*

Друга катизма розпочинається із слів

Буду славити тебе, Господи, всім серцем моїм, розповідатиму про всі чудеса твої...

Редактори Псалтиря кажуть молитися серед іншого "без лінивства". Яка розумна порада! Яка корисна. Чим більше вкладеш праці і наснаги у ту молитву, тим більше Бог тобі поверне. Бо кожне наше зусилля назустріч до Нього він помножує в десятки, а деколи і в сотні разів. І за кожне наше прохання він готовий нам дати значно більше.

"Розповідатиму про всі чудеса твої". Він вже зробив незмірно багато. Але Його чудеса - це не просто гарний подарунок, не просто вияв доброти. Це постійна Його присутність, Його опіка. Це вияв чогось більшого, ніж доброти - це вияв одвічної любові.

Він не просто багатій, що щедро роздає з надлишку. Він спускається зі своїх небес до нашої печері, нашої найтемнішої найвіддаленішої. І там творить чудеса.

Grandmother: He must be wealthy.

Flower Girl: Yes, but he's more than that.

Такий діалог у старому німому чорно-білому кіно.

Може порівняння не дуже доречне до виміру, до величі, до гідності. Але ж.. Хай буде.

*

Псалми гарно молитися у весняному саду. В осінньому саду, коли його торкає ніжно сонце. В літніх тінях крислатих дерев горіхово-яблучного саду.

А коли ти в міській метушні, зимового дня?

Створи собі сад свого серця, який квітнутиме у всяку пору року.

*

 І сірі вулиці міські ці оживуть. Якщо із серцем. І хай не цвітуть ввесь час дерева на тих вулицях, нехай весна, пора цвітіння, тривають кілька благословенних днів, але ж на кожну пору своя втіха.

Нехай будинки на тих вулицях не проектували видатні архітектори, не прикрашали багатим декором знамениті митці, нехай немає арт-деко на них.. Нехай не сецесійні, не неоромантичні, але ж ті вулиці такі рідні.

Нехай не ходили тими вулицями леми, франки, крушельницькі, труші, кульчицькі чи новаківські. Але ж тими вулицями ходили Ми.

*

Ось, зайшло за обрій сонце 23-ого, і вже світла усі свої забрало, й вони за ним помандрували в майбутнє. І завтра перші промені Нового року принесуть нові сподівання.

*

Сьогодні по літургії я йшов трохи ловити лагідного зимового сонця, того останнього цьогорішнього, трохи потішитися під його промінням, і чистота атмосфери відкривала обрії десь на Сході. Блистіли білим крейдяні відслонення і скелі Товтр, і гучні динаміки з набридливою рекламою на зупинках і біля магазинів не могли заглушити пісень, які собі просто самі співалися, просто вивільнялися з середини на світ.

І на гучність світу було байдуже, бо те, що лунало всередині, було гучніше і впевненіше, і радісне. Радіше за смутне зимове сонце, що цілий день чекає свого заходу.

 

цілий
день купатися в
дисперсії
потоку фотонів

— Мар’ян Довганик (@MaryankoD) May 12, 2015

 

О Сонце прийдешнє!  Якими будуть твої діти - дні?

*

Мені раптом захотілося щось змінити в своїй кімнаті. В своїй "келії", як каже бабуня. Раптом мені захотілося упорядкувати речі, що не мали якогось розумного порядку, прикрасити стіл різдвяними квітами, упорядкувати вазонки на підвіконнику, перестелити нарешті вже той коврик, що скрученим стояв тижнями, перевісити картини, щоби стіна виглядала гармонійніше..

І з чого б це так раптом...

Багато радості так цими днями.

Ще більше довіряти Йому. Ще більше дякувати за все. Ще більше віддати свою надію Його задумові. Ще більше віддати Йому свої мрії в Його руки. Ще більше відкрити серце на Його любов.

 

*

Таке дивовижне Різдво, і таке дуже-дуже незвичне.

Навіть погода про це натякає. Спочатку недорозтоплена зима, потім трохи снігопаду, тепер узагалі вітряна весна..

Таке незвичне Різдво.

*

Ні першосніжності, ні сніговію, тільки пороша. Ні радості, ні задоволеності від сповненості дня, бо день вийшов зовсім несповнений. Розгублений в тому, розчарований (?), що не зміг виконати всіх завдань на сьогодні.

Небо ніяк не могло визначитися сьогодні, бути йому з сонцем і зірками чи з шаругою і завивницею.

Чуєшся мозаїкою, яку хтось має скласти. Багато фрагментів, кожен з них сяє яскраво. Але колись вони засяють разом на повну силу? в гармонії.

Десь пліч-опліч з серцем йде боротьба за життя. То серце активно допомагає і дає сили, то воно десь ховається, нітиться і задкує. І його відсутність відчувається тоді ще гостріше. "Нащо ти вже озивалося", - думаєш. "Краще мовчи вже, сам справлюся". Кепський з нього помічник.

У цій боротьбі за Життя так мало союзників і так багато супутніх ворогів. Що стануть поруч зі злом і будуть зловтішатися.. Зло радо усміхнеться:

"Не живи".

"Навіть не починай жити".

 

Be brave, Professor. Be brave like my mother. Otherwise, you disgrace her. Otherwise, she died for nothing.

*

...Я довго сидів й думав над тим, що може точної хвилини ніколи й не вдасться взнати. Історія бравзера не зберігає давніших даних похвилинно, історія переглядів ютуб дають лише послідовність переглянутих відео.

Але точну хвилину я таки зміг роздобути. О сучасні технології!

Це кроки на смарт-годиннику. Історія моїх кроків із означеннями "швидка хода", "повільна хода". І так, можна знайти точну хвилину, коли моя "швидка хода" зупинилася навіть тиждень тому.

І тепер у мене є точна хвилина для schedule tomorrow's morning tweet.