Вибіркове цитування

Єфрем Сирійський про спокуси Христа:

Тому він сказав до нього: "Кинься звідсіль додолу; писано бо: Він ангелам своїм велітиме про тебе, щоб тебе зберігали". Спокуснику, якщо це стосується Його (Ісуса), щоби сповнився псалом, чи ж не написано також: "І на руках тебе носитимуть"? (Пс 91:12) Неможливо, щоби пташка впала, бо повітря під її крилами, наче земля для неї. Хіба також не написано: "На гада й змія будеш наступати, розтопчеш лева і дракона."? (Пс 91:13) Сатана завчив тільки ті вірші з Писання, які були зручні для нього і пропустив ті, які були для нього шкідливі. Єретики поводяться так само. Вони привласнюють з Писання тільки ті слова, які пасують їхньому блудному вченню, а опускають ті, що спростовують їхні хиби, таким чином демонструючи якого вчителя вони учні.

Як не згадати тут Хосемарія Ескріва і його "Шлях":

Коли людина світська творить із себе учителя моралі, то часто помиляється. Світські люди можуть бути тільки учнями.

В нашій Церкві, що зазнала гонінь і таким чином не мала можливості розвиватися повноцінно, є ціле покоління моральних вчительок, світських проповідників, "совістей" нації, що вичитують окремі вірші, окремі слова вибирають, шукаючи у Святому Письмі не Божої Волі, а ґрунту для своїх упереджень, комплексів, пристрастей. Прийти до справжньої віри - віри живої, що приносить плоди, що базується на двох заповідях - любові до Бога та ближнього - їм заважає недовіра до священства. "Що може мене навчити священик, якому заледве 30 років?". Недовіра до священства, котра є пережитком підпільної церкви, коли нікому не можна було вірити. Ці люди творять, як каже Планчак, "прелесть", шукаючи в Церкві не Бога Живого, але чогось іншого. Чогось замість Бога. Це ідолопоклонство, так само як кар’єризм чи пошук земних задоволень. Але це ідолопоклонство тим шкідливе, що взяло на озброєння саме Слово Боже.

Колись у 19 - на початку 20 століття в Західній Церкві відбувалася масова так звана внутрішня місійність. Тобто, поглиблення віри, приведення до справжньої, живої віри. Воно й не дивно, що сталося це саме в той час. Адже після потрясінь Реформації (виникнення протестантизму), секуляризації (абсолютні монархії), революцій (скинення монархій) і ідеологій (від комунізму, націоналізму до расизму і нацизму), прийшов зрештою час стати християнам перед собою у правді і чесно признатися: Якби ми вірили по-справжньому, то цього всього б не сталося. Тоді розвинувся масово культ Святої Вервиці, тоді з’явилися знамениті ордени редемптористів і салезіян. Внутрішня місійність - це новонавернення у тих спільнотах, де, здається "у нас все добре".

Існує легенда про Ісуса, який прийшов в одне італійське містечко на Літургію. Він став скромно вкінці церкви і молився, а по завершенні Служби залишився в Церкві. Зранку на стінах храму скрізь були написи: Увага! Увага! Увага! Увага! Коли б Ісус прийшов нині у храм, скільки б людей поклонилося перед ним? А скільки б дивилися на свої пишні убори, скільки б обмивало кісточки в думках своїх співбратів і співсестер?
Дивлячись на деякі молодіжні спільноти у нашому супер греко-католицькому регіоні Галичина, так і хочеться написати на євроремонтних стінах:
Увага! Увага! Увага! Увага!

Поки хтось на Близькому Сході вмирає за віру, ми так легко і самовпевнено граємося в набожність.