Вона мені завжди пахне ніби хвоєю, але такою неприродньою, штучною якось, абощо. Гнотик недавно остаточно догорів, і тепер я не можу палити її як свічку. Але цього соєвого воску, який за своїм білим кольором мені нагадує просто парафін, залишилося ще багато.
Тож я кладу її на грубку, на верхню плиту, де вона цей соєвий віск розігрівається і стає рідким.
Тоді знову поширюється цей сильний запах. Я беру цю свічку і несу її до до інших кімнат, де треба перебити інші запахи, і щоби цей запах залишався там.
І щоразу ця свічка пахне все менше і менше. Її запах вивітрюється.
Цей запах - як пам'ять про людину. Щоразу тьмяніший, щоразу менш виразний. Щоразу менше справжнього запаху, а більше фантазії і домислу - лише спогаду про запах.
Немає коментарів:
Дописати коментар