Маю добру новину. Книжка трохи зрушилася з мертвої точки. Ходжу по коридорах УКУ, придумую, як воно все розвиватиметься. Те, що народжувалося як солодкі думки перед сном, мусить мати якусь конкретну ідею, зачіпати якісь значущі онтологічні проблеми..
Колись біла гора навпроти корпусу на Свєнціцього стала сірою горою, і ми тепер чекаємо, коли вона стане зеленою. На неї лягають всі думки і задуми, замість неба, яке було сірим і брудним.
*
Я спробую як справжній джазист експромтувати з якогось умовного оригіналу. Зберігши, наприклад, мотив.
Оригінал ви знаєте:
Блюз про те, що в мене ніколи не було італійського костюму (від Кривавих Ясен Мерфі):
Після того, як ти пішла, в мене стало самотнє життя,
грошей в мене ніколи нема,
а ти все просила,
самотня моя душа
ще від народження,
сакс і мелодія...
Блюз від Лізи:
У мене старший брат
Щодня він мене дістає,
а моя улюблена мама
йому мій кекс віддає.
Мій батько дуже схожий
на ту мавпу момбасі
я найсумніша дитина
у своєму класі
Поки йтиму додому імпровізуватиму типу "Блюз про те, що тебе нині знов не буде", або "Блюз про те, чому ти на мене мовчиш"..
Немає коментарів:
Дописати коментар