Кахель розжарився, а вугілля ще шкварчало. Я в ґвалт: Не розігріти б занадто, аби не потріскала. Дробив кочергою вугілля, згортав на ґратках і в ковбицю. І там вони тліли як печені жолуді.
О, слава тому, хто вигадав піч!
Вчора був празник тут, і я до тітки. Бо в неї з празника всього багато. А потім я вертався радісний, і трохи посидів на старому цвинтарі, на якому залишилося, здається, три хреста і дерев'яна каплиця. І від цвинтаря взагалі нічого не лишилося.
Це відкрита місцина, щоби потішитися сонцем і подивитись на Дністер, як він круто повертає і вдаряється об крутий берег. І тоді я написав того вірша із Твіттера
Дні стре, казав собі,
Й він той же день, він той же день
змолов у тиждень,
Він ночі стер до крейди,
Вдарявся водами об берег мій
і обмілів, зайшов у межінь.
Побач його ще раз,
Й пробач Дністру.
Не раз побачимося ще.
Прощай, Дністре.
А потім я порався біля хати і в хаті, готував деруни. Була грека, я взнав, що халепа - це грецьке слово. А потім прийшла ніч, і зорі. Чомусь значно яскравіші, ніж влітку.
Першило горло, я вливав літрами чай, але йому байдуже. І я випив оте протизастудне, що перекидається у верхній кишені мого рюкзака. Я випив його як чай, а ця вода, мінералізована і тверда, зм'якшила кислоту. І це був просто солодкий гарячий напій.
І тепер я сідаю писати. Бо дуже хочу вже. Бо знаю, про що писатиму сьогодні.
Немає коментарів:
Дописати коментар