Я хотів, щоби все було швидко. Мені особливо немає що тут робити. Але ж ви знаєте, це місто вміє здивувати.
Львів часто дивує.
Ця поїздка могла виявитися зовсім безплідною. На щастя, так не сталося. Я похитувався на верхній полиці, слухаючи Ascenseur pour l'échafaud Майлза Девіса, один з небагатьох альбомів, які в мене є на телефоні, і пробував давати лад словам, щось із них компонуючи. Бо дрімати щось не вдавалося. Бідолашне дівча на паралельній полиці також спало в навушниках, але щоразу зривалося від гучного старомодного рінгтону в чолов'яги під нею. Чолов'яга щось там діловито говорив, імітував бурхливу бізнесову діяльність.
Львів зустрів як все, дуже звично. Затовплений вокзал, якими здаються тісними тепер ці австрійські залі.. колись такі помпезні і розкішні.
Без тривог, 16-им автобусом.. Був на загальноуніверситетській літургії. Щасливий, що побував там.
УКУ - справжній університет. Життя вирує, на кожнім кроці друзі і знайомі, обійми, гарні слова, "Радий тебе бачити", "Так давно не бачилися"..
А як від'їжджав, зустрів старого друга, якого не бачив 7 років. Він дуже посивів. Він втратив сина на війні. Він був такий щасливий мене бачити, так шкода, що мені довелося рушати вже назад.
Коли я покидав Львів, то з відчуттям таким домашнім. Все ж, які знайомі ці вулиці, які вони рідні. Здається ззовні все так помінялося, але якщо приглянутися - той самий Львів.
Місто, в якому є ті, хто на тебе чекає..
Я не дуже чогось хотів сподіватися від Львова сьогодні, але він мене здивував. Як вміє. Львів мені подарував сьогодні гарний день.
Немає коментарів:
Дописати коментар