*

На першій лекції вступу до літературознавства на першому курсі в ЛНУ пані Галета попросила нас анонімно написати три улюблені книги. Я написав "Ім’я Троянди" Умберто Еко, "Сонячну машину" Володимира Винниченка і "Орисю" Пантелеймона Куліша. Коли пані Галета читала перші дві назви, у її голосі вчувалася повага і задоволення - від гарного вибору. Коли вона дійшла до третьої - то не могла приховати своєї іронії і насмішки. Наче хотіла сказати: "Це якийсь жарт?"
Я думав про черствість товстих кам’яних стін і пишноту фасадів кам’яниць, від яких віяло чужістю і пихатістю. Про безглузді високософистиковані трактати Юдит Батлер з літературознавства, відшукування автора по-постмодерністськи, постструктуралістичну критику. І про те просте, наївне, рідне, щире, що нагадувало мені, ким я є. Щось таке, як рання Бурмака чи Роман Гриньків.
Колись у Вікіпедії в обговореннях хтось написав, що бандура - це як екзорцизм для перевертнів і продажних малоросів..

Хіба всі війни усіх наших загарбників не велися за те, щоби позбавити нас нашої невинності? Хіба орда не мордувала нас, щоби ми позбулися своєї цноти? Усім чужинцям йшлося завше не так про наші території, як про наші душі..
Як про наші душі..