий і шляхетний. Без бруду, чорноти, вульгарності і злоби. Де чистим серцем, щирим помислом і вчинком все коїться, усе живе. Але якщо це буде світ для самого себе, то буде це несправжній світ.

Якщо хоча б для двох - тоді буде цілком така собі реальна справжність.

*

Деколи сни виносять з глибини підсвідомості якісь приємні і затишні консервації. Щось, що відклалося, глибоко врізалося, щоби колись я прокинувся із гарним настроєм..

*

Прадавній ліс із могутніми велетами, що своїми коріннями сягають початку світу.
А в тому древньому ветхому лісі щороку все проростає і зацвітає юне і невинне. Вперше, завжди вперше..