У Василя Голобородька

 Щось таке глибоко народне, щире і непорочне. З Василя Голобородька. У нього так часто, проникливо і влучно..

 

КВІТКА НА ВОДІ

Пішла молодиця на річку прати,

стала на білому камені –

долі лежать сорочки,

у руці праник качечкою

сірою скаче.

А на воді цвіте квітка:

одна пелюстка – очі милого,

друга пелюстка – губи милого,

третя пелюстка – чоло милого.

Цвіте на воді квіткою трипелюстковою

обличчя милого.

Кинула молодиця праник,

кинула сорочку білу

(сорочку, яку він ніколи не одягне,

хіба що вві сні)

і кинулася у воду зірвати квітку –

обличчя милого.

Та розійшлися блакитні кола,

та розійшлися тільки червоні кола,

розійшлися білі кола.

І раптом

затремтіла молодиця

від сумних акордів

плачу,

і впала на квітку роса,

і впала на сорочку милого роса...

На річці, на білому камені

молодиця прала.

1963