*

 Щось є аскетичного у "Світлі і сповіді" Чубая.

Цикл присвячений жінці, але так, як він написаний, можна сказати, без пристрасті. Написаний добре знайомій людині, рідній, з якоїсь келії самотності і аскези. Самозанурення.

Хм.. Кость Москалець, може, оцінив би такий мій коментар

пречисті голоси
у довгих коридорах
молитви із чисел
проказують

то мадонни годин одягаються в біле
то мадонни годин поспішають
до свого годинникового почаїва
щоб засвітити удосвіта
замість свічок під іконами сніг

Коли Чубай починає свій цей цикл

дерев’яна зозуля в старому годиннику
відкує усамітнення час

розчахнеться яблуня
од важкої роси

Ти од криниці вертатимеш
із порожніми відрами

Чому я завжди уявляю осінь?

Може, це якась давня асоціація яблук із осінню. І яблуня - це наче осіннє дерево. Хоча, вона так ясно цвіте весною.

буде саням осанна
у майбутній зимі
і слова славосяйні
що надійдуть самі

Це така пізня осінь. Як і чітко вимовлене

Тобі услід не дивитимусь
лише листопадово очі заплющу

я цього не побачу
як листочки слідів опадуть
із гіляччя стежок

 Я тепер зрозумів цю істину. Від самого дитинства естетика осені у мене творилася дуже великою мірою під впливом поезії Чубая.