Просинатися

Просинатися неприємно... Каже Ентоні Демелло, індійський єзуїт і проповідник.
Ентоні Демелло також каже: "Багато людей не хоче просинатися. Ви не хочете просинатися, визнайте це."
Він тут же проводить паралель із бути щасливим. Більшість людей не хочуть бути щасливими. Вони думають, що хочуть, але це не так.
Маючи якусь свою візію щастя, обманувши себе, що тільки за якоїсь там умови, яку вони самі собі нав’язали, вони будуть щасливими, вони тим часом схожі на першовідкривачів Бразилії, що помирали від спраги, плаваючи в прісній воді. Бо не знали, що навколо них не море, а гирло великої ріки..
Плаваємо в щасті, але не торкаємося до нього. Бо або не знаємо, або не хочемо.

Гарний цей Ентоні Демелло. Він веде лінію екзистенціалістського християнства. Екзистенціалістське.. Хм.. Якщо ви слабо розумієте, що це таке, уважно подивіться "Матрицю"..
Ентоні Демелло цікаво розігрує деякі речі з індійської філософії. Майя, павутина..


"О страшна мара! Майя, ілюзія, як говорив Свамі! До якої ж межі доходить її сила?
Людина вмирає, віддає своє життя на олтар громадського життя, і їй обіцяно, що життя її не пропаде даремно, що воно наблизить жаданий час загального звільнення й добробуту. І це — обман! Не можна досягти недосяжного, не можна безодню прагнення наповнити здійсненнями, навіть найзначнішими. Бо смерть приходить і все забирає з собою — величність і нікчемність, славу й ганьбу, багатство й бідність. Все — в людині, а вона — ефемера, піна в безмірному океані Вічності"
(Чаша Амріти, Олесь Бердник)

Цій філософії бракує Христа. Ентоні Демелло говорить про Христа.

Усвідомлення цілковитої приреченості і власної немочі - це пробудження.
Усвідомлення приреченості у  екзистенціоналістів-атеїстів є. Усвідомлення немочі - вони на цьому не акцентують. А от порятунку вони не бачать. Вони його відкидають, не хочуть в нього вірити..

Добре, вони хоча би пробудилися.
Адже пробудження болісне, це непростий акт.
Спробуйте встати на годину раніше завтра, чи краще декілька днів під ряд. Спробуйте встати не в звичну годину.
Або згадайте болісне пробудження в наметі на природі - чи то в горах чи то в лісі - у холодну днину - восени, зимою, ранньої весни - дуже рано. В наметі холодно. Треба вилізти зі спальника. Дуже неприємне просинання.

Просинатися неприємно. Особливо, коли твоє життя - це труд та марність. Суцільні затруджені дні.
Але проснутися треба.
Треба. Це треба звучить в розріз сучасному релятивізмові. Сучасний релятивізм запитає: "Хіба?", "Чому?" і "Хто сказав?".
Але християнин повинен проснутися. Для того, щоби знайти в цій павутині, в цій холодній гнітючій пустелі Його - Христа - своє спасіння.

*

Якось кума Соля поділилася одною гарною побожною практикою. Свого часу вона вставала щоранку о 6-ій і молилася. Це була не надто довга молитва, може, не більше 10 хвилин. Потім вона могла ще подрімати. Але вона робила це зусиллля - проснутися завчасу, ще задовго до того, як тобі дійсно треба проснутися на роботу, щоби пожертвувати кілька хвилин на розмову з Богом. Це гарна жертва.