*

Приснився мені сьогодні Ґабріель. Такий самий світлий і благородний, кучерявий бразилієць. Говорив до мене гарною українською мовою без всякого акценту. То було дивно, зважаючи на те, що він у мене був колись всього один раз на уроці української, який я проводив для поляків. І то через те, що його урок португальської, на котрий ходив я, був перед тим у тій самій кімнатці.

До речі, кімнатка була у нас досить сувора. То був весняний час. Я трохи перевтомлювався. Трохи було страшно за здоров'я і психічний стан, зважаючи на те все, що відбувалося довкола: нові люди з усього світу прибували щотижня, щодня доводилося вживати як мінімум три мови, це було чуже середовище і було багато різномовної роботи, і ще було дуже незручне ліжко і отець Збіґнєв постійно всяко діставав. Кімната була сувора тим, що у ній не було вікон. Вона була пристосована для аудиторії, тому замість вікна була велика біла денна лампа. Вперше, коли я там проводив урок, не помітив того, що це вікно несправжнє. Виходиш надвір: вже темна ніч і тьмяні зірки змінили засмоговане сонце. Якось не витримав тієї кімнатки і переніс урок у нас офіс СДМ..)

Так ось сниться мені сьогодні Ґабріель. Говорить мені про те, що вони (напевно усі волонтери СДМ, без мене) кудись їздили весною.. Весною? Наступної весни ще не було. Нелогічність мого сну ще й в тому, що пройшов начебто ще один рік.. Він мені говорив про березень, квітень, травень.. А потім так каже: А що означає травень?
Травень - від трави, "grass", "grama" португальською..

Прокинувся, подумав, що був так звик до всіх тих волонтерів, ніби то була одна велика міжнародна рідня...
Улька поїхала на ті залишки СДМ, сподіваючись застати там ще дух великого свята. Його вже більше не буде, Улько, ніколи. Таке стається раз в житті..