Останнім часом переді мною постійно пропливають картинки з Німеччини: з Берліна, Ерфурта.. Скоро буде рік нашого туру. Але це не причина, чому я їх постійно собі нагадую.
Уявіть собі виснажливу подорож бусиком на території у пів-Німеччини (це десь так уся Західна Україна), коли кожної ночі доводиться спати у різних, часто нелегких умовах. І коли маєш насичений графік і мусиш говорити до людей різними мовами.. І важливо, як ти говориш. Бо через твою промоцію кампанії "Білет для брата" можуть поїхати діти з України, а може не старчити грошей, і ніхто може не поїхати.
Так ось, за виснажливістю останній майже місяць - це то саме. Воно, нє, не звикається. Воно просто вимотує до неможливості і якщо зранку у тебе бувають проблиски бадьорості, то після обіду ти просто вже тіло.
*
А тепер до теми)
Мабуть, хтось з вас читав мій допис "Кохання і віра"
Вам буде легше зрозуміти контекст, у я кому я пишу. Хто досвідчував справжнього кохання, то напевно знає, як людина готова працювати, трудитися заради кохання. Ця праця не здається працею, тому що це відбувається під натхненням від кохання. Людина щось робить для іншої людини, і це приносить їй радість. Це праця, що приносить їй задоволення.
Кохання - це одночасно різновид любові і прообраз глибокої віри, її тьмяний відблиск.
Водночас кохання - це апогей захоплення. Тому що є інші захоплення, вони, звісно, не можуть ніколи дорівнятися за прекрасністю до кохання. Це захоплення якоюсь справою, чи мистецтвом. Хтось навіть каже: "Я кохаюся в музиці", тобто "Я дуже люблю музику". І той, хто має таке захоплення, то досвідчував не раз, як йому легко працюється заради свого захоплення.
Однак, інша ситуація є, для прикладу, з атлетикою. Бувають різні причини, чому люди стають атлетами: комусь це добре виходить, хтось полюбляє спорт, для когось великою є радість перемоги. Але щоби бути добрим атлетом, потрібно щодня тренуватися. І щодня не буває задоволення від улюбленої справи. Буває втома, розчарування, занепад духом, нехіть... Так само, щоби стати добрим музикантом, чи художником, не достатньо лише кохатися у музиці чи мистецтві. Цього недостатньо навіть для того, щоби стати добрими музикознавцями і мистецтвознавцями.
Не все стається тільки через натхнення. Ріст потребує боротьби. Духовний ріст потребує духовної боротьби. Важливо, у що ми вкладаємо свої зусилля і що нам приносить радість. Це визначає, на якому рівні ми перебуваємо.
Якщо ми на духовному рівні, ми мусимо вкладати свої зусилля у духовну боротьбу, як атлет: при доброму настрої і в упадку.
Наполегливісь зробить нас майстрами, а не просто "любителями" - тими, хто любить справу, але за своїм вмінням поступається майстру.
Немає коментарів:
Дописати коментар