*

Останній день канікул, такий похмурий і забіганий.. Так скорботно завжди, коли від'їжджаєш пізньої ночі, близько півночі, якась як гадюка звивається туга. Дорога відома і знана, жодних тобі нових відкриттів, якась така рутина в тій дорозі, знані обрії і там, що за обрієм.
А хіба залишилися ще незнані, по тому як Колумб нам відкрив ґуґл-мепс?
Посадки, посадки, просто густі тіні, за якими відображення нас, що дивимось в вікно, надіючись побачити освітлений кусок дороги. Може там, за примарною реальністю світу по ту сторону скла побачиш, як сходитиме посіяне тобою колись-давно зерно. "Пильнуй свій труд", "Пильнуй своє багатство"..
А колись погожої травневої ночі я їхав до бабуні, що давно вже покоїться в мирі, дизель-поїздом, що ставав біля кожного стовпа, після кожної зупинки, порожніючи, їдучи в далеку глуш, на край світу, омитий Дністром. І чого так той край світу всіх вабить? Як мій прадід навмання сів колись 100 років тому і попросив квиток до найостаннішої станції, так і ми всі так хочемо їхати довше до того далекого-далекого кінця колії. Бо там земля, де ріс весь мій рід. І я, навчившись двох-тьох слів, уперше пізнавав, яким чудесним є наш світ. З широко-відчинених дверей залітало весняне повітря, в якому чулися бузок і мед.
Ліхтарі, зарослі листям 100-літніх дерев, що їх ніхто, мабуть, з часів ще бабці Австрії не чистив, кидали тьмяне жовтувате світло на липи.

Ви знаєте, як липа шелестить
у місячні весняні ночі?

Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі.
Кохана спить…

Ви чули ж бо: так липа шелестить.

Ви знаєте, як сплять старі гаї?
Вони все бачать крізь тумани.

Ось місяць, зорі, солов'ї…
"Я твій" — десь чують дідугани,
А солов'ї!..

Та ви вже знаєте, як сплять гаї! 

Потім нічна дорога під місяцем. Чомусь таким живим тоді був український романтизм з його Шевченком і Кулішем. І так хотілося співати всю дорогу пісень, що їх колись складали наші предки.

І тільки там, на старому козацькому кладовищі, від якого лишилося кілька хрестів, так пахли по-особливому ромашки. Як більше ніде в світі. Вони бережуть дитинство. Щоби ти знову до них приїхав, щоби знову у нього зануритись..