Варіації на тему адміністративно-територіальної реформи

Мені подобається ідея Соскіна про поділ адміністративно-територіальних одиниць на 2 головних категорії: міські агломерації та сільські "паланки".
Паланка - гарне слово, тож і я уживатиму його на позначення адміністративно-територіальної одиниці 1-ого рівня.
Соскін має також рацію у тому, що такі великі країни як Франція і Туреччина поділили свою територію на ~100 адміністративних одиниць. Таке велике їх число сприяє децентралізації, а у випадку цих двох країн ще й нейтралізує сепераційні процеси.
Зі зміцненням української державності, можна було би створити своєрідні культурні макрорегіони, як є у тій самій Франції - для зручності. Тобто, адміністративні, політичні, соціальні функції виконували б паланки, а для освітніх, культурних, спортивних можна було би утворити макрорегіони. Мені подобається число 12, тому я вирішив придумати схему, за якою Україну можна було би поділити на 12 культурних регіонів (можна без етно-, і без історико-, аби не роздмухувати сепаратизму. Просто культурні):
1. Закарпаття - Хуст
2. Галичина - Львів
3. Волинь - Луцьк
4. Поділля - Кам’янець (без -Подільський)
5. Буковина - Чернівці
6. Наддніпрянщина - Київ
7. Полісся - скоріш за все, Коростень (інші претенденти: Чернігів, Овруч, Сарни)
8. Слобожанщина - Харків
9. Донеччина - Донецьк
10. Запоріжжя - Січеслав
11. Таврія - Сімферополь
12. Бессарабія - Білгород.
Одеса як місто старої імперської культури, очевидно, не вписується в цей поділ. Очевидно, її терени належать до Таврії.

Такий культурний поділ передбачає створення, серед іншого, 12 національних університетів нового зразка, з тим, щоби старі університети, які попри інколи свій поважний вік нині в повній дупі, зробити коледжами, а професорські колективи науковими інститутами. Нові університети потрібно заснувати у невеликих містечках, які би відтак стали суто університетськими містечками. За моєю візією, найближче до цього стоїть містечко Острог на Волині. Острозька академія попри свій високий статус, традиції (тобто, насправді тільки вік, які там традиції після радянської чуми...) і славу, не користується серед абітурієнтів великим попитом. Звісно, однією з причин є інфраструктура. Отож, маю щодо 12 університетів таку візію:
1. Закарпатський національний університет - у містечку Рахів
2. Галицький національний університет - у містечку Бережани
3. Волинський національний університет - у містечку Острог
4. Подільський національний університет - у містечку Брацлав
5. Буковинський національний університет - у містечку Вижниця
6. Наддніпрянський національний університет - у містечку Канів
7. Поліський національний університет - у містечку Любеч
8. Слобожанський національний університет - у містечку Чугуїв (мені також подобається Старобільськ)
9. Донецький національний університет - у містечку Святогірськ
10. Запорізький національний університет у містечку Гард (нині поблизу села Богданівка Доманівського району - треба буде збудувати)
11. Таврійський національний університет у містечку Ольвія (поблизу Очакова - аналогічно)
12. Бессарабський національний університет у містечку Кілія.

Культурно-крайовий поділ також поширюватиметься на спортивне, музичне, фестивальне життя. Проте, ні в якому випадку не на політичне чи адміністративне. Таким чином, можна буде зберегти культурне багатоманіття України. Власне, для початку його потрібно буде відновити і згадати. З об’єднанням усіх українських земель такий поділ мав би виглядати інакше. Зокрема, великими культурними регіонами мали би стати Стародубщина, Кубань, Ставрополля, Берестейщина, Підляшшя тощо. Звісно, число 12 символічне, як число досконалості. Можна придумати інший, можливо кращий поділ. Зокрема, Полісся, яке розташоване на обох берегах Дніпра, зв’язок між якими можливий лише через Наддніпрянщину, а точніше - Київ, трудне для інтеграції.

Щодо паланкового поділу, то, мабуть, було би доречно поділити великі області на 3-4, а малі (західні) на 2-3 паланки + міські агломерації. Нині таких великих окремих міських агломерацій маємо десь зо 30.
Для прикладу Київська міська паланка мала би виглядати так - Київ + Бровари, Бориспіль, весь Києво-Святошинський район, Ірпінь, Буча, Боярка - на південь до річки Ірпінь і до лісової смуги, що тягнеться на схід до Дніпра, Вишгород, території між перелічиними вище великими містами.
Очевидно, поділ на паланки мав би максимально враховувати географічні, економічні та демографічні аспекти. Зокрема, відстань до адміністративного центру, густоту населення, економічну розвиненість.

Україна повинна позбутися старого колоніального адміністративного поділу, який створили, знехтувавши історичними та культурними традиціями. Це призвело до нерівномірного розвитку нових або малих міст - Проскурова (на противагу Кам’янцю), Вінниці (на противагу Брацлаву), Тернополя (на противагу Теребовлі), Сум (на противагу Охтирці), Донецька (на противагу Бахмуту і Домасі), Херсону (на противагу Олешкам), Миколаєву (на противагу Очакову), Житомиру (на противагу Коростеню і Звягелю) - і занепаду старих українських: Чигирина, Глухова, Батурина, Кальника, Богуслава, Овруча, Гадяча, Кропивної та інших.
Важливо також повернути не тільки посовєтизовані назви, але й імперські назви - Звягель, Домаха, Корсунь, Переяслав, Кам’янець, Білгород, Крем’янець, Самарь, а й навіть Коцюбіїв, Козлів, Микитин Ріг тощо. Мелітополь ж переінакшити в медослав.
З топоніміки також варто прибрати всі згадки про російські міста, як от Москву, Псков і т. п. Усі населені пункти, засновані і названі в імперські часи потрібно перейменувати за принципом: в старосвітській Україні за місцевостями і мікротопонімами, котрі побутувати в цій місцевості, якщо це можливо встановити; в новій Україні за принципом нейтральності і милозвучності: Чарівне, Солов’їне, Калинове тощо. При цьому, варто уникати імен, а переназвані Коцюбинське, Шевченкове, Івано-Франкова пенейменувати на Біличі, Керелівка і Іванів (Янів) відповідно.