*

Таке собі освічене середньовіччя від Андруховича:

Юрцьо  Дрогобич,  на  прізвисько  теж  Котермак,  
поночі  крався  v  вежу,  з  якої  все  видко,  —  
сходи  рипіли,  тремтіла  над  оком  зоря.  
Все,  що  ти  можеш,  —  пізнати  невидимий  рух  
війн  і  чуми,  і  вогненних  коліс  
на  темному  атласі  ночі.  
Все,  що  ти  годен,  —  здійматись  у  вежу,  
папі  писати  цидулу  про  недорід  
і  розмовляти  латиною  там,  
де  від  тебе  чекають  самопожертви.  

Пахло  щурами.  З  вежі  виднівся  космос.  
Юрцьо,  ректор  Болонського  etcetera,  
бачив  у  небі  всілякі  країни  світу.  
Все,  що  ти  бачиш,  —  хіба  що  хвіст  
від  комети,  яка  розцвіла  
над  чернечими  снами  Європи.  
Все,  що  ти  видиш,  —  хіба  що  качан,  
дірка  від  бублика,  слід  чумацької  валки,  
що  споконвіку  мандрує  в  нікуди  
з  пахучих  вогнем  україн.  

Спурхнули  нетопирі.  Юрцьо  побачив  
на  небі  Дрогобич:  залатаний  мертвими  мур,  
два  костели,  дзвіниця  і  церква  св.  Юра.  
Все,  що  ти  здатен,  —  закрити  при  цьому  очі.  
Згусла  в  сорочці  рана,  дірка  понура,  
всмоктує  в  тебе  таємні  пророцтва  ночі.  
Все,  що  ти  знаєш,  —  калач,  переламаний  навпіл,  
не  зліпиш  докупи.  Дні  твої,  наче  вода.  
Небо  запнулося  чорним.  Дописуєш  папі:  
сього  року,  здається,  знову  рушить  орда…

Багато ще в Андруховича є чогось подібного. Цікаво так.. Багато поетів-неокласиків, наприклад, захоплюються античністю. Вже то так старомодно - захоплюватися античністю. А оцей потяг до фестивалю, бурлеску, до бароко, зрештою, але бароко - то таке ніби ще продовження Середньовіччя, його візія з погляду нашого, сучасного.

І тут, о, тут потрібна латина.