*

Глибини лiсу манять душу,
але я слова не порушу,
ще довгi милi їхать мушу,
ще довгi милi їхать мушу.
(Р. Фрост)

Навiть нiчне небо над Києвом видає декiлька ледве помiтних зiрок. Нiчнi авта навiть можуть бути приємнi для споглядання, якщо не їдуть надто швидко, собi неквапливо просуваються бульваром. Правда ж, на кiлька митей з зiрками можна сплутати лiтаки. Вони як бджiлки, що злiтаються до вулика. Котрiсь роблять кола, котрiсь мчать просто.
Десь вдалинi виднiються проспекти, що переходять у шосе i мiжнароднi магiстралi. Недарма кажуть: "Усi дороги ведуть до Києва"..
Пiд вiкнами, просто на нашому рiвнi тринадцятого поверха лiтають кажани. А десь на одному з сусiднiх балконiв чути суржик.
Втомленi кияни полегшено зiтхають, що 30-градусна спека дала їм нарештi спокiй.
Завтра вашi страждання полегшить злива. Аби тiльки не застала в дорозi..