Там, на тому світі теж є Україна. У ній живуть всі наші предки. Герої, мученики, ті, хто жив, хто недожив і хто так і не встиг пожити. Там їм добре. Адже хто страждає на цьому світі, напевно мусить мати спокій на тому.
Яка та Україна? Хтозна... Може саме Та Україна мені якось й приснилась. Хоч це було тільки одне маленьке село, чи хутір. Трапилося таке тільки раз, дивне послання з Тієї України, маленька демонстрація, чи "запросини"..:)
Ми в’їзжджали на возі, віз нас сам господар, навколо були високі зелені пагорби зі стрімкими спусками, як у справжніх горах, тільки не дуже високих і зовсім без дерев. Той, хто нас віз сказав, що це Харків. Тоді, коли я спав, повірив йому на слово, але коли проснувся, подумав собі: "Та який то Харків... в таки горах?" На схилах пагорбів були хати: дерев’яні і мазанки. Ми їхали поволі, а я був у захваті, таким мені чудним здавалося те місце. Тоді вже приїхали на самий край села. Господар завів коней до стайні, а віз до якоїсь своєї комори. У нього була дерев’яна хата, з ним була його господиня. А сам він який був...! Сивий, як світ. Його вигляд викликав пошану і заставляв низько схиляти голову у всіх, хто з ним вітався.
Ми мусіли про щось з ним бесідувати, не пам’ятаю вже - сон має здатність сипатися як стала кіноплівка. По тому ми вийшли за хату, за якою було безкрає поле і тільки просто перед нами високий старий дуб. Дивно якось так було - навколо нічого, тільки дерево, а за ним без кінця степ. І дивно, і гарно. Саме здійнявся вітер і насувалася гроза, але добра. Господар сказав йти в хату.
На серці було затишно і спокійно. Я ніби побував вдома, хоч так в житті ніколи там не був, та й місця такого немає, і час якийсь не наш.
Я проснувся. В дворі кувала зозуля.
Немає коментарів:
Дописати коментар