*

Вже пахне осінню, могутні стіни, чи скелі-береги Оломоуца затінюють весь парк. Осіннє листя в'їдається у шпари між бруківкою. Придорожні хрести проводжають літо. Відтінок синього на небі звільняє душу від марноти. Своєю чистотою, порожнечою, празністю.. Празність осені, о так. Її незворотня порожнеча. "Уже не буде так, як було", - каже вона. Літо віджило, на дахах, неприбраних стежках воно дотліває.
Якась циганка кублила позаду себе цигарковий дим. Він розсіювався і крізь нього пролітав сніг. Ні, не той холодний, кристалічний. Несправжній сніг. Як київський - травнений тополиний пух. Пролітає жовтневий сніг - павутиння бабиного літа. Довгі мінорні половинки дозвучали до найнижчої точки на шляху по дорозі в Катедру. І коли відкривається вигляд на її неоготичні вежі, котрі врізаються у празність королівсько-синього неба, починаються довгі цілі органу. Починається свято, Цариця Всесвіту коронує осіннє небо.