(Зі старого)

Щось отаке пробував писати, як був у Кракові. Сьогодні опубліковую..)

*

"Ні, не сьогодні..."
Уляся ховає молитвенник в шуфлядку. Там є пояснення до української греко-католицької літургії польською мовою. Це вона спеціально для Матеуша придбала, їздила у Перемишль.
- Як пані чується, - жартує Матеуш.
- Пані чується втомленою, бо вже добіг до кінця цей довгий день.
Уляся і собі жартує, складає всі свої течки акуратно на етажерку, закриває усі програми і каже комп’ютеру вимикатися.
День уже давно добіг кінця, давно почалася ніч. Швидко вона тут приходить, коли ще праця в розгарі, і так хочеться денного світла, так воно потрібне похмурого листопада... А приходить так рано, коли нікому воно ще непотрібне, коли ще всі хочуть натрохи довше поспати в ліжку.. Такий він Краків.
Уляся спішила в церкву святого Норберта. "Сьогодні ще без Матеуша", - думала.
В церкві співав один хорист, було може 5 душ. І знала Уля, що думати так негоже, але ж думала про себе: так самотньо тут без нього.

II

"Матеуш. А знаєш, сьогодні в нас в церкві великий празник".
День закінчувався, як завжди, в атмосфері втомленості і передчутті спокійного вечора. Уляся вирішила використатися якусь нагоду запросити Матеуша до церкви. Він же її не раз запрошував на ... каву.
Лампочки на системних блоках одна за одною гасли, працівники один за одним прощалися. Вимикалися світильники і залишилися тільки Матеуш і Уля.

"Празник? Хм.. Цікаво. То ти йдеш зараз до церкви?"
"Ага"
"А можна доєднатися?"
Чи можна доєднатися?! Авжеж! Так, можна, Матеуш!
"Ну, розумієш, у нас трошки довга літургія, українською", - вголос каже Уля.
"Мені було би цікаво послухати літургію вашого східного обряду. Ну, а мова.. Ти мені підказуватимеш, що відбувається"
"Добре. В мене є навіть спеціальний молитвеник з коментарями польською"

Уляся і Матеуш вийшли з офісу останніми, пройшли вулицю Канонічу, вулицю Посельську, далі по Плантах і просто на Вісляну..
Вже падав легкий сніг, було безлюдно і тихо. Улька щось собі весело жартувала, а Матеуш сміявся з її жартів і тішився помаранчевим вечером середньовічного міста.

ІІІ

Було так затишно тепер. В церкві співав один хорист, було може душ 6. Але Улі здавалося, що в церкві були вона, Матеуш і отець-парох.
І Бог десь з-над склепіння церкви дивився на те, як вона співала, а Матеуш намагався підспівувати "Алилуя". Вона десь розумом знала, що не гоже так думати, але якби не він, було б їй так самотньо цього грудневого вечора..

А потім літургія закінчилася, церкву замкнули і вони обоє пішли на трамвайну зупинку, вже не жартуючи і не сміючись.

"Ну ось. Мій трамвай"
"Дякую. Мені було дуже цікаво"
"То ти ще прийдеш на нашу літургію знову?"
"Якщо запросиш.. звичайно прийду"
"Ну, добраніч. Як кажуть в нас: Бувай здоров"

Трамвай №18 показав свій хвіст, Уляся щаслива вмостила біля вікна, а Матеуш йшов самотній біло-оранжевими Плантами, і сніг за ним замітав його слід.