Концептуальна історія України. Вступ

Багато письменників 19 століття писали свою Історію України. Це було до появи "Історії України-Руси" Михайла Грушевського.
Історія Грушевського змінила багато. Вона стала еталоном. Канонічною канвою подій і ідей, на яку стали рівнятися усі наступні історики.
І вже не було особливих відхилень від цього канону в межах інституційної і академічної історії. І різні суттєві відхилення стали вважатися маргінальними.

--

Я спробую у кількох невеликих текстах написати своє бачення історії України. Зосереджуючись головно на найважливіших концепціях та ідеях, а не на подіях та постатях. Це так би мовити схематична історія. Методологічна.
І в плані науковості - це не буде історія як така, це буде радше есеїстика на тему історії та кілька непідтверджених теорій, які теж можуть вважатися маргінальними.
І для того, щоби уникнути абсолютної профанації, я більше задаватиму питань, ніж стверджуватиму щось. Висуватиму різні припущення і подаватиму кілька варіантів, коли стосуватиметься чогось не надто однозначного.

--

Мої основні тези зводяться до такого:

- Історія з археології, історія з літописів та історія з добре підтверджених джерел - це різні історії. Не можна серйозно говорити про археологічні культури, оскільки 90% - це інтерпретація істориків. Так само як літописна історія буває занадто тенденційна та упереджена.
- Не можна опиратися у датуванні на вуглецевий аналіз. Він виявився неспроможним датувати вік будь-чого. Відтак, якщо у нас немає поважніших методів, ми мусимо визнати, що не знаємо скільки років мають культури, які були до перших писемних згадок. Цілком можливо й таке, що трипільська культура набагато молодша, ніж прийнято вважати.
- Будь-яка історія - це проекція. Не варто соромитися того, що вона необ’єктивна. Якщо ми визнаємо, що є українська нація, потрібно розуміти, що ця українська нація має право трактувати історію так, як їй це подобається. Будь-яке написання "об’єктивної" чи "спільної" історії неможливе. І всякі заклики зробити це - це завідомо лукавство.
- Так само як мова колонізатора пожирає мову колонізованого народу, так само імперія імплементує історію поневолених земель. Те, що до 1654 року ніколи не могло би вважатися частиною історії Росії, після "возз’єднання" України з Росією було присвоєно новопосталою імперією. Те саме сталося із польською колонізацією українських земель над Віслою і угорською українських земель над Дунаєм. Але про ці два останніх згадують набагато менше.
- Поняття ідентичності крізь всю історію змінювалося. Але поняття етнічності ні. Позаяк українці більшість своєї історії не мали своєї держави, я хочу зосередитися на проблемі етнічності.

--

Далі буду публікувати по розділу, проходячи через усю історію України.