За підсумками вчорашнього дня: обпалений сонцем, що ще має потугу, трохи спечений на асфальтових і бетонних сковорідках, настрій меланхолійний (типу "Назавжди" Богдана-Ігоря).
Якісна скульптура - це завжди дуже пізнавально. Радий, що побачав і помацав скульптури в Стрийському парку.
"о, це означає, що вже неділя. А я ненавиджу неділі"
"Чому? Ти ж не працюєш завтра"
"Так, але завтра день перед тим, як я виходжу на роботу"
Це передчуття робочого дня, яке я собі завжди згадую з цього фільму.
Якісь тривоги знову згущуються, знову чекають на спекотну ніч.
Тут, над Дністром, далеко так від тривог. Такі зоряні ночі, такий безтурботний спокій
Тепер кожне вмикання комп'ютера - це наче нове встановлення ОС. Ось що значить жити з live-cd. І без вінчестера.
Якась інша реальність. Чи радше віртуальність?
Як тепер бути у важкозаінтернетнених місцях? Чи коли знову почнуться локдауни, і годинка з лишком, на якої вистачало батареї, можна було щось читати чи дивитися із давно збереженого. Отого самого завантаженого "на потім".?
Щоразу, коли думаю про англійську літературу чи британський акцент (How do you do? How do you do.), у мене спливає візуальна асоціація із кабінетом в третій школі, вікна якого виходять на внутрішнє подвір'я.
Воно, щоправда, сильно помінялося останніми роками. Але чомусь найсильніші асоціації саме з кабінетів, вікна яких виходять на внутрішній двір. Уроки фізики, хімії, астрономії..
Але ж асоціації - це не просто так. Це наша суперсила. Саме так працюють наші нейронні зв'язки, саме так ми запам'ятовуємо. Асоціації - це наша карта, за якому ми згадуємо інформацію, що лежить десь глибоко в нашій пам'яті. Просто треба ввімкнути цю свою суперсилу на більше потужність, почати користуватися нею на повну
Розглядаючи роботи Антоніо Хіменеза Торресілласа, подумав ось над чим. Міста Південної Європи, тобто передусім Італії, Іспанії, Португалії, Балкан насправді дуже і дуже старовинні. Часто вони ведуть свій початок від якихось ще фінікійських чи грецьких поселень, особливо якщо це приморські міста. І на відміну від північних міст, вони не зазнали таких помпезних змін (наприклад, як міста Німеччини). Вони зберегли дуже старі будинки, старе планування. А в Середньовіччі, ясно, ані планування ані сама архітектура будинків не була сильно вишукана. Цього треба бути свідомим, коли ми шукаємо автентичності. Так само і в наших, наприклад, подільських містах, найавтентичніші - це єврейські квартали, де будинки мають більше ста років, але виглядають часто так собі. На відміну від модерністичних реконструкцій початку 20 століття.
І отже, в Іспанії, як і повсюди в Південній Європі, цей хаотичний міський пейзаж нетрів, що нічим би не відрізнявся від такого десь на Африканському Розі чи навіть на Засахарщині, потрібно якось урізноманітнити.
І ось тому ці південноєвропейські міста завжди накриті однаково. Усі дахи - це переважно помаранчева черепиця. Або ж якщо це щось інше, то має бути точно однакового кольору. Так є від Болгарії до Португалії. Тому що в таких містах з якоїсь домінанти - гори на околицях чи собору - намалюється красивий однорідний міський ландшафт.
Ні, для цього немає потреби на рівнниних Нідерландах чи у строго впорядкованій Німеччині. Хоч і там також в історичній частині прагнуть до дахової уніфікації. І Львів так вирізняються своїм пістрявим видом із вежі ратуші.
Хитрий хід, який розгадає кмітливий літературознавець. Так само як автор ховається за "я" оповідача, відхрещуючись від можливих нападів критиків (як у Ім'я троянди Еко),
так само маленькі деталі, що вказують на несправжність світу, розв'язують руки творити той світ як заманеться.
