Слова одноразового використання

Чисто теоретично припустімо, що насправді слова не мають ніякої сили, не здатні вплинути на людину, змінити хід її думок, ставлення до інших людей, світогляд, світосприйняття, зрештою долю і майбутнє. Таке сміливе теоретичне припущення! Аякже. Людина не здатна змінитися від слів, від тільки слів.

Але слова мають одноразову, часом хоч і дуже сильну, різною мірою тривалу чи нетривалу дію. Це своєрідний стимулятор, таблетка, наркотик. Слова не змінюють людину, якщо вони сильні, вони просто ставлять її в ступор, викликають катарсис, осяяння, блаженство, кайф. Просто слова відтак втрачають свою силу і стають пустоздвоном. І тоді тими чинниками, які направду змінюють людину стають життєві обставини, прикрощі чи випадкова вдача, пересікання, перехрещування доль різних людей, вчинки натхненників, зрештою страждання, терпіння, ланцюжок невдач і нещасть. Слова тоді набувають іншого сенсу, вони стають матеріальними, сущими, екзистенційними, кожне слово сприймається близько до серця.

Українська лісова поезія

Ця штука мене давно мучить, ще відтоді, як мав нагоду ближче познайомитися із спадщиною Івана Труша і його циклом картин "З життя пнів". Було це пізньою зимою далекого доброго 2010.  

Все, що залишилося з того часу, це кілька рядків:

Не чіпай чужих життів!
Не руш.. Хай живуть своїм
Вийди у ліс, походи по пеньках і молодих пагінках.

І я вийшов. Після вилазки в ліс на Малому Поліссі за яких 30 кілометрів від Львова, і від тих багатих вражень, які мені подарувала та місцина захотілося справжньої лісової поезії. Тоді з’явилася думка укласти колись антологію віршів про ліс, у першу чергу класиків. Може тепер ця ідея не здається такою цікавою, краще пошукати лісових пейзажів у художників, наприклад того самого Труша, а до кожної картини підібрати вірш. Є, зрештою, ентузіасти, котрі це роблять, і заслуговують за це на пошану.

Загалом, тема лісу посідає почесне місце в українській літературні традиції. Хоча, може й поступається темі землі, тобто ґрунту. Красу лісу описувало багато поетів з часів романтизму і по сьогодні. Деякі поети, як от Антонич, Ліна Костенко стали справжніми класиками лісової поезії. В епоху постіндустріальну повернення в лоно природи стало одним з провідних мотивів поезії, і є нині автори Не можна не згадати і про відому "Лісову пісню" Лесі Українки.

Тож поезія лісу і навіть окрема лісова мова заслуговує поважного дослідження, і не як мова Полісся чи Карпат, а як концепт лісу в українській літературі та фольклорі. Ліс - від тихого роматичного ідилічного "Цей ліс живий, у нього добрі очі", "Шумить верхами буйний ліс – Дуби, берези, буки. Співає сойка, свище дрізд і воркотять голубки..." до осердя бурхливих подій визвольних змагань "Хлопці із лісу, ми ще живі...", "Ліс наш батько, а небо - дах, вовче лігво в негоду сховає.", "Звучить як міт відважне військо, жило в лісах цих під землею " і т. д. Кажуть, правда, ліс завжди був сховком від зайд-чужинців, з часів, мабуть, доруських, коли слов’янське населення зі степу тікало від всяких там печенігів і половців на північ, де було більше лісів.

Ліс як ціла своєрідна цивилізація, або цивилізація, похована під лісом, чи, може цивилізація, яка вижила в лісі, ? Ліс-прадід, Ліс мудрий, Ліс ветхий. Ліс спокійний і лагідний. Яку картину лісу нам дає наша мова? Треба дослідити... Хоча може, для того, щоб вірно зрозуміти ліс, треба навчитися лісової мови, як у Антонича:)

Навчися  лісової  мови
із  книги  лисів  та  сарнят!
Виходить  місяць  до  діброви
писать  елегії  на  пнях.

Струмки  полощуть  срібло  тиші,  
в  росі  купається  трава.
Хай  найпростіші  з  всіх  слова
у  книзі  лісу  ніч  напише!.