*

Купувати одяг для мене завжди процедура нудна і небажана. Не люблю я цього. Я завжди трачу на це багато часу.. Сьогодні вертаючи з магазину на іншій стороні кварталу, йшов дворами.
Поблизу першого зустрічного будинку грала жвава церемоніальна музика. Вона лунала з телефону на столику, збитого з дошок для старечих чи п’яних посиденьок. Юнак років 13-14 вручав нагороди дівчаткам і хлопчикам віком десь з 5-6 класу. Поруч стояла гора велосипедів (мабуть, 10).
"Ого! Це мабуть дворовий турнір з велосипедних перегонів"
Настрій піднявся. Було потішно за прийдешнє покоління.
Учасники турніру стояли в лінійку. А юнак по черзі оголошував: "За перше місце ... нагороджується ..."
Раптом церемоніальна музика обірвалася і почала грати інша пісня. Юнак швидко побіг до телефону із винуватим "Ой!".
Ноги мене вже понесли за ріг наступного будинку. Ви знаєте, там, біля 10-ої школи стільки марнується простору... Густі зарості дерев, під якими не може рости трава, що створюють "імпровізований лісок", - це в густонаселеному районі міста. Це ганебно. Радянське планування кварталів. Тоді як там би могли бути якщо не рекреаційні зони чи площадки для заняття спортом, то принаймні просторі луки з вистриженою травою для читання чи милування небом.
Назустріч мені йшла дівчинка роів 7-8 і голосно гукала: "Я вам принесла піцу! Я вам принесла піцу!" У руках справді була кругла маленька піца. Така, яку продають в магазині нагорі бульвару Данила Галицького.
Дівчинка прямувала до групи дітей на турніках. Після важкої праці - лазіння про драбинці - потрібно було підкріпитися.
Потім бувдитячий садок з кількома в’їздами на територію із зачиненими воротами. Хлопча років 5-ти бігало попід парканом і трясло брамою, наче намагалося вийти..
За дитсадком великий двір з розкиданим вітром сміттям. На гойдалці каталося дві сестри, а поруч лежав рожевий велосипед. Вони, здається, розмовляли про хлопців.
Дорогу перебігала мала кудлата чорна собака.
На стадіоні в дворі мого будинку йшла напружена гра. М’яч кілька разів голосно вдарявся об огорожу. Різькі слова від третьокласників. Вони підкреслювали всю серйозність ситуації. "Вітя, ти вже за..бав"!
Здавалося, в захованих в тіні лип і каштанів дворах вирувало більше життя, ніж на вулицях, в парках і на бульварах. А я хотів був їхати тролейбусом..