*

Що це за весняна краса, спокій безтурботності, розтягнений на кілька десятків годин, гілки вічнозеленої ялинки гойдаються від легких подувів вітру і розмірений гул машин і тролейбусів далеко внизу..
Сонце проникло трохи в кімнату, перебіглося образами, стареньким зеленим телефоном десь із 80-их, настільною лампою кольору позолоти, бюстом Шевченка, виконаного на честь 100-річчя його смерті, вусатого і замріяного, наполовину згорілою свічкою, вазонком із фіолетовими квітками, моїм старим фотоапаратом-мильничкою, з яким я їздив у Бучач і фотографував "стіну дитячих мрій", десь недалеко від Бучацького колегіуму..
Що це спогади про той ідеал омріяного кохання, чистого, як кришталь, незаплямованого, як дитяча сльоза. Такий міг народитися лише у "середньовічній" (початку 20 століття) "келії" (просторій панській вітальні) у абсолютній тиші центру Львова. Там безліч квітів із багатою символікою, чистота сердець, матеріальна незаможність (але й не злидні), простота і досмертна вірність. Воно буває тільки перше і тільки єдине. І живе довіку. Так само як не міняються ті тісні вулички, старі скульптури, споконвічні жителі міських вуличок, так само воно не міняється, живе довіку скромно, але радісно і щасливо. Може десь на горищі, де легко малюються картини, пишуться романи чи вірші, звідки видно дахи замріяного міста. Може так по-особливо звучить там Clair de la lune, який вона йому грає пізно, десь опівночі, та так тихо, щоби не попросиналися сусіди.
Що це за спогади..
Сонце перебігає геть. З'являються густі тіні, по кутках засів морок і чекає ночі, щоби своєю безоднею обійняти якомога більше простору.. Мій ненадійний друг пасокон, неначе живий, бо дихає, випромінює тепло і світиться, неначе мертвий, бо просто кусок пластмаси і заліза, нашпигований начинням із благородних металів.

Навіть такі високі вікна старих будинків не відкриють тобі небозводу. Гайда тікай в гори, де зір не ліч, де в холодних бистрих потоках затамувався дух одвічної стихії, і кличе, кличе знову на подвиги і мандри..
І кров, заведена просторих далей величчю, омолодить тебе і знов наївно ти собі повіриш, що мрії всі колись здійсняться.