*

Пишу оповідання.. Ось його початок.


Шуміло метро. Сидів зручно на сидінні, поки десятки постатей тулилося в вагоні, стоячи. Сидів, хоч були серед них жінки, діти, старі і немічні люди. Може каліки й недужі. Може вагітні і з грудними немовлятами.. Це байдуже, бо хотілося сісти. Ноги і тіло, сонний мозок і голодна уява. Поїзд собі мчав. Погляд зазвичай захлинався і топився у якійсь чудній солодкій дрімоті. З якої не хотілося ніяк виходити. Будив голод. А ще радісне передчуття відпочинку. "Вихідні! Вихідні!". Час від часу погляд прокидався і йшов на полювання. Ось пурпурова курточка тримала на собі маленьку чорну сумочку на правому плечі, довге чорне волосся спадало до рівня грудей, закинене назад, купчачись на голові ще однією головою, тьмяно-чорне, густе і рівне. Високий видовжений лоб, що надавав обличчю яйцевидності, тепло-мармуровий, без жодної вади чи помарки, нахмурені брови, як і вії чорно-попелястого кольору волосся. Як і годилося пустий погляд. Голодні очі почали її їсти, вона якось сторожко кинула погляд в їх сторону, і за мить знову порожньо дивилася за вікно, де проскакували комунікації і порожні, необлаштовані, не відкриті ще станції. Вона була гірка на смак, як справжній чорний шоколад.. Облудний погляд облизався і заїхав в уста, на яких щойно згасала короткотривала посмішка. Вона геть нічого не помічала, тому що впивалася текстуальною розмовою..
Я все ще його пишу...


"Хтозна, може ми піддалися цій хвилинній слабкості, тому що ще не снідали?".
(з одного роману)

Джаз у Харукі Муракамі

Не хотіли би написати про це якусь курсову? :) Або просто статтю... Джаз є в кожному творі Харукі Муракамі. Здається, він на ньому ріс..

Я просто хотів зберегти тут декілька імен і назв з його 1q84

Барні Біґґард - джаз-кларнет
Atlantic blues
Джиммі Нун
Бені Ґудмен
Сідні Біше