*

А що Львів? Стоїть як стояв.
Та варто лише раз проїхатися вулиця навколо центру і тільки краєм ока поглянути на ті вузенькі покоцані романтичні вулички, достатньо тільки краєм ока запірнути у ту сферу, і - як же це дивно! - як зринає тисяча спогадів. Тисяча за тисячею.. Візуальні, музичні, запахові..

Їхало щастя в порожнім трамваї,
Сиділо у кріслі принишкле й сумне.
Когось в змерзле вікно виглядало,
В змерзле вікно виглядало.
Когось виглядало, а може, й мене?

Справді, хіба є ще кращий музичний символ Львова, як Піккардійська терція? Спогад. Сходжу з Кормутової гори в розпалі золотої осені. Несу з собою думки після зустрічі з Антоничем в місці його спочинку. Повз церкву Анни проїжджає трамвай, на нього падає останній жовтогарячий промінь того дня. І тут зринає:

Ці співи фантастичні, мелодії містичні,
За очі голубі усе тобі.
За голос твій співочий, за усміх твій дівочий,
Що будить рій жагучих мрій.
За голос твій співочий, за усміх твій дівочий,
Що будить рій жагучих мрій.

Або я чимдуж мчав по Героїв УПА зі сторони Кульпарківської, на ходу спонтанно вирішив з’їхати в бічну вулицю і не вписався.. Врізався в паркан. З ровера злетів ланцюг. Слово ланцюг породилу асоціацію, і пісня сама зачалася:

Ланцюг протерсь помалу-малу,
Схопився спомин і побіг,
Чуй як глузує з нас зухвало,
Я знову в тебе коло ніг.
Чуй як глузує з нас зухвало,
Я знову в тебе коло ніг.

Напевно такого Львова більше ніколи в моєму житті не буде.
Адже праця в УКУ по поверненні з Кракова мені не дала такого Львова...

Оскар Пітерсон "Якщо мені доведеться тебе втратити"...