*

Хіба це не добре знати кожного поіменно? Щоби могти його згадати в своїй скромній молитві. Чим більше тих імен ми знаємо, тим ширшою стає наша молитва.

І хіба це не добре згадувати всіх, кого ми знаємо. Хтозна, може між ними є ті, хто потребує тої молитви саме в той момент. Або ті, за яких рідко моляться.
Може між тими, кого ми знаємо поіменно, захований ключ до вирятування нас самих. Бо ті, хто приходять в наше життя, є нашим скарбом, яким ми мали би тішитися. Не залежно від того, чи ми маємо приємний досвід спілкування з ними, чи цілком неприємний, який приносить нам терпіння.

Кілька днів тому мені здалося, ніби вперше в своєму житті я побачив "ближнього". Ні, я не побачив його в жебраку, потребуючому, я побачив його в людині, яка принесла мені терпіння.

Наші ближні - це наші найбільші скарби.
Хто покриває пеленою людей, які оточують мене? Це думки інших, може це мої упередження, стереотипи, може це мій досвід спілкування з ними. Що спиняє мене любити кожного, хто приходить в моє життя?